Субота, 12 Червня
Головна Медіапростір Навіщо медійникам неформальна освіта?

Навіщо медійникам неформальна освіта?

1228

І як не потонути у її різноманітті. 

Нещодавно завершився онлайн-курс журналістики і соціальних медіа від гуманітарної освітньої платформи Litosvita. Авторка MediaLab Анна Сєдих прослухала теоретичну частину курсу та поспілкувалася з трьома лекторами про їхній освітній досвід та цінність неформальної освіти.

На курсі глядачі та глядачки часто запитували, чи обов’язково медійникам вивчати журналістику в університеті, чи достатньо самоосвіти та практики. Відповіді різнилися залежно від досвіду лекторів. Саме це й наштовхнуло Анну на ідею створити матеріал, який би показав різні освітні досвіди та практики відомих українських журналістів.

Чи потрібна медійникам університетська журналістська освіта

Журналіст та медіакритик Отар Довженко переконаний, що навчання на факультеті журналістики в Україні має дуже мало спільного з перспективою стати журналістом. «Усі винятки, про які я знаю, створені руками викладачів-ентузіастів, що розуміють безнадійність і безперспективність цієї псевдоосвіти, але в них ніколи не буває шансів виправити це до кінця. Думаю, що найбільших успіхів у цьому досягла колишня Школа журналістики Українського католицького університету (2011-2019), де я працював, та Могилянська школа журналістики».

Отар радить здобувати іншу якісну освіту, а паралельно намагатися взяти будь-які знання про медіа й журналістику, які можна здобути факультативно.

Операційна директорка агенції Postmen Ольга Ситник каже, що журналістська освіта в університеті дала їй навички, які вона зараз використовує у повсякденній роботі. «Нас навчили володіти словом, грамотністю, технічним та медійним основам. Саме в інституті я почала по-іншому читати й відчувати тексти. Коли я займалася сторінками брендів, то створювала їх на кшталт маленької редакції. Сторінка в мене асоціювалася з невеликим виданням, у якого є певна політика. Так я перенесла те, чого навчалася в університеті, на соціальні мережі. Це завжди приносило добрі результати для моїх проєктів».

Продюсерка радіо Культура та ведуча на Громадському радіо Ірина Славінська переконана, що в кожного свій шлях. «Загалом мій досвід говорить про те, що є хороші спеціалісти й спеціалістки, які мають журналістську освіту, а є колеги, які є прекрасними спеціалістами й спеціалістками з іншою фундаментальною освітою, а їхня практика журналіста набута з досвідом. Я не закінчувала факультету журналістики. Мені здається, що сьогодні, коли в медіа багато важить спеціалізація і вміння колег розібратися у якійсь темі глибоко, то добре бути в ній не туристом, а кимось, хто справді розуміється».

Ірина також каже, що, можливо, хорошим варіантом є шлях здобуття ступеня бакалавра за якоюсь іншою спеціалізацією, а згодом – закінчення магістерської програми журналістики котрогось із вищих навчальних закладів України.

Досвід неформальної освіти

Отар розповідає, що його найкращим освітнім досвідом була робота в редакціях, співпраця з іншими медійниками та майстер-класи Школи журналістики УКУ, які він сам організовував. «Якихось спеціальних курсів я не проходив, окрім проєкту Digital Media For Universities, на який мене відрядили від Школи журналістики УКУ у 2012 році. Це був проєкт на базі Могилянської школи журналістики й там мене, наприклад, змусили зареєструватися в інстаграмі».

Ірину теж найбільше навчила саме робота в редакції. Її «університетом» став досвід роботи в інтернет-виданні Українська правда. Спочатку Ірина долучалася до літературного редагування матеріалів. Завдяки цьому і з’явилось розуміння того, як працюють медіа. «Якби сьогодні я була студенткою і починала кар’єру, або людиною, яка вирішила поміняти свій фах, я б точно скористалася можливостями неформального навчання, зокрема й онлайн. Але я не думаю, що це єдиний можливий шлях. Практика дуже багато важить».

Ольга зазвичай проходить курси, які стосуються соціальних медіа, організації та менеджменту. Каже, що медійникам варто навчатися завжди, адже вимоги ринку постійно змінюються. Головне – прискіпливо обирати курси.

Як обрати й не загубитися

Ольга радить звертати увагу на викладачів. Важливо, щоби це були не теоретики, а люди, які працюють в журналістиці. Можна помилитися й купити курс від лектора, який добре прокачав свій особистий бренд, але практичних знань дати не може.

Ірина вважає, що треба зважати на можливість практики у вигляді стажувань або змістовних практичних занять. «Цей шлях – це дорога із двостороннім рухом. Не можна добре пройти стажування і взяти з нього користь, якщо ти не працюєш. З неформальною освітою все так само. Можна прослухати мільйон курсів, але якщо ти не виконуєш домашку, воно не принесе багато користі. Коротко про головне: обираючи курси, схиляйтесь до тих, які змусять вас докладати зусиль,» – радить Ірина.

Цінність неформальної освіти

Отар розповідає, що цінність курсів журналістики та медіа полягає в можливості отримати знання та досвід від блискучих фахівців, нехай побіжно та поверхово. «Звісно, від цих знань у головах затримується не так багато, як хотілося б. Але, наприклад, якісь головні тези про аналітичну журналістику я людям за півтори години передав – і вони вже пам’ятатимуть, що таке аналітика, з чого вона починається, як діяти, аби написати аналітичний текст. Чи міг би я замість лекції дати їм почитати текст? Ну, напевно. Але досвід показує, що прочитаний текст, навіть якщо він дуже круто написаний, практичний і корисний, вивітрюється з пам’яті набагато швидше, ніж почуті слова».

Ірина каже, що цінність неформальної освіти у її горизонтальності та свободі планування. «На подібних курсах менше дистанції й більше можливостей поставити якісь запитання. Навіть «дурні», які всім здаються абсолютно зрозумілими. Також неформальна освіта дозволяє людям структурувати свій час і поєднати навчання із роботою, спілкуванням із родиною чи хобі. Ти не опиняєшся в полоні вічних щоденних чотирьох пар університету».

Ольга зазначає, що неформальна освіта дозволяє охопити багато сфер та напрямів і краще зрозуміти, що саме тобі потрібно. Якісні курси журналістики та медіа – це знайомства з колегами та спеціалістами, що в майбутньому відкриває можливість цікавих співпраць.

Можливості для розвитку

Однією з найкращих можливостей для медійників Ірина називає менторство. «Мені здається, що найдієвіший метод – це робота в команді із закріпленим редактором чи редакторкою. Людиною, яка стежить за твоєю роботою, моніторить. Ідеально, якщо це практично закритий цикл, коли ти разом з кимось формулюєш для себе завдання, виконуєш їх, а у процесі виконання можеш спитати поради. Коли віддаєш роботу й отримуєш чесний фідбек. Я менторила й менторю кількох колег і знаю, що це потребує зусиль. Але це прекрасна робота. Дуже тішить, коли я отримую відповідь і щедру віддачу, коли видно, що всі зусилля не марні. Людина, яка проходить таке навчання, також має інвестувати свій час, працювати над собою й бути готовою до фідбеку,» – каже Ірина.

Отар також впевнений, що менторство – найкращий спосіб навчитися журналістики. Найдієвішою вважає модель, організовану свого часу в Школі журналістики УКУ. «Люди, відібрані за потенціалом і мотивацією, працюють у командах із менторами та з першого дня входять у практичну журналістику. Починають писати й знімати для справжніх медіа. Водночас ментор-редактор на початку їм допомагає, не дає розбити голову об стінку, але дає набити базові ґулі й зрозуміти, що до чого. Моя практика шість років поспіль показувала, що за чотири місяці інтенсивної роботи люди вже майже цілком готові працювати в медіа. За півтора року такого навчання вони вміють усе й самі можуть починати вчити інших журналістів,» – розповідає Отар.

На думку Ольги, найкраще, що може робити журналіст для свого розвитку ― багато читати та спілкуватися. Зокрема, вона радить читати медіа англійською мовою, адже це відкриває можливість одного разу для них написати. Також важливо розуміти свою ціль і опиратися на неї під час вибору курсів, лекцій, стажувань чи менторства.

Media lab

Наживо

Персони

"Щоб дійти до мети, треба перш за все йти". Оноре де Бальзак
Оксана Шкаврітко