Яких помилок слід уникати журналістам і ведучим та як говорити правильно? «Детектор медіа» опублікував доповідь доктора філологічних наук, професора Олександра Пономарева з науково-практичної конференції, що відбулася 27 квітня.
Широкий спектр висвітлюваних тем у радіо- й телепередачах спричинює наявність у них елементів усіх функціональних стилів української мови. Але об’єднує всі ці матеріяли суворе дотримання мовних норм, оскільки такі передачі мусять бути зразком для радіослухачів і телеглядачів і в такий спосіб сприяти піднесенню культури мови суспільства. Однією з умов піднесення престижу української мови є українськомовний режим, тобто не лише представники друкованих та електронних засобів масової інформації мають користуватися українською мовою, а й ті, кого запрошують до виступів в етері й на телеекранах. Якщо запрошені не володіють українською мовою, потрібно давати синхронний переклад виступів цією мовою. Так прийнято в усіх цивілізованих країнах.
Маємо ще одну проблему, суто українську (може, те саме є ще й у Білорусі). Важко уявити, щоб у Литві чи в Польщі громадяни цих країн, володіючи литовською (польською) мовою, використовували в своїх виступах мову якихось инших країн. Натомість в Україні досить часто в офіційному спілкуванні її громадяни вдаються до мови країни-агресора. По-перше, це один із проявів меншовартости, бо «слово належить до решти засобів поступу як найперше й основне» (Олександр Потебня); а по-друге, ця двомовність є причиною численних помилок лексичного, граматичного, стилістичного, особливо фонетичного й акцентуаційного плану.
Однією з вимог української ортоепії є збереження дзвінкости приголосних у кінці слова та складу, тобто в нас немає асиміляції за глухістю. Проте в засобах масової інформації досить часто чуємо літ, ніш, сніх, хліп, грятка, душка, каска, лошка, ниска, нішка, блиський, ожелеть, навіть бес опадів замість нормативних лід, ніж, сніг, хліб, грядка, дужка, казка, ложка, низка, ніжка, близький, ожеледь, без опадів.
Раз по раз порушують акцентуаційні норми, подаючи слова з такими наголосами: алфавІт, випАдок, грАблі, жИвопис, залозА, коромИсло, кропИва, листОпад, лІтопис, нЕнависть, пЕрепис, феномЕн, шАвлія, щАвель, КвАша, КОваль, ЛОпух (прізвища), вАловий, нОвий, фАховий, цЕховий, чарІвний, нЕсти, сіктИ, привЕзти, одИнадцять, чотИрнадцять. Правильні наголоси такі: алфАвіт, вИпадок, граблІ, зАлоза, живОпис, корОмисло, кропивА, листопАд, літОпис, ненАвисть, перЕпис, фенОмен, шавлІя, щавЕль, КвАша, КовАль, ЛопУх, валовИй, новИй, фаховИй, цеховИй, чарівнИй, нестИ, сІкти, привезтИ, одинАдцять, чотирнАдцять.
Український приголосний л буває твердий (лад, лоно, лука), м’який (лід, льон, ляда, сіль) і середній перед е та и: зелений, легіт, липа. Так само маємо вимовляти його й у словах иншомовного походження: лекція, проблема, телеграма, а не лЄкція, проблЄма, телЄграма. Для огубленого oe не маємо точного українського відповідника, тож відтворюємо його неогубленим е: Ґете, Кельн, Шредер, а не Гьоте, Кьольн, Шрьодер.
Не вміють утворювати ступенів порівняння прикметників та прислівників — у найвищому ступені в літературній українській мові вживані форми найважливіше, найголовніше, найцікавіше, а не поширені в публічному мовленні саме важливе, саме головне, саме цікаве. Так кажуть безграмотні політики, а за ними й працівники радіо та телебачення.
Прийменник по в засобах масової інформації набрав розмірів стихійного лиха: по регіональним квартирам, по ключовим питанням, по мозаїкам Десятинки, по європейським стандартам, по українським військовим, по позиціям, по кредитам. Такі конструкції майже витіснили закономірні — по регіональних квартирах, у ключових питаннях, по мозаїках Десятинної церкви (а не сленгове Десятинки!), за європейськими стандартами, за показниками, ставки за кредитами, по українських військових тощо. Недоречно використовують прийменник зверх: зверх зусиль, зверх можливостей, зверх плану, хоч тут має бути понад: понад зусилля, понад можливості, понад план.
У багатьох радіо- й телепередачах можна почути помилкові з погляду морфологічних норм словоформи: головів, гривен, п’ятиста, восьмиста, бабусів та дідусів, приймаємо два останніх дзвінка, представник групи Ірина Геращенко, гребуть не в тому напрямку, класа, університета, одне з найбільш улюблених звірків, а потрібно — голів, гривень, п’ятисот, восьмисот, бабусь та дідусів, приймаємо два останніх дзвінки, представниця групи Ірина Геращенко, веслують не в тому напрямку, класу, університету, одне з найулюбленіших звірят.
Іменники чоловічого роду біль, нежить, ярмарок переводять до розряду жіночих: нестерпна біль, ліки від нежиті, на цій ярмарці замість правильних варіянтів нестерпний біль, ліки від нежитю, на цьому ярмарку. Відмінюваний іменник середнього роду віче роблять невідмінюваним, кажучи був на віче, повернувся з віче, а потрібно був на вічі, повернувся з віча й т.д. Останній складник однорідного ряду при перелікові подають у множині замість однини: Миколаївської, Харківської та Херсонських областей, голод 1932-го — 33-тіх років, у Кременецькому та Збаразьких напрямках. За логікою речей має бути — Миколаївської, Харківської та Херсонської областей, голод 1932-го — 33-го років, у Кременецькому та Збаразькому напрямках.
Досить часто при звертанні до гостей передач ігнорують кличний відмінок, кажуть Валентин Миколайович!, Олена Петрівна!, пане професор!, пан волонтер! замість Валентине Миколайовичу!, Олено Петрівно!, пане професоре!, пане волонтере!
Словосполуки фразеологічного й нефразеологічного типу подають у калькованому з російської мови вигляді: в якості учасника проєкту, закон вступив у силу, остаточний принцип, розбити намет, бути правим, два чоботи пара, задавати питання, підопитний кролик, нехтуючи закономірні українські відповідники: як учасник проекту, закон набрав чинности, залишковий принцип, поставити (напнути) намет, мати рацію, яке їхало, таке й здибало, ставити запитання, піддослідний кролик.
Ще більше помилок на рівні лексики: виключення, відміняти, поетична гостина, кісточка, за такі вчинки потрібно наказувати, прививати, приналежність, у брудних сапогах, соти, сотовий телефон, тормозити, замість яких у літературній мові існують лексеми виняток, скасовувати, поетична вітальня, пензлик, за такі вчинки потрібно карати, прищеплювати, належність, у брудних чоботях, стільники, стільниковий телефон, гальмувати.
Невдалими є вислови на кшталт залишилися лише, письменники й поети. Замість лише тут доречний його синонім тільки, оскільки вже є однокореневе слово залишилися; письменники бувають прозаїками, поетами, драматургами. Тож казати письменники й поети — це все одно, що казати люди й пенсіонери. Дуже модно стало використовувати слово лишень замість лише. Але ці слова позначають різні поняття. Лише — обмежувальний сполучник, синонімічний до тільки. А лишень — спонукальна частка: «Слухай лишень, що я тобі скажу».
У багатьох ЗМІ всупереч правилам не відмінюють прізвища осіб чоловічої статті: Тараса Шевченко, Миколи Лисенко, а потрібно: Тараса Шевченка, Миколи Лисенка.
Нерідко перекручують імена та прізвища відомих діячів української культури: Михайло Юрійович (замість Михайло Михайлович) Коцюбинський, Михайло Леонтович, Микола Драгоманов (замість Микола Леонтович, Михайло Драгоманов), Володимир (замість Віктор) Добровольський, Микола ВорвУлєв, Микола ЛУкаш, Поліна НяткО (замість Микола ВОрвулєв, Микола ЛукАш, Поліна НЯтко), Майк Йоґансен (замість Йогансен) і под.
В одному з виступів ректора Музичної академії ім. П. Чайковського пана Рожка запитали про те, російський чи український композитор Чайковський. Пан ректор мав би не висловлювати зневаги до того, хто вважає Чайковського за українського композитора, а сказати, що Петро Ілліч композитор російський, але він етнічний українець, бо його дід мав козацьке прізвище Чайка. Мабуть, це спричинило наявність багатьох українських мелодій у творчості композитора. На запитання радіослухача, чий композитор Дмитро Бортнянський, пан ректор відповів: «Слов’янський». А це вже марна жертва, бо Дмитро Бортнянський поза всяким сумнівом композитор український.
Один музикознавець розповідав по радіо про відомого італійського співака Маріо Ланцу, порівнював його з Ф.Шаляпіним і сказав: «Як наш Шаляпін». При всій повазі до Федора Шаляпіна він усе-таки російський співак, хоч і виконував також українські пісні. А ще той музикознавець повідомив: «Як казали в Давньому Римі, хлєба і зрєліщ». У Давньому Римі казали: «Panem et circenses», тобто хліба й видовищ, а не хлєба і зрєліщ. Мабуть, згаданий музикознавець належить до тих 12 % громадян України (на мою думку, їх далеко більше), які вважають себе мешканцями колишньої Московської імперії під назвою Радянський Союз.
Ці та инші вади мовно-культурного плану в радіо й телепередачах потрібно усувати, долаючи комплекс національної меншовартости, аби посісти гідне місце поміж цивілізованих народів світу.
Олександр Пономарів, доктор філологічних наук, професор, заступник голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка
Фото: Alex Proimos, Flickr.
Джерело: Детектор медіа.
