Понеділок, 19 Квітня
Головна Медіапростір Голод — не дедлайн, від нього не втечеш

Голод — не дедлайн, від нього не втечеш

858

Чому медійникам важливо не забувати поїсти.

«Журналіст завжди голодний» — один зі стереотипів про медійників, з яким важко не погодитися. Взяти інтерв’ю в обідню перерву замість перекусу, проґавити сніданок, компенсувати все ситною вечерею, дописувати текст вночі за п’ятою чашкою кави. Трохи перебільшено, але такий робочий день бував чи не в кожного. Ми поспілкувалися з журналістами і запитали у гастроентеролога, як в таких божевільних умовах врятувати свій шлунок від стресу і недоїдання.

 

Сільська кава за 12 гривень і навариста хашлама

Гастротур по відрядженнях від репортажистки Світлани Ославської

Я зауважила, що у відрядженні можу взагалі не їсти. Зранку поснідаю і аж ввечері згадую, що нічим не перекусила впродовж дня. Коли в мене призначені одні за одним інтерв’ю, то я можу просто забути про голод. При цьому у звичайному житті я зазвичай їм тричі на день, готую сама, не вживаю фастфуд.

Думаю, що у відрядженні, особливо за кордоном на мої харчові звички впливає стрес — я постійно зосереджена на тому, що відбувається, намагаюся нічого не пропустити, залучена в процес. Так було в Туреччині під час збору матеріалу для книжки «Півмісяць, хрест і павич». Своє харчування у відрядженні я ніколи наперед не планую, не думаю про раціон, який допоміг би мені бути ефективнішою.

В Україні своя специфіка. Тут я менше стресую, але є інші особливості. Зараз я працюю над новою книжкою і мені доводиться часто мандрувати Луганщиною. Майже в кожному селі там є магазин, де можна придбати каву з молоком, яка на смак зовсім не схожа на цей напій і скрізь коштує 12 гривень. Є якийсь певний колорит в тому, щоб випити цієї кави з папірчанки за місцевою «таксою» і з’їсти булочку. Це рятує від голоду.

Звична ситуація, коли в селі люди запрошують за стіл. Часто, коли йду на інтерв’ю до когось додому, то беру з собою кекси чи пиріг до чаю. Якщо це старша людина, то вона мені той пиріг потім буде повертати назад зі словами: «Та це ж такі розтрати». Коли ж випадково потрапляєш на застілля, це може посприяти тексту. Так, коли я писала про етнічну групу єзидів, які живуть на Херсонщині, вони запросили мене на поминки. Це був прояв східної гостинності. Ми пройшли у великі намети з довгими столами всередині, де жінки розливали у тарілки хашламу. Якщо в Україні звичними є пиріжки, то тут, здавалося б вдома, ми їли традиційну єзидську наваристу юшку на баранині. Це допомогло поспостерігати за моїми героями у неформальних обставинах.

Якщо вашим завданням є не тільки отримати базову інформацію, а й дізнатися щось про життя людини, то краще побачити її в різних ситуаціях. Так під час формального інтерв’ю герой може говорити одне, а коли заварює чай, відкритися зовсім по-іншому. Це шанс уточнити чи переосмислити отриману інформацію. Я не можу сказати, що застільна розмова завжди була кращою, ніж на лавочці чи на дивані з диктофоном, але добре, коли вона є. Це також хороша можливість для фотографа зробити гарні кадри.

Пригадую також, що колись у більш розслабленій атмосфері ми їздили на завдання з фотографкою і водієм, ночували в наметі, брали з собою пальника. Готували на ньому сніданок, варили каву. Це допомагало не стільки насититися, як перевести дух, розвантажитися і розслабитися в перервах між роботою.

Переїдання на фуршетах

Спогади журналістки, SMM-фахівчині Аліни Чемириченко (псевдонім) про голодні 2000-ні

Коли я тільки починала кар’єру, мала мізерні заробітки. Та й ситуація в країні була не найкраща. Головним завданням було дочекатися фуршету після нудної двогодинної конференції. Подавали все шкідливе і дуже смачне. Ніхто не контролював, скільки з’їси. У мене не було гальм. Мабуть, позначилося голодне дитинство, коли замість сніданку чи вечері ми могли перекусити бутербродом із майонезом чи варенням і практично не їли м’яса.

Пригадую, як прийшла на чи не першу конференцію в житті в Українське Незалежне Інформаційне Агентство Новин. Всі були мляві, журналісти майже не ставили запитань, зате, коли запросили на фуршет, то одразу розслабилися. Ми стояли поруч з колежанкою, коли поміж нами промайнула чоловіча рука. Розчепірені п’ять пальців захопили п’ять чарок коньяку. Перепросив за втручання, тихенько випив їх у куточку, а потім повернувся й повторив.

З часом я настільки звикла до таких «банкетів», що, коли ми з колегою пішли в кінотеатр на якийсь культурний захід і в одному з залів був фуршет, я була переконана, що це для нас. Ми зайшли в окремий зал, поїли і зрозуміли, що потрапили на конференцію венерологів. Пам’ятаю, що час дарма не втрачала, взяла контакт і зробила потім матеріал для газети з одним із лікарів.

Для мене найгірша ситуація — це коли через дедлайни я постійно кудись біжу і не можу зупинитися, щоб поїсти. Якщо я чимось не перекушу, то в мене починає боліти голова, і я буду дуже неефективна. Через страх, що мені стане погано, я обов’язково з’їдаю по дорозі хоч щось — хот-дог чи шаурму. Та нерідко буває, що ввечері прибігаю захекана і голодна й починаю надолужувати втрачене. Моя проблема — переїдання. Зараз я себе зобов’язала принаймні завжди снідати — вівсянка, якийсь банан, шматочок сиру, щоб хоча б у першій половині дня робити менше шкідливих перекусів.

Краще тістечко чи круасан, ніж нічого

Поради лікарки-гастроентеролога Людмили Федорченко журналістам

Великі інтервали між споживанням їжі мають погані наслідки, тому що соки підшлункової залози і жовч виробляються протягом всього дня, але використовуються тільки тоді, коли в шлунок потрапляє їжа. Якщо ми не їмо, то ці соки й жовч застоюються в організмі, підшлункова залоза набрякає. Саме в такі періоди формуються поліпи в жовчному міхурі: рідка частина жовчі всмоктується назад у кровоносне русло, а густа — налипає на його стінки.

Ніхто не хоче проблем, тому обов’язково потрібно снідати. Вранці апетит яскраво не виражений, тому можна з’їсти невелику порцію. О 12:00-13:00 прокидається апетит. Ланч, як правило, пов’язаний з соціалізацією. В компанії приємніше їсти. Якщо у вас інтерв’ю і ви не можете собі дозволити повноцінний обід, то краще замовити до кави тістечко чи бутерброд, ніж не поїсти нічого.

На жаль, людина не може накопичувати енергію наперед. Дорослим потрібні три основні прийоми їжі і два перекуси. Я говорю своїм пацієнтам на консультації: «Ніколи їсти? Зараз я вас дисципліную: прив’яжу пігулки до прийому їжі, таким чином вам доведеться тричі поїсти». Ми потребуємо хоча б невелику порцію кожні 4-5 годин.

Якщо журналіст дописує об 11-й вечора матеріал, і з 16-ї нічого не їв, то це теж некорисно. Працездатність знизиться. Журналістика — це розумова праця, а центральна нервова система працює переважно на легких вуглеводах, тож шматок шоколаду не зашкодить.

Якщо ви п’єте багато кави, то хвилюватися не слід. Вже є дуже багато досліджень про те, що це корисний напій, один з найкращих гепатопротекторів. Дієтологи рекомендують випивати по 3-4 чашки кави в день для профілактики інсульту та інфаркту, бо вона тонізує судини. Зрозуміло, що тут ми говоримо про низьку концентрацію кави, яку зазвичай вживаємо. Додайте круасан чи канапку до кави — і це вже повноцінний перекус.

У відрядженні закордоном слід бути особливо обережними з сирою, термічно не обробленою їжею. На фуршеті чи діловій зустрічі я не радила б вживати насамперед устриці та інші сирі морепродукти. В іншу країну обов’язково візьміть із собою ферментні препарати, адже те, що ми зазвичай називаємо харчовим отруєнням, це частіше панкреатизм — нестача ферментів при великому харчовому навантаженні. Також можна взяти антибактеріальні препарати для кишківника широкого спектру дії і сорбенти. Сучасні препарати продаються в стіках. Це дуже зручно для журналістів. Їх можна непомітно випити, уникнувши незручних запитань від колег. Для цього навіть не потрібна склянка. Якщо у відрядженні у вас почалася діарея, то потрібен сучасний сорбент. Не використовуйте активоване вугілля. Його проблема в тому, що воно вбудовується в слизову оболонку кишківника і залишається там назавжди. Це незворотний процес і часточки вугілля на його стінках видно під мікроскопом через багато років.

Якщо у вас з’явилися неприємні симптоми (нудота, блювота, діарея, важкість у шлунку), які не минають кілька днів, зверніться до гастроентеролога. На фоні стресу живіт ламається першим. Шлунок — найбільш чутливий орган в нашому організмі. Та знайти причину вашого стану може лише фахівець. Можливо тиждень консервативного лікування все полагодить, а якщо природа захворювання інша, то гастроентеролог порекомендує консультацію психолога чи психотерапевта.

 

Головне зображення Bruno Oliveira

Media lab

Наживо

Ефір

  • 23:40 Музика на Галичині

Персони

"Вчитись ніколи не пізно"
Роман Шкромида