Неділя, 28 Листопада
Головна Медіапростір «Виправдано суспільним інтересом»

«Виправдано суспільним інтересом»

2169

Чому (не)варто втручатися у приватне життя.

Слід усвідомлювати, що збирання і публікація особистої інформації можуть заподіяти шкоду людині, про яку ми пишемо. Міжнародні принципи журналістської етики та норми професійної моралі вимагають від журналіста не допускати наклепів і поважати гідність людини та її право на приватне життя.

Але що робити, коли факт про того чи іншого, скажімо, депутата наскільки резонансний, що тут ніяк без квадрокоптера над його новою дачею? Чи страшне ДТП, яке для повного розуміння події потребує публікації деталей про п’яного водія, який на смерть збив п’ятьох людей?

Право на приватність

Право людини на недоторканність особистого та сімейного життя – можливість кожного уникати несанкціонованого втручання з боку влади, суспільства або інших осіб в особисту та сімейну сферу; зберігати в таємниці відомості, що стосуються особистого й сімейного життя.

Закони, що захищають приватне життя, забороняють невиправдане втручання в нього. Зокрема, це 30 стаття Конституції України, яка захищає територіальну приватність (недоторканність житла); 31 стаття, що захищає комунікаційну приватність (таємницю листування, телефонних розмов); та 32 стаття, яка стоїть на захисті інформаційної приватності (збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, передбачених Конституцією України). 

На відміну від дифамації, не так важливо, чи впливає поширення фактів на репутацію людини, про яку пише те чи інше видання. Якщо позивач доводить недозволене втручання у його особисте життя, то закон однозначно було порушено.

Коли журналіст публікує ті чи інші факти про людину, він має бути уважним, щоб не розповсюдити зайвих деталей з приватного життя героїв і не перетворитися на того, хто порпається у «брудній білизні».

Вдаватися до цього можна тільки при наявності яскраво вираженого суспільного інтересу, що базується на чинному законодавстві та правилах професійної етики. 

Поведінка, що зачіпає публіку

У частині другій статті 29 Закону №2657 зазначено, що предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Кодекс мовлення британського регулятора Офком пояснює межу між суспільним інтересом і приватним життям так: «Прикладами інтересів суспільства можуть бути виявлення або розкриття злочину, захист здоров’я та безпеки населення, розкриття помилкових заяв, зроблених окремими особами або організаціями, або виявлення некомпетентності, що впливає на суспільство».

Саме журналісти визначають, де проходитиме межа між правом громадськості на отримання інформації та правом інших на повагу до їх приватного життя.

Більш відомий – менш таємний

Якщо мова іде про публічну особу, виявити інтерес у суспільства щодо неї простіше. Варто усвідомлювати, що прості громадяни мають більше прав на зберігання особистої інформації, ніж особи, які здійснюють значний вплив на громадськість. 

Під час виборчих кампаній перевага суспільного інтересу виправдовує увагу ЗМІ до різної інформації про кандидатів. І якщо посадова особа володіє статками, походження яких не може пояснити, це вимагає розголосу. 

Це ж стосується і незаконних дій та, навпаки, бездіяльності: обману, маніпуляцій, махінацій чи корупційних підозр. Такі випадки дозволяють журналістові розголошувати інформацію про фінанси та майно політика. 

У Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1003 (1993) «Про етичні принципи журналістики» пояснено: «Слід поважати право людини на приватне життя. Особи, які перебувають на державній службі, мають право на захист свого приватного життя, за винятком випадків, коли воно може впливати на публічне життя. Той факт, що людина обіймає державну посаду, не позбавляє її права на повагу до її приватного життя»

Тому за будь-яких обставин має поважатися недоторканність приватних приміщень. Якщо власник вимагає залишити територію приватної власності, це варто робити.

Слід також зауважити, що неприйнятну поведінку родичів публічної особи не слід приписувати самому кандидату та навпаки. Сім’я такої особи має високий ступінь захисту приватного життя. Якщо ви повідомляєте про корупційні дії державних службовців, не зачіпайте непричетних членів їхніх родин. Тим паче якщо вони не залучені в корупційних схемах. 

Як приклад візьмімо випадок, коли німецьке видання надрукувало статтю про те, що князь Монако Реньє III перебував у тяжкому стані, й лише його молодша донька Стефані залишилася доглядати за ним.

Двоє інших дітей були зайняті: принц Альберт брав участь в Олімпійських іграх у Солт Лейк Сіті, а принцеса Кароліна фон Ганновер, яка очевидно подала позов, із чоловіком відпочивала на гірськолижному курорті у Санкт-Моріці.

Кароліна намагалась через суд запобігти появі у пресі фотографій, які стосуються її приватного життя, а саме – світлин з відпочинку на курорті.

Принцеса Кароліна не виконує жодних офіційних функцій у самій державі Монако і не працює в державних установах, але є публічною особою. Вона представляє королівську сім’ю на деяких культурних та благодійних заходах.

Європейський суд з прав людини відмовив у забороні фотографії, на якій було зображено заявників на прогулянці під час відпочинку у Санкт-Моріці, в статті, яка розповідала про поганий стан здоров’я Князя Райнера, оскільки неналежний стан здоров’я Князя є предметом громадського інтересу і преса має право повідомляти та оприлюднювати фотографії, які б підтверджували й ілюстрували таку інформацію. 

Право на забуття понад сенсаційністю

Стаття 17 Загального регламенту захисту даних Європейського союзу передбачає право людини бути забутою. Кожна непублічна особа має право на те, щоб її приватні дані не стали відомими.

Межу між суспільним інтересом та приватним життям непублічної особи побачити важче. А висвітлювати теми, що стосуються їхнього приватного життя, варто з особливою увагою. Навіть якщо справа здається сенсацією. І навіть якщо ви маєте якісь докази.

У справі Йона Керстеа проти Румунії йшлося про матеріал, який стосувався фактів підкупу та корупції з боку професора університету. Окрім цього, стаття супроводжувалася фотографіями оголеного заявника під час заняття сексом зі студенткою.

Суд зазначив, що такі звинувачення мають базуватися на достатній кількості фактів, проте журналісти під час написання матеріалу не дали можливості висловитися заявнику. Суд також зазначив, що заявник був викладачем в університеті й не був відомим широкому загалу, тобто не був публічною особою. А тому оприлюднена інформація становила серйозне втручання у його приватне життя.

Бути уважним до факту висвітлення непублічних осіб варто і під час написання матеріалів про злочини чи дорожньо-транспортні пригоди.

Приміром, ситуація, що трапилася 25 травня 2020 року, стосувалася зґвалтування жінки співробітниками поліції. Деякі видання опублікували ім’я та прізвище постраждалої та її доньки. Також були оприлюднені їхні фото та місце проживання.

Посилаючись на частину п’яту статті 296 Цивільного кодексу України, ім’я потерпілого від правопорушення може бути оприлюднене лише за його згодою. Ба більше, навіть якщо ви маєте згоду потерпілого, слід добре подумати над тим, чи поширення персональної інформації не завдасть шкоди цій людині.

Не називайте деталей, які зможуть допомогти ідентифікувати непублічну особу: місця та часу події, віку, професії, зовнішності тощо. До прикладу, навіть не називаючи імені осіб, причетних до ДТП, їх можна знайти за маркою і виглядом автомобіля та короткою інформацію про те, де та коли сталася аварія.

Це ж стосується опису злочинців. Часто журналісти згадують імена того чи іншого (нерідко ймовірного) вбивці та повідомляють, до прикладу, населений пункт у якому трапилася подія. Це дає змогу ідентифікувати людину. Якщо злочин незначний, а людина, яка скоїла його, є непублічною, не слід оприлюднювати ім’я.

Щодо ймовірного. Згідно з статтею 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Тобто не можна називати особу «убивцею» чи «ґвалтівником» без наявності вироку суду, оскільки вина ще недоведена.

Не нашкодити

Під час зіткнень 2 травня 2014 року в Одесі, сталася пожежа в Будинку профспілок, який перебував під контролем учасників протистояння. Внаслідок пожежі загинуло кілька десятків осіб.

У медіа почали з’являтися списки загиблих разом з їх персональними даними (ПІБ, дата народження, рід занять тощо). Публікація інформації про загиблих разом із їхніми персональними даними мала високий суспільний інтерес, оскільки вона допомагала родичам та рідним знайти своїх близьких. У цьому випадку, поширення цих персональних даних було виправданим.

Але чим більш чутливими є дані, тим більшим буде ступінь втручання в право особи на повагу до її приватності. Так, журналіст зобов’язаний поважати приватне життя окремих осіб.

Ми маємо бути чуйними до тих, кого торкнулися трагедія чи горе. Це ж стосується і людей, які не в змозі зрозуміти наслідки своїх свідчень. А під час висвітлення подій, де беруть участь діти, необхідно отримати дозвіл батьків чи опікунів. І навіть у цьому разі журналіст повинен розуміти ризики та потенційну шкоду, яку може завдати оприлюднена інформація.

Розголошенню також не підлягає:

  • расове або етнічне походження;
  • родинні та службові зв’язки;
  • політичні, релігійні або світоглядні переконання;
  • членство в політичних партіях та професійних спілках;
  • засудження до кримінального покарання;
  • дані, що стосуються здоров’я, статевого життя;
  • біометричні або генетичні дані.


Не слід потурати інтересу до сенсацій. Будь-яке втручання у приватне життя людини, навіть якщо воно є виправданим з огляду на право громадськості знати це, не повинне виходити за межі суспільного інтересу.

Лише крайня потреба може виправдати вторгнення в чиєсь приватне життя. А тому перед тим, як оприлюднювати імена чи інші дані, варто зважувати всі «за» і «проти».

Media lab

Наживо

Ефір

  • 11:00 Корисно знати
  • 11:30 Втрачений Ужгород
  • 11:45 Спробуй наживо
  • 12:15 Бути українцем
  • 12:45 Вулиця

Персони

"Вір в себе і поступово йди до мети"
Євгенія Шатохіна