Торік у New York Times з’явився лячний заголовок – The Rise of the Robot Reporter. Таким чином видання звернуло увагу, що третина контенту Bloomberg News генерується власною автоматизованою системою Cyborg. Принаймні, лякало це журналістів. Багато хто з них давно побоюється, що опиниться на звалищі після того, як на зміну прийдуть алгоритми. Все більше занепокоєння цим назвали «страхом автоматизації».
Британське видання Press Gazette провело опитування серед своїх читачів: вважають вони роботів зі штучним інтелектом загрозою чи можливістю – і більш ніж 1200 (69%) опитаних визнали їх загрозою.
Та від подібного розвитку подій не втекти. 7 грудня 2020 року в аналітичному центрі Лондонської школи економіки POLIS відбувся перший фестиваль на перетині журналістики та штучного інтелекту. У позаминулому році дослідження POLIS виявивило, що з 71 організації в 32 країнах половина використовували штучний інтелект для збору, дві третини для створення та половина – для дистрибуції новин. До прикладу, в одній лише Великій Британії мережа Асоціації преси застосовує програмне забезпечення для створення локалізованих відомостей про дані в необхідних масштабах і темпах. Тимчасом New York Times використовує запрограмований штучний інтелект, який створює поштову розсилку з урахуванням інтересів цифрових підписників.
Людина-журналіст проти репортера R2-D2
Не дивно, що здебільшого журналісти приділяють увагу тому, як це вплине на методи їхньої роботи. Чи не зробить їх зайвими новинописний еквівалент астромеханічного дроїда R2-D2 із «Зоряних війн»? Роль штучного інтелекту в новинах надалі зростатиме – і це безперечно підтверджує дослідження POLIS. Як щодо етичних питань, які випливають з цього?
Наш підхід як співдослідників журналістського проєкту про штучний інтелект разом із DMINR у Лондонському міському університеті полягав у залученні журналістів із самого початку, аби ми змогли розробити корисний для них інструмент. Ми відвідали кілька найбільших новинних редакцій, щоб поговорити з репортерами та поспостерігати: як вони працюють, у який спосіб використовують штучний інтелект та що їх турбує. Однак, ми також мали подбати, аби наш інструмент (та інші теж) дозволяв журналістам етично застосовувати штучний інтелект.
Штучний інтелект та питання етики
Одною з перших етичних проблем, що виявило дослідження POLIS, стало занепокоєння редакцій: до штучного інтелекту звертаються виключно аби зекономити? Але на цьому запитання не закінчувалися. Хоча заангажованість ЗМІ вже давно є підставою для суперечок (за прикладом звертайтеся до роботи Майкла Шудсона), як щодо упередження в алгоритмах? Воно може варіюватися від технічних проблем із введенням даних до алгоритмів, які віддзеркалюють ті ж самі людські упередження щодо раси та гендеру – як це викрила журналістка й колишня співробітниця видання ProPublica Джулія Енгвін (Julia Angwin). Вона встановила: програма, яку система кримінального правосуддя США використовує для передбачень вірогідності рецидивів засуджених, насправді дискримінувала чорних людей.
Занепокоєння довкола «бульбашки фільтрів» та штучного інтелекту, підтверджувального упередження та навіть створення глибинних фейків також були зафіксовані. Звісно, це вже давно відомо – і нещодавній матеріал у Columbia Journalism Review про Нью-Йоркський Міжнародний ярмарок у 1964 році тому підтвердження.
З іншого боку, штучний інтелект відстоювали як спосіб створення більш етичної журналістики. Чи допоможе він розкрити зв’язки, що залишилися б непоміченими? І чи могли б невпинні дебати щодо проблем, пов’язаних із упередженнями штучного інтелекту, означати, що новинні редакції мають стати більш прозорими ти відкритими у своїх вчинках перед власною аудиторією?
Людський підхід
Ще десять років тому на зміну «журналістиці результату» Джеф Джарвіс (Jeff Jarvis) запропонував термін «журналістика процесу» – динамічна культура інформування, у якій журналісти створюють новини не у віддалених редакціях, а вчаться долучатися до подій та оновлювати історії через взаємодію зі своєю аудиторією. Якщо відверто говорити про штучний інтелект та його використання, чи допоможе це поновити занижену довіру в британські ЗМІ?
Правда – більше звертають увагу на потенційні проблеми, пов’язані зі штучним інтелектом, аніж на переваги. Тому ще більш важливо, аби дослідники та розробники в цій галузі від початку взаємодіяли з журналістами, забезпечуючи розв’язання етичних проблем. За словами одного з опитаних у дослідженні POLIS: «Найбільша помилка, якої припускалися – це підхід до інтеграції технологій до соціального середовища лише з точки зору IT. Насправді ж це складний соціальний процес».
А для журналістів, яких все ще тривожить автоматизація, є й трохи позитиву. Як писав у 2015 Карл Густав Лінден (Carl Gustav Linden) у статті для Digital Journalism, запитання, яке варто поставити: чому після десятиліть автоматизації все ще існує велика кількість робочих місць у журналістиці? Ось відповідь: незважаючи на 40 років автоматизації, журналістика як креативна індустрія продемонструвала стійкість та потужну здатність підлаштовуватись та пом’якшувати наслідки залучення нових технологій. Ми все ще далеко від сценарію, де журналіст R2-D2 витіснить людину-репортера.
