Четвер, 2 Лютого
Головна На часі Вимоги до змісту інформації – аналіз ЗУ "Про медіа"

Вимоги до змісту інформації – аналіз ЗУ "Про медіа"

1053

Держава повинна забезпечити доступ громадськості через медіа до неупередженої та точної інформації, а також до різноманітних думок і коментарів, що відбивають погляди в країні. Загальний коментар Комітету ООН з прав людини №34 до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (далі – МПГПП) зазначає, що право на свободу вираження поглядів охоплює, наприклад, політичний дискурс, коментарі щодо приватних і суспільних справ, агітацію, обговорення прав людини, журналістику, культурне та мистецьке вираження, навчання та релігійний дискурс. Воно також охоплює вираження, які деякі можуть розцінювати як глибоко образливі. Право на свободу вираження поглядів охоплює як вербальну, так і невербальну комунікацію та всі способи вираження, включно з аудіовізуальними, електронними та інтернет-способами спілкування.

Відповідно до статті 19 МПГПП, кожна людина має право безперешкодно дотримуватися своїх поглядів, право на вільне вираження свого погляду. Це право охоплює свободу шукати, одержувати й поширювати будь-яку інформацію  та  ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір. Однак свобода медіа не є абсолютною, і користування цими правами накладає особливі обов'язки і особливу відповідальність. Свобода слова може мати певні обмеження, які мають встановлюватися законом і бути необхідними в демократичному суспільстві для поважання прав і репутації інших осіб та для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення.

Для оцінювання виправданості такого обмеження використовується трискладовий критерій: 

1. Обмеження повинне бути передбачене законом.

2. Воно повинне мати законну мету.

3. Воно має бути необхідним у демократичному суспільстві. 

Яскравим прикладом невиконання умов цього тесту є довічне ув'язнення братів Алтан у Туреччині. Їхнє попереднє ув’язнення було незаконним: братам інкримінували "замах на повалення конституційного ладу шляхом насильства та сили", але доказами були їхні інтерв’ю та статті. Виступ не можна вважати "насильством" або "силою", згідно з міжнародним або турецьким законодавством. За відсутності фактів, доказів або інформації про те, що вони були залучені до злочинної діяльності, їх не можна було обґрунтовано підозрювати в скоєнні злочинів, у яких їх звинувачували. Звинувачення не мали законної мети. Хоча вони стверджували, що захищають національну безпеку, після вивчення доказів стало зрозуміло, що все обвинувачення мало на меті припинити критику уряду. Не було встановлено жодного зв'язку між згаданою промовою та національною безпекою. Очевидно, що судове переслідування не було необхідним для захисту національної безпеки в Туреччині, оскільки не було жодного зв’язку між висловом і національною безпекою країни. Критика урядів і публікація інформації, яку керівництво країни вважає такою, що загрожує національним інтересам, не мають призводити до кримінальної відповідальності за особливо серйозні злочини, такі як належність до терористичної організації або сприяння їй, спроба повалення уряду чи конституційного ладу чи поширення терористичної пропаганди.

Цей трискладовий критерій так само застосовується до обмежень права на свободу вираження поглядів згідно з національним законодавством: Закон України "Про медіа" (далі – Закон) визначає обов’язки суб’єктів у сфері медіа щодо організації надання медіасервісів та передбачає деякі обмеження щодо змісту інформації.

Обмеження, що стосуються національної безпеки

Держави регулярно цензурують інформацію на тій підставі, що вона загрожує національній безпеці. Разом з тим вони є відповідальними за доведення того, що обмеження відповідає цим вимогам. 

Згідно з новим Законом "Про медіа", на території України в медіа та на платформах спільного доступу до відео забороняється поширювати заклики до насильницької зміни, повалення конституційного ладу, розв’язування або ведення агресивної війни або воєнного конфлікту, порушення територіальної цілісності, ліквідації незалежності України. Також заборонено поширювати інформацію, яка виправдовує чи пропагує такі дії, висловлювання, що розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість до окремих осіб чи їхніх груп за національною, расовою чи релігійною ознакою, підбурюють до дискримінації чи утисків щодо окремих осіб та їхніх груп на основі етнічного та соціального походження, громадянства, раси, релігії та вірувань, віку, статі, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, інвалідності або за іншою ознакою, пропаганду або заклики до тероризму та терористичних актів, інформацію, що виправдовує чи схвалює такі дії. 

Так, хоча, як уже було зазначено раніше, право на вільне вираження поглядів є основним правом, але його можна обмежувати за певних обставин для захисту конкретних інтересів, зокрема національної безпеки, яка є суспільною цінністю найвищого рівня, від якої залежить життя в державі та захист усіх прав людини.

Цікавим досвідом є принципи, ухвалені 1 жовтня 1995 року групою експертів з міжнародного права, національної безпеки та прав людини на підставі статті 19 МПГПП, Міжнародним центром проти цензури в співпраці з Центром прикладних юридичних досліджень Університету Вітватерсранд у Йоганнесбурзі.

Ключовий критерій для обмеження свободи вираження думок в ім’я національної безпеки викладено в принципі 6, який, відповідно до інших принципів, дозволяє обмеження вираження думок, якщо:

a) вираз спрямований на підбурювання до неминучого насильства;

b) він може підбурювати до такого насильства;  

c) існує прямий і безпосередній зв’язок між вираженням особи та ймовірністю або виникненням такого насильства.

В основі цього принципу лежать дві центральні ідеї. По-перше, існує різниця між переконаннями та діями й, своєю чергою, між спонуканням до переконань і спонуканням до дій. Слід зазначити, що це правило застосовується лише в контексті національної безпеки.

Цей принцип відбиває ідею про те, що має бути дуже тісний зв’язок між самовираженням і ризиком насильства. Суди в усьому світі наголошували на цьому, оцінюючи законність обмежень свободи слова. Зважаючи на дуже загальний характер національної безпеки, широкий спектр "нешкідливих" висловлювань може бути заборонений. 

Турецька влада, наприклад, національним законодавством заборонила курдські вірші на тій підставі, що вони пропагують націоналізм і загрожують територіальній цілісності.

Однак, безумовно, кожен випадок обмеження свободи слова повинен розглядатись індивідуально.

Так, зокрема, варто розглянути справу "Рож ТВ А/С" проти Данії", яка стосувалася засудження компанії-заявника за тероризм судами Данії та сприяння Робітничій партії Курдистану (РПК) через телевізійні програми, що транслювалися між 2006 і 2010 роками. Компанія отримала штраф у розмірі приблизно 671 141 євро та була позбавлена ліцензії на мовлення.

Суд встановив, що телевізійна станція не могла скористатися захистом, наданим статтею 10 конвенції, оскільки заявники намагалися використати її для цілей, які суперечать цінностям конвенції: підбурювання до насильства та підтримка терористичної діяльності, що є порушенням статті 17 (заборона зловживання правами).

Стаття 17 конвенції застосовується лише у виняткових випадках. ЄСПЛ надав значну вагу тому факту, що під час провадження в національних судах міський суд встановив, що одностороннє висвітлення з повторюваними підбурюваннями до участі в бійках і акціях, підбурювання приєднатися до організації / партизанів, зображення загиблих партизанів як героїв становило пропаганду терористичної організації і що це не можна розглядати лише як заяву про співчуття. Крім того, компанія-заявник у 2006–2010 роках значною мірою фінансувалася РПК. Водночас Високий суд Східної Данії чітко встановив, що, беручи до уваги зміст, представлення та зв’язок програм заявника, компанії, справа стосувалася сприяння терористичній операції.

Суд визнав, що, по-перше, беручи до уваги характер оскаржуваних програм, які охоплювали підбурювання до насильства та підтримку терористичної діяльності, елементи, ретельно досліджені національними судами, по-друге, той факт, що висловлені в них погляди були поширені для широкої аудиторії через телевізійне мовлення, по-третє, що вони безпосередньо стосувалися питання, яке є першорядним у сучасному європейському суспільстві (запобігання тероризму та пов’язаних з тероризмом виразів, які пропагують застосування насильства), – заявники не підпадали під захист, наданий статтею 10 конвенції.

Тож положення Закону, спрямовані на захист національної безпеки в країні, слугують законній меті та відповідають міжнародним стандартам щодо обмеження свободи слова загалом. 

Захист прав дітей та інтересів суспільства

Згідно з новим ЗУ "Про медіа", іншим прикладом матеріалів, які заборонено поширювати в медіа, є порнографічні матеріали, ті, що заохочують сексуальну експлуатацію та насильство над дітьми, демонструють статеві відносини дітей, використовують образ дітей (візуальний запис образу дітей) у видовищних заходах сексуального чи еротичного характеру, пропаганду вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, жорстокого поводження з тваринами, інструкції або поради щодо виготовлення, придбання або використання вибухових, наркотичних чи психотропних речовин.

У матеріалах медіа (крім фільмів) також обмежується поширення інформації, що може завдати шкоди фізичному, психічному або моральному розвитку дітей (надмірне зосередження уваги на насильстві, позитивна оцінка заподіяння, зокрема самому собі, каліцтва або вчинення самогубства, демонстрація великим планом тіла померлої, такої, що вмирає, або жорстоко понівеченої людини, надмірна і необґрунтована деталізація засобів і обставин самогубства, демонстрування жорстокого поводження з тваринами, позитивна оцінка вандалізму, злочинного діяння або ідеалізація злочинця, залежності від наркотичних, токсичних, психотропних речовин, тютюну чи алкоголю, нецензурні висловлювання, слова, непристойні жести, заклики грати в азартні ігри). 

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону, інформація, що може завдати шкоди фізичному, психічному або моральному розвитку дітей може поширюватися лінійними медіа з урахуванням обмежень щодо часу поширення програм (зокрема, фільмів) залежно від індексу глядацької аудиторії у сфері медіа ("16" – показ можливий з двадцять другої до шостої години; "18" – показ можливий з двадцять четвертої до п’ятої години).

Програми (зокрема, фільми), розраховані на глядацьку аудиторію не менш як 16 років, можуть поширюватися лише в проміжках часу між двадцять другою та шостою годинами, а розраховні на аудиторію не менш як 18 років можуть поширюватися лише в проміжках часу між двадцять четвертою та п’ятою годинами та з обов’язковим інформуванням користувачів про обмеження глядацької аудиторії або в будь-який час за умови використання системи умовного доступу. 

Суб’єкти у сфері аудіовізуальних медіа самостійно визначають вікову категорію аудиторії, на яку розраховані програми (зокрема, фільми), керуючись критеріями класифікації, затвердженими Національною радою спільно з органом спільного регулювання.

Так, норми Закону, спрямовані на захист дітей, є досить вузько визначеними та покликані захищати законні інтереси, іншими словами, слугують нагальній суспільній потребі. 

Заборона виправдання злочинного комуністичного режиму

Окремої уваги заслуговують пункти 10–14 статті 36 Закону "Про медіа". Ці пункти забороняють поширювати інформацію щодо комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років та збройної агресії російської федерації. 

Однак ідеться саме про заборону на виправдовування злочинного характеру комуністичного тоталітарного режиму в Україні, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, створення позитивного образу осіб, які обіймали керівні посади в комуністичній партії, вищих органах влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік (крім випадків, пов’язаних з розвитком української науки та культури), працівників радянських органів державної безпеки. 

Заборонено також поширювати інформацію, яка виправдовує діяльність радянських органів державної безпеки, встановлення радянської влади на території України або в окремих адміністративно-територіальних одиницях, переслідування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, інформацію, що містить символіку комуністичного або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму, інформацію, що містить пропаганду російського тоталітарного режиму, збройної агресії російської федерації як держави-терориста проти України, а також символіку воєнного вторгнення російського тоталітарного режиму, інформацію, що принижує або зневажає державну мову, заперечує або ставить під сумнів існування українського народу (нації) та (або) української державності та (або) української мови.

Таке обмеження доцільно назвати необхідним та пропорційним, що відповідає міжнародному праву та підпадає під перевагу суспільних інтересів у державі, адже пропаганда, дезінформація та фейкові новини можуть поляризувати громадську думку, сприяти насильницькому екстремізму та ненависті, підривати демократію та зменшувати довіру до демократичних процесів.

****

Аналізуючи норми щодо вимог до змісту інформації в медіа, важливо мати на увазі, що кумулятивні критерії для законного обмеження права публікувати чи транслювати інформацію полягають у тому, що обмеження має бути чітко встановлене в Законі, вузько визначене, слугувати законним інтересам, нагальній суспільній потребі та бути необхідне в демократичному суспільстві. 

Один з найважливіших аспектів, про який слід пам’ятати, полягає в тому, що "тести" для визначення законності медіаобмеження повинні бути об’єктивними. Отже, у Законі зловживання контролем не простежується, а всі обмеження спрямовані на захист національної безпеки України та суспільних інтересів, вони також відповідають трискладовому тестові, тобто передбачені законом, мають законну мету та є необхідними в демократичному суспільстві.

 

ІМІ

Наживо

Ефір

  • 06:45 Вісті
  • 07:10 Спецефір. Дайджест
  • 07:40 Найдорожчий скарб
  • 00:50 Марафон «Єдині новини»

Персони

"Ніхто не знає , які в нього сили, поки їх не використає"
Ольга Нестерук