Або як фотографувати та знімати на відео людей, які хочуть залишатись анонімними.

Журналісти, які працюють із соціальними темами, часто стикаються з тим, що представники вразливих груп населення готові давати інтерв’ю лише анонімно.

Страхи

Часто причиною анонімності є страх осуду і небажання розкриватися перед іншими, адже чутливі деталі потенційно можуть бути сприйняті неоднозначно. Люди бояться, що хтось дізнається їхні таємниці. Або ще гірше: переймаються, що через це від них відвернуться близькі. Такими таємницями можуть бути, наприклад, сексуальна орієнтація чи ВІЛ-статус.

До людей із вразливих груп населення належать нарко- та алкозалежні, клієнти замісної терапії, секс-працівниці, ЛГБТ+, люди з ВІЛ, а також ті, хто має хронічні захворювання, рідкісні генетичні діагнози чи люди з різними формами інвалідності.

Також до вразливих груп населення належать люди, які пережили домашнє насильство й ті, хто вчинив або вчиняє протизаконні дії — наприклад, займається комерційним сексом. Природно, що один із найбільших страхів такої людини — бути викритим правоохоронними органами та понести відповідальність за свої дії. Однак цей страх — не найбільший, адже ми живемо в країні, де протизаконна діяльність нерідко може контролюватися правоохоронцями, завдяки чому страх кримінальної відповідальності стає другорядним.

Для людей з вразливих груп населення є гірші речі, аніж потенційний арешт або штраф. У таких ситуаціях найважливішим часто є морально-етичний аспект. Тобто для таких людей найгіршими будуть страх осуду, стигматизація, дискримінація та упереджене ставлення. Приміром, дорослі не рідко бажають залишатись анонімними через те, що прагнуть подбати про власних дітей. Адже осуд чи стигматизація батьків може нашкодити дитині, ставши причиною булінгу. 

Проте це не означає, що ризики викриття правоохоронними органами треба повністю виключати. Правоохоронці можуть затримати навіть тих, хто займається протизаконною діяльністю не з метою збагачення. Наприклад, так трапилось із Віктором Ручко — у 2019 році його затримали за те, що він вирощував коноплі для себе. За його словами, це був медичний сорт, який він використовував для лікування. Такі затримання не рідко стають причиною упередженого ставлення суспільства до людини, чия вина ще не доведена у суді.

Як знімати

Отже, уявімо, що ви домовилися про інтерв’ю з людиною, яка належить до вразливих груп населення. Ваш герой готовий поговорити й навіть погодився на фото чи фільмування — за умови, що воно буде зроблене так, аби його ніхто не впізнав. 

Для анонімної зйомки необхідно обрати не лише вдалий, а й безпечний для героя ракурс.

• Уникайте крупних планів. Надавайте перевагу загальному плану — так, щоб у кадрі перебувала лише постать особи, а її обличчя було неможливо розпізнати;
• Натомість великий план може стати хорошим рішенням, якщо ви знімаєте якусь дію або процес, але не хочете, аби в кадр потрапили обличчя. Наприклад, якщо це тестування на ВІЛ, можна зняти руки особи, яка відкриває експрес-тест або тримає в руках голку чи піпетку з речовиною-реактивом. Під час такої змойки варто подбати про те, аби вашого героя не можна було впізнати за руками. Наприклад, варто пересвідчитися, що на його руках немає татуювань чи інших особливих ознак.

 ви можете фотографувати процедуру тестування, якщо людина, яку тестують, не проти. Але опісля ви маєте вийти. Результат тестування — конфіденційна інформація, яку ви можете знати лише з дозволу людини, яка проходила тест. Якщо ви знаєте результати тесту — їх жодному разі не можна розголошувати, якщо ви не отримали на це згоди. 

• Не знімайте людину в неї вдома або ж на фоні її будинку чи квартири. Це може бути небезпечно. Наприклад, якщо ваш герой — представник ЛГБТ+, інформація про його місце проживання може зіграти проти нього. Таку людину можуть вистежити та/або побити чи пошкодити її майно.
• Знімайте своїх героїв у громадських місцях. Наприклад, на тлі спеціалізованих установ, до яких має стосунок ваш співрозмовник: на фоні пунктів видачі препаратів ЗПТ для осіб з наркозалежністю чи біля офісу громадської організації, яка працює з людьми із ВІЛ/СНІД;
• Не показуйте деталі, за якими можна впізнати вашого співрозмовника або співрозмовницю. В кадрі не має бути татуювань, шрамів чи родимок. Якщо людина має нестандартну зачіску, як-от рожевий колір волосся або дреди — попросіть її вдягти капюшон, хустку або будь-який головний убір, щоб приховати цю прикмету
• Якщо не можете вигадати цікавого ракурсу — знімайте ззаду. Та лише за умови, що на спині, шиї чи потилиці людини немає ознак, за якими її можна впізнати;
• Якщо вам потрібно, щоб у кадрі був діалог або якась дія — сформуйте композицію таким чином,  щоб людина, чиє обличчя не треба показувати, сиділа спиною до камери, а її співрозмовник — наприклад, журналіст або соціальний працівник — обличчям до неї та камери.

Кейси для відеоінтерв’ю

Найпростіший та найпоширеніший варіант під час відеоінтерв’ю — змінити голос та/або розмити обличчя мовця. 

Проте якщо ви прагнете не лише дотриматися домовленостей з героєм, але й зробити оригінальний та креативний сюжет, можна пошукати сміливіші рішення. Ось кілька з них:

• У березні 2018 року Заборона опублікувала матеріал про жінку, яка працює порномоделлю. У відеосюжеті на неї вдягли карнавальну маску котика. Героїню знімали як у кімнаті перед комп’ютером, імітуючи її робочу атмосферу, так і на вулиці. В результаті глядач отримав живий сюжет, а героїня зберегла анонімність.
• Матеріал про трансгендерну жінку, ветеранку бойових дій на Донбасі вийшов на сайті української служби Deutsche Welle в липні 2020-го. Аби замаскувати контури обличчя, героїню посадили у напівтемній кімнаті.
• У червні 2020 року Українська служба ВВС створила сюжет про расизм в українських містах. Це інтерв’ю з іноземцями, які постраждали від дискримінації, упередженого ставлення чи насильства через колір шкіри та етнічне походження. Деяких героїв розмили, залишивши тільки силует;
• У серпні 2020-го Настоящее Время записало розповідь білоруського медика. Він розповів, що відбувалося із затриманими учасниками протестів, яких доставляли в мінський Слідчий ізолятор №1. Герою змінили голос, а зображення подали у вигляді чорного силуета;
• Ще один приклад із білоруських медіа — програма «Без лица», яка виходить на YouTube-каналі видання Onliner. Кожен випуск має свою тему і героя. Проте всіх учасників об’єднує те, що вони залишаються анонімами: на кожного гостя або гостю одягають однакові чорні реглани, джинси, біле взуття та маску. 

Вищезгадані способи зберегти анонімність — не є обов’язковими. Ви можете вигадувати різні формати, адже що цікавішим буде формат, то кращою може вийти історія. Обов’язковою є лише одна умова — конфіденційність героя чи героїні. З усім іншим можна експериментувати. 

Media lab