16 січня набули чинності норми Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" щодо обслуговування споживачів. У медійній сфері витає в повітрі питання з приводу обов’язків ЗМІ в частині мови. Про обслуговування споживачів розповімо детальніше, а щодо ЗМІ коротка відповідь: поки що змін немає, за винятком однієї сфери.
Обслуговування споживачів регулює ст. 30 вищезгаданого закону, набрання якою чинності було відкладено на півтора року (абзац 10 п. 1 розд. ІХ "Прикінцеві та перехідні положення") з моменту набуття чинності законом загалом, тобто до 16 січня цього року. Це зроблено, щоб дати змогу бізнесу підготуватися до нового регулювання. Основне положення ст. 30 міститься в її ч. 2: "Підприємства, установи та організації всіх форм власності, фізичні особи – підприємці, інші суб’єкти господарювання, що обслуговують споживачів... здійснюють обслуговування та надають інформацію про товари (послуги), у тому числі через інтернет-магазини та інтернет-каталоги, державною мовою. Інформація державною мовою може дублюватися іншими мовами”. Також допускається обслуговування клієнта на його прохання іншою мовою, прийнятною для сторін.
Медіа ця норма стосується суто в тих випадках, коли їхня редакція взаємодіє з фізичною особою, яка бажає розмістити в медіа оголошення для задоволення власних потреб, тобто яка є споживачем.
Суть мовної норми про обслуговування споживачів – це обов’язок для суб'єкта господарювання. На цьому не люблять наголошувати як противники, так і прихильники закону, але обов’язок підприємства автоматично не перетворюється на подібний обов’язок для його працівників, навіть тих, які безпосередньо спілкуються зі споживачами. Якщо в магазині чи кафе штат працівників невеликий, то, звісно, їм усім треба буде використовувати українську мову. Але коли працівників багато, то ніщо не заважає поділити офіціантів чи касирів на категорії: для українськомовних, російськомовних чи англомовних відвідувачів (як існують каси для оплати карткою / готівкою чи купівлі великої / незначної кількості товару). Перше звернення до клієнта однозначно йде українською, але в закладах середнього розміру й більше клієнтів зазвичай зустрічає якийсь один працівник: хостес у ресторанах та охоронець у супермаркетах, які тепер будуть зобов’язані звертатися державною мовою.
Закон не регулює мови спілкування працівників сфери обслуговування поза роботою, та й, очевидно, жоден закон не може цього робити, тобто про якусь "українізацію" російськомовних не йдеться.
Тепер перейдемо до того, коли ж мовне регулювання набуває чинності для медіа. Як уже було видно вище, закон у прикінцевих та перехідних положеннях передбачає відтермінування багатьох своїх норм. Для телерадіомовників це не зовсім так, адже відтермінування закладене не для цього закону, а для нових мовних квот профільного Закону "Про телебачення і радіомовлення" (пп. 24 п. 7 розд. ІХ закону про мову; він ТБ і РМ не регулює, а лише відсилає до норм профільного). Йдеться про ст. 10 останнього, в якій квоту в 75% буде замінено на 90, а 60% – на 80. Також прибирається виняток, за яким можна не дублювати українською "виступи, інтерв’ю, коментарі, пояснення, запитання тощо осіб, які беруть участь у передачі (крім ведучих (дикторів) передачі), або окремі репліки ведучих (дикторів) передачі в обсязі, обумовленому творчим задумом передачі" (п. "б" ч. 7 ст. 10). І нарешті – буде прибране окреме квотування на ведення радіопередач (ч. 5 ст. 9 ЗУ про ТБ і РМ), тобто для ведучих радіо діятимуть ті ж квоти, що і для телебачення. Усе це регулювання для телерадіомовлення набуває чинності через п’ять років, півтора з яких уже минули, тобто більші квоти будуть введені приблизно за три з половиною роки від сьогодні.
Мову преси держава в останній період практично не регулювала, але за кілька років ситуація має змінитися. Йдеться про ст. 25 мовного закону, яка визначає обов’язок друкувати поряд із накладом іноземною мовою одночасно такий самий за кількістю примірників та змістом тираж українською. Це стосується і продажу: поряд з іншомовним друкованим виданням має бути запропоноване ідентичне українськомовне. Винятки з цієї статті закону стосуються видань мовами корінних народів України, офіційними мовами ЄС та наукових видань. Абзац 7 п. 1 прикінцевих та перехідних положень закону передбачає: "ст. 25 цього закону, яка набирає чинності через 30 місяців з дня набрання чинності цим законом для друкованих засобів масової інформації загальнодержавної і регіональної сфер розповсюдження і через 60 місяців з дня набрання чинності цим законом для друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження". Це означає, що для регіональних та загальноукраїнських видань мовна норма набере чинності приблизно через рік від сьогодні, а для місцевих видань – за три з половиною роки. Щодо останніх, то закрадається підозра, що до того часу багато з них встигнуть / будуть змушені перейти в інтернет, відмовившись від паперової версії, зважаючи на сучасні тенденції в інформаційній сфері.
Однозначно, що робити дві мовні версії одного видання більш накладно, ніж одну. Чи щось заважає багатьом виданням уникнути цього й залишитися в одномовній версії, але перейшовши на українську? Для цього може бути дві перешкоди: або "мурашки" в головах менеджерів російськомовних видань, які бояться, що аудиторія не купуватиме їхній продукт українською мовою; або вони праві, і якась частина аудиторії дійсно не сприйме українськомовної преси. Але в останньому випадку постає питання: українськомовні масовою купують російськомовну пресу навіть у Західній Україні, а якщо російськомовні не схочуть купувати українськомовну, то це свідчення їхньої меншої мовної толерантності? І хто тут більший лінгвістичний радикал?
Після телерадіомовлення та преси необхідно згадати й регулювання інтернет-видань. Окремої статті щодо них у законі нема, але є ч. 6 ст. 27, абзац 1 якої передбачає: "Інтернет-представництва (в тому числі вебсайти, вебсторінки в соціальних мережах)… засобів масової інформації, зареєстрованих в Україні, а також суб’єктів господарювання, що реалізують товари і послуги в Україні та зареєстровані в Україні, виконуються державною мовою. Поряд з версією інтернет-представництв (у тому числі вебсайтів, вебсторінок у соціальних мережах), виконаних державною мовою, можуть існувати версії іншими мовами. Версія інтернет-представництва державною мовою повинна мати не менше за обсягом та змістом інформації, ніж іншомовні версії, та завантажуватися за замовчуванням для користувачів в Україні". У контексті нашої теми ця норма регулює мову вебсайтів та сторінок у соціальних мережах для кількох категорій суб’єктів. По-перше, це зареєстровані в Україні ЗМІ (ТБ, радіо, преса), по-друге, зареєстровані в Україні суб’єкти господарювання, що надають послуги в Україні. Під другу категорію підпадають інформаційні агентства, а також будь-яка юридична особа чи ФОП, які надають послуги з продажу доступу до контенту на вебсайті чи реклами на ньому (незалежно від того, купують ці послуги споживачі чи юрособи).
Інтернет-ЗМІ українське законодавство не регулює як ЗМІ та, відповідно, не реєструє їх, тому під цю норму їхні редакції потрапляють як реалізатори послуг в інформаційній сфері. Тобто якщо доступ до контенту чи розміщення реклами на сайті починають продавати (а це майже завжди робить якийсь суб’єкт господарювання), то виникає обов’язок подавати на сайті (дублювати поряд з іншими мовними версіями) контент українською мовою. Ключовим елементом для реалізації такої норми є прив’язування до суб’єкта господарювання, що надає інформаційну послугу. Щоправда, на практиці ідентифікувати такого суб’єкта далеко не завжди вдається. Чинності зазначена норма для вебсайтів набуде через півтора року (абзац 9 п. 1 прикінцевих та перехідних положень закону).
