Субота, 22 Червня
Головна Медіапростір Обман зору: як журналістам (і не тільки) розпізнати дезінформацію на фото і відео

Обман зору: як журналістам (і не тільки) розпізнати дезінформацію на фото і відео

1051

Поради заступниці головного редактора StopFake Вікторії Романюк.


Складова дезінформації в інтернеті — це не тільки текст, а й візуальний контент, тобто неправдиві фото й відео. Про те, як навчитися їх розрізняти, під час онлайн-семінару для журналістів у межах Тижня медіаграмотності розповіла медіатренерка, розробниця навчальних програм із медіаграмотності та заступниця головного редактора StopFake Вікторія Романюк.

 

 

Візуальна брехня

«Дезінформація — це поширення неправдивих чуток, відомостей, фактів, маніпуляції та перекручування. Але є ще одна дуже важлива річ, яка підсилює дезінформацію, — це емоція. Уся легка жартівлива інформація, меми, веселі картинки “заходять” лише тому, що вони мають емоційну основу та працюють не раціональними парадигмами й концептами, а на рівні емоцій, вони привертають увагу, чіпляють наші почуття — ми або плачемо, або сміємося», — почала свою лекцію Вікторія Романюк.


За її словами, візуальний контент — це дуже зручний спосіб поширення дезінформації, бо він максимально віддаляє нас від раціонального осмислення інформації й діє на підсвідомість. Картинка одразу привертає увагу, швидше сприймається, людині не треба прочитувати текст, а достатньо глянути на неї.

Усі візуальні фейки ділять, за словами Вікторії Романюк, на три основні категорії: постановка, редагування і третя та найпоширеніша категорія — виривання з контексту.

 

 

«Постановні відео з 2014 року були потужним інструментом російської пропаганди. Ми бачимо на слайді фото хлопчика, який нібито заблукав без мами десь на Донбасі — й користувачі плачуть і поширюють це фото в різних контекстах, адже це максимально емоційне зображення — бідна дитина, замурзана. На фото є підпис про те, що це — результат обстрілів ЗСУ. Але насправді це стоп-кадр із постановного кліпу проросійських терористів, які подібними відео намагалися підіймати бойовий дух своїх найманців і також накручували свою авдиторію», — сказала Вікторія Романюк.

Редагування зображення — це його зміна за допомогою програм обробки фото, коли щось домальовують, кадрують і колажують. А виривання з контексту — це коли правдиве та реальне зображення включають в інший контекст, як це було з усім відомим фото песиків із нібито підтопленого внаслідок руйнування росіянами Каховської ГЕС Херсона. Насправді це фото було зняте в іншому місті в інший час.


Крім того, ці методи ще й змішують: фотографія і вирвана з контексту, і допрацьована у фотошопі одночасно. Так само вчиняють не лише з фото, а й із відео.

«Всі ці типи фотопідробок спрямовані на те, щоб привернути нашу увагу, викликати емоції, спровокувати, зробити так, щоб ми плакали або реготали з якогось смішного зображення. Для цього часто використовують дітей, песиків, котиків», — сказала вона.

З появою штучного інтелекту з’явився ще один тип аудіовізуальних фейків — це дипфейк («глибинний фейк» з англійської). Найвідомішим прикладом є російський дипфейк — відео, на якому президент Володимир Зеленський ще на початку повномасштабного вторгнення начебто закликає українських військових скласти зброю та не чинити спротиву росіянам.

 

 

Виявити дипфейк доволі легко. Наприклад, на відео в Зеленського значно світліший колір шкіри на шиї, ніж на обличчі, і загалом видно певну штучність і грубість цієї роботи. Саме шляхом уважного споглядання, каже Вікторія Романюк, можна його відрізнити від реального запису. Проте, говорить вона, все залежить від якості самого дипфейку та професійності тих, хто його готував.

«Я раджу одразу, коли ви бачите такий матеріал, не реагувати, не вірити, якось угамувати свою первісну реакцію та спробувати уважно подивитися та подумати, яка може бути природа й джерело цього повідомлення», — сказала вона.

Тон задає фотограф

Під час своєї лекції Вікторія Романюк запропонувала учасникам вправу. Вона показала фото, на якому спілкуються світові політики.

 

 

На першому фото експрезидент США Дональд Трамп, експрем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе та президент Франції Еммануель Макрон дослухаються до того, що говорить ексканцлерка Німеччини Ангела Меркель. Це фото зробила та опублікувала її пресслужба.

 

 

Проте пресслужба французького президента зробила своє фото — і на ньому всі політики слухають саме Макрона, який перебуває в центрі уваги.

 

 

А є ще фото, яке зробила пресслужба прем’єр-міністра Канади Джастіна Трюдо. На ньому всі ніби сперечаються, а він, як завжди позитивний та усміхнений, вище цього, ніби він над цими суперечками та це його недостойно.

Всі фото справжні, але їхній зміст визначає кут зору, каже медіатренерка. «Ця вправа прекрасно ілюструє, наскільки є різні точки зору. І це стосується не лише роботи пресслужб, а практично всіх фотографій, — пояснила Вікторія Романюк. — Фото з Трюдо мені дуже подобається ще й тому, що тут видно, наскільки добре фотограф упіймав той момент, який резонує з іміджем цього політика».

 

 

Звісно, пресслужба Трампа зробила фото так, щоб показати його центральним персонажем на цій зустрічі.

Читати зображення

Вікторія Романюк запропонувала своїм слухачам іще одну вправу. Вона показала фото й запропонувала уявити себе фактчекерами, яким треба дізнатися, де воно було зроблене. Журналісти, присутні на лекції, одразу сказали, що це Львів.

 

 

На це вказували низка ознак: бруківка, літери ВС на номерному знаку автомобіля, архітектура, меморіальна дошка на стіні, типова для Львова табличка з назвою вулиці.

«Машина тут — така умовна ознака, бо машина могла приїхати з іншої області. Але за сукупністю інших ознак не посперечаєшся, що це Львів. Так само у подібних випадках варто зважати на особливості ландшафту, наприклад, якщо є гори або ліс на фоні», — пояснила вона.

Чому це важливо? Тому що дуже часто ворожа пропаганда створює фейкові фотографії, і на їхній основі вигадує новини. Наприклад, у російських медіа почали з’являтися новини про те, що нібито в Польщі на дорогах розвішані банери з текстом «Це не наша війна». І підкріплені вони були відповідним зображенням.

 

 

Але на що варто звернути увагу фактчекеру? На джерело новини, час публікації, місце її першої появи та на оригінальність, тобто достовірність, зображення.

Перевірку оригінальності зображення варто почати з пошуку картинок в інтернеті й таким чином визначити, коли воно вперше з’явилося в мережі та де. Конкретно цю новину також можна перевірити на польських сайтах. Через Google можна спробувати встановити місце, де зробили фото. Якщо це вдасться, далі можна знайти контакти компанії, яка володіє бордом, і вже від неї дізнатися, чи був на ньому такий плакат. Саме зображення можна перевірити на те, чи домальовували його, на TinEye — це сервіс із пошуку зображень, що дозволяє, зокрема, побачити зміни в оригінальному зображенні.

Зробивши всі ці кроки, можна справді встановити, що в певному місці в Польщі є такий борд, але цієї реклами там не було. Її просто домалювали.

«Це все — про деталі. Про те, що ми з вами маємо бути дуже уважними при аналізі фотографій і маємо навчитися автоматично фіксувати дрібні речі, які можуть нам допомогти в наших дослідженнях», — підсумувала Вікторія Романюк.

Ці навички потрібні, щоб не стати жертвою дезінформації в часи, коли люди все більше отримують інформацію із соцмереж. Вони стануть у пригоді не лише для журналістів, які повинні перевіряти інформацію, що її публікують, але і для пересічних користувачів, які не хочуть бути обманутими.

Головне фото — сredit: iStock / Getty Images Plus

ІМІ

Наживо

Персони

"Не бійся бути тим, хто ти є насправді"
Юлія Токарук