Пятниця, 7 Жовтня
Головна Медіапростір Як коректно інтерв’ювати постраждалих від війни. Рекомендація Незалежної медійної ради

Як коректно інтерв’ювати постраждалих від війни. Рекомендація Незалежної медійної ради

404

Рекомендація Незалежної медійної ради № 16. Як коректно інтерв’ювати постраждалих від війни

Під час війни журналісти й журналістки висвітлюють багато чутливих тем і трагедій. Часто вони роблять репортажі з місць руйнації від ударів окупантів, із визволених від окупації територій.

Журналісти говорять з людьми, вцілілими після воєнних злочинів. Людьми, що дістали поранення; людьми, що вціліли після сексуального насильства й тортур; людьми, що внаслідок ворожих обстрілів втратили своїх близьких, родичі та знайомі котрих повернулися з полону, зазнали катувань, перебувають у чи повернулися з вимушеної депортації; людьми, які втратили дім. Це історії людей, які зазнали травми через те, що відбулося з ними або з їхніми рідними.

Часто журналіст чи журналістка є першою людиною, з котрою постраждала людина встановлює відносини довіри, кому інші довіряють свою історію, біль, травму.

Історія травмованої людини — це чесні і відверті свідчення злочину, це сильний ілюстративний матеріал того, що відбувається, але це дуже чутливий матеріал, для роботи з котрим потрібно дотримуватися певних правил.

Зважаючи на це, Незалежна медійна рада рекомендує медіа та журналістам дотримуватися таких рекомендацій:

1. У жодному разі не привласнювати історію людини, що пережила травму. Людина не має відчувати, що стала цікавою широкому загалу виключно як «жертва новин». Люди, які зазнали травми, стають інформаційними приводами попри їхню волю, тому потрібно зважати на це й дуже обережно ставитися до них.

2. Журналіст/-ка має забезпечити приватність людини, що зазнала травми. Це означає, що потрібно захищати як персональні дані, так і уважно стежити за тим, щоб зайвою інформацією, непотрібними деталями не наразити людину на небезпеку. Пам’ятати, що людина часто відчуває страх за своє життя, особливо коли далі живе на прикордонній території, окупованій території або ж території, неподалік від якої ведуться бої. Людина, яка засвідчує воєнний злочин, має бути впевнена, що історія, яку вона довіряє журналістам, не викриє місце її перебування і не зашкодить її безпеці. В деяких випадках, журналіст/-ка має самостійно оцінити, чи варто розкривати ім’я людини, адже постраждалі часто можуть не усвідомлювати наслідків публікації. Навіть якщо це може дещо знизити цінність публікації, іноді краще подавати історію анонімізованою.

Іноді доводиться шукати варіанти, як можна розповісти історію без інтерв’ю з людиною, що зазнала травми — наприклад, на підставі документів. Так варто чинити у випадках, коли ви розумієте, що шкода, якої розмова може завдати потенційному герою чи героїні, занадто велика.

3. Стежте за формулюваннями та визначеннями: краще уникати таких означень як «жертва», натомість обирати синоніми, які б вказували на стійкість та життєздатність: уціліла, людина з досвідом травми, свідок воєнного злочину.

4. Не ставтеся до людини виключно як до джерела інформації щодо травмуючої події. Людина більша за будь-яку подію. Цікавтеся, як і що людина зараз відчуває, чи є з нею хтось поряд, чи отримує вона необхідну допомогу, ким вона є, що для неї є важливим.

5. Перед розмовою налаштуйтеся на травматичний досвід. Тримайте емоційний баланс, не впадайте в прострацію, в байдужість або жалобу. Уявіть, що ви йдете поряд з оповідачем / оповідачкою цим болючим досвідом, підтримуйте його / її. Не говоріть, що розумієте цей біль, бо самі пройшли через подібне: кожна травма та реагування на неї — індивідуальні. Якщо ви схильні до недовіри співрозмовникові, позбувайтеся цих звичок: вони можуть сильно зашкодити розмові з людиною в травмі. Ви маєте встановити сильний зв'язок довіри, уваги та поваги до пережитого та особи.

6. Якщо ви говорите з людиною, близькі якої загинули, переконайтеся, що ваш співрозмовник/-ця про це вже знає. Журналісти/-ки попередньо мають дізнатися в офіційних джерелах, чи поінформована людина про цю смерть.

7. Отримуйте усвідомлену згоду на розмову, запис, відеозйомку; проінформуйте людину, де і в якому вигляді вийде матеріал, хто і коли його може побачити, послухати чи прочитати, яку реакцію такий матеріал може викликати у близьких та сторонніх людей.

8. Дуже важливим є місце розмови. Воно має бути безпечним, не асоціюватися з пережитим. Потрібно уникати розмов у місцях, де людина зазнала травми, а також у лікарні, де людина відновлювалася і лікувалася.

9. Звертайте увагу на те, щоби поряд із співрозмовником/-цею не перебували неповнолітні або малолітні діти. Навіть якщо вони також були свідками травмуючої події, краще в їхній присутності не згадувати пережиту травму.

10. Людина, яка зазнала травми, погано відчуває час, але має відчути контроль над часом. Тому важливо повідомити, скільки часу виділяється на цю розмову, чи потрібно буде зустрічатися ще раз. Усі часові потреби та варіанти мають погоджуватися. Переконайтеся, що у вас достатньо часу для цієї розмови. Людина може зациклюватися на події, яка вам для матеріалу не потрібна: потурбуйтеся про те, як м’яко переключати людину на тему розмови, але стежте за тим, щоб людина мала достатньо простору для дихання і перемикання з травматичної події на інші теми.

11. Перед початком розмови поділіться з людиною ідеєю: для чого ви разом розповідаєте цю історію, чому вона важлива, на що вона може вплинути. Це дозволяє людині емоційно налаштуватися, спокійніше реагувати на питання, не мати зайвих очікувань, усвідомити, чи хоче людина довірити вам свою історію.

12. Людина не повинна відчувати тиск. Ви маєте пояснити, що в будь-який момент вона може відмовлятися відповідати на питання, завжди мати час не переосмислення, перерву і відпочинок, уточнювати ваші питання і свої відповіді.

13. Краще ставити відкриті запитання, що потребують відкритих відповідей: так людина почуватиметься вільніше. Це дає змогу більше слухати і ставити уточнювальні питання за потреби.

14. Часто люди, які пережили травму, емоційно закриваються: їхні спогади можуть здаватися уривчастими, а в деяких випадках вони можуть повністю заблокувати подію. Неповні та суперечливі розповіді не є доказом обману, а радше того, що опитаним важко повністю усвідомити, що, зрештою, з ними сталося.

15. Уникайте питань, які би звинувачували людину. Людина часто думає, чи достатньо вона зробила, щоб уникнути цього травмуючого досвіду; вона схильна до самозвинувачення, відчуває провину. Не піддавайте сумніву те, про що вам розповідають, контролюйте свої питання. Людина не повинна відчувати зневагу або втрату інтересу до неї та її слів. Людина не має відчувати, що вона несе відповідальність або ж винна в тому, що з нею відбулося. Людина також може поставити вам запитання: «Чи я все зробила правильно? Що б ви зробили на моєму місці? Чому це сталося зі мною?». Подумайте наперед, як варто реагувати на такі запитання.

16. Дуже важливо розуміти, як ви реагуєте мовно й тілесно на історії про досвід травм. Може статися, що саме вам потрібна перерва, перемикання на інші теми, можливість сконцентруватися на висловленому. Подумайте, як ви будете виходити з таких ситуацій. Ви маєте розібратися з цим впливом на себе пізніше, не у присутності співрозмовника/-ці. Не нехтуйте професійною психологічною та психотерапевтичною допомогою.

17. Це нелегко, але вам доведеться перетворитися на психолога і відстежувати кілька речей: що вам розповідають, що відбувається з оповідачем/оповідачкою, що відбувається навколо вас.

18. Намагайтеся реагувати спокійно, коли людина виявляє страждання, плаче. Інтерв’ю про травматичні події є болючими, і може бути багато причин, чому ваш співрозмовник/-ця може плакати.

19. Разом із людиною обирайте ілюстративний матеріал для статті, погоджуйте фотографії, дайте людині самій обрати певні світлини.

20. Якщо вам потрібна верифікація слів співрозмовника/-ці або розмова з іншими людьми з цього з приводу, поясніть, що це ваш обов’язок. Запитайте, з ким можна ще поговорити, до кого звернутися, куди під’їхати, що подивитися і на що звернути увагу.

21. Може трапитися так, що свідчення щодо воєнного злочину, які журналіст зафіксує диктофоном, є останніми або ж єдиними свідченнями того, що відбулося. Тому краще стежити за тим, аби запис не переривався, на ньому були зафіксовані дані людини, її згода свідчити. В подальшому цей запис може стати в пригоді системі правосуддя.

22. Дуже важливо, щоб людина відчувала вашу підтримку. Що ви цінуєте її стійкість, що пережити це і змогти розповісти про це — подвиг і що її свідчення важливі.

23. Завершуючи інтерв’ю, журналіст/-ка мають подякувати співрозмовнику/-ці за довіру, що поділилися своїм досвідом і розповіли про те, що завдає їм болю. Обмінюйтеся контактною інформацією, але уникайте обіцянок, яких ви не можете виконати, і не створюйте хибних очікувань щодо ефекту, який це інтерв’ю може справити на утвердження справедливості.

24. Під час зустрічі майте при собі інформацію, яка може бути корисною людині, що зазнала травми. Це можуть бути контакти центрів системи безоплатної правової допомоги, де можна отримати безоплатну правову консультацію; адресу сайта Офісу генерального прокурора України, куди можна повідомити про воєнний злочин; інформацію щодо створених урядом центрів допомоги врятованим.

Ілюстративне фото: Микола Мирний/Zmina

Детектор медіа

Наживо

Ефір

  • 12:30 Про головне в деталях
  • 13:15 Корисно знати
  • 13:45 Дитячий калейдоскоп
  • 14:00 Телемагазин
  • 14:15 Вісті

Персони

"Те, що нас не вбиває, ще пошкодує, що воно нас не вбило, поки була така можливість"
Юлія Юзьків