Останнім часом почастішали повідомлення про те, що органи влади, органи місцевого самоврядування, окремі посадові особи у своїх документах, розпорядженнях, телефонограмах вимагають, рекомендують тощо обмежити висвітлення в ЗМІ та інтернеті інформації про коронавірус, епідемію, кількість захворілих, стан медичної допомоги хворим тощо.
Юристи ІМІ проаналізували чинне законодавство України щодо можливості й правомірності таких дій і дійшли висновку, що посадовці не можуть вимагати обмеження цієї інформації.
Право на свободу слова в Україні гарантується статтею 34 Конституції України та низкою інших нормативних актів. Відповідно до цих норм, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежено законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Треба враховувати також, що Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) є джерелом права в Україні й має застосовуватись органами державної влади і судовими органами у своїй діяльності. ЄСПЛ, розглядаючи справи, пов’язані з порушенням статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (яка гарантує свободу слова і обміну інформацією), визначив, що правомірним може бути обмеження свободи слова, якщо воно відповідає таким критеріям:
- Встановлено законом, тобто нормативним актом найвищої сили, ухваленим законодавчим органом відповідно до передбаченої процедури, і норма закону дозволяє чітко зрозуміти правові наслідки тих чи інших дій.
- Застосовується для досягнення легітимної мети, а саме в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
- Не перевищує межі, необхідної в демократичному суспільстві, тобто не є явно непропорційним.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", в Україні запроваджено карантин, який, згідно із Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", передбачає обмеження певних прав і свобод громадян. Зокрема, відповідно до статті 30 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", передбачається:
"На територіях, де встановлено карантин, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування надається право:
залучати підприємства, установи, організації незалежно від форм власності до виконання заходів з локалізації та ліквідації епідемії чи спалаху інфекційної хвороби;
залучати для тимчасового використання транспортні засоби, будівлі, споруди, обладнання, інше майно підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, необхідне для здійснення профілактичних і протиепідемічних заходів, із наступним повним відшкодуванням у встановленому законом порядку його вартості або витрат, пов'язаних з його використанням;
установлювати особливий режим в'їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів, а в разі необхідності – проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів;
запроваджувати більш жорсткі, ніж встановлені нормативно-правовими актами, вимоги щодо якості, умов виробництва, виготовлення та реалізації продуктів харчування, режиму обробки та якості питної води;
установлювати особливий порядок проведення профілактичних і протиепідемічних, у тому числі дезінфекційних, та інших заходів;
створювати на в'їздах і виїздах із території карантину контрольно-пропускні пункти, залучати в установленому порядку для роботи в цих пунктах військовослужбовців, працівників, матеріально-технічні та транспортні засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, частин та підрозділів центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку".
Право обмежувати свободу слова і свободу поширення інформації зазначена норма не передбачає.
Додатково стаття 24 Закону України "Про інформацію" зазначає, що забороняється цензура: будь-яка вимога, спрямована, зокрема, до журналіста, засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, керівника, розповсюджувача, узгоджувати інформацію до її поширення або накладення заборони чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації.
Окрім того, відповідно до частини четвертої статті 19 Закону України "Про інформацію":
"4. До інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості:
1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;
2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей;
3) про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;
4) про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної безпеки, пов’язаних з політичними репресіями, Голодомором 1932–1933 років в Україні та іншими злочинами, вчиненими представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів;
5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;
5-1) щодо діяльності державних та комунальних унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить 100 відсотків, що підлягають обов’язковому оприлюдненню відповідно до закону;
6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України".
Водночас варто пам’ятати, що частина друга статті 19 Конституції України зазначає:
"Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".
