Пятниця, 7 Жовтня
Головна Медіапростір Вигорання і виснаження близькі, але є нюанс

Вигорання і виснаження близькі, але є нюанс

881

Статистичні дані свідчать, що журналістика є однією з тих професій, що мають високий ризик професійного вигорання. Це пов’язане як з характером роботи, так і з особливостями робочого процесу в редакції. І, безумовно, важливо тримати перманентний фокус на створенні такої атмосфери та корпоративної політики редакції, яка б вела до "розгорання" – психологічного добробуту працівників, а отже і професійного.  

Втім, якщо відійти на крок від світової статистики й подивитися на реальність, у якій живуть українці починаючи з 24 лютого, ми розуміємо, що проблема виснаження має ширший контекст і, на жаль, за цих обставин також певну неминучість:

  • відсутність безпеки, загроза життю реальна і така, що "бринить у повітрі", ставши новим контекстом життя;
  • тотальна невідомість у роботі та житті загалом;
  • потреба працювати в змінених умовах (чи то з урахуванням сирен тривоги, чи в зоні активних бойових дій, чи в іншому місті в разі вимушеного переїзду); 
  • більша та тісніша конфронтація з травматичними історіями, а часом, на жаль, це історії власні чи близьких людей.


Наш мозок щодня опрацьовує колосальну кількість інформації, яка стосується нашого виживання. Відчуття небезпеки забирає багато сил, відповідно рівень ресурсу є іншим і можливості є інші. Життя насправді змінилось.

Що таке професійне вигорання?

Це психологічний стан, пов’язаний з відчуттям виснаження (емоційного, фізичного та когнітивних функцій), втрати ентузіазму, а також розвитком негативного сприйняття своєї продуктивності чи роботи загалом, колег чи людей, з якими відбувається взаємодія. 

Тобто ключовою ознакою професійного вигорання є дотичність до роботи. Пусковою точкою для всього спектра переживань і станів є робочий процес – переважно неналежним чином організований. Водночас може здаватися, що вигорання – це відповідальність лише однієї конкретної людини, але насправді соціальний контекст має величезний вплив. Тому й приділяти увагу, робити власний внесок у створення робочого середовища, яке сприяло б гаразду працівників, настільки важливо. 

Основними факторами стресу, а отже і ризику професійного вигорання, на роботі є:

  • некоректний менеджмент (неспівмірна кількість вимог до можливостей працівника, неякісна організація чи умови праці, невідповідна винагорода, ненормований графік роботи);
  • “токсична” атмосфера (в якій присутній сексизм, расизм, ейджизм, мобінг або активна чи пасивна агресія); 
  • індивідуальні риси людини (перфекціонізм, самокритика, гіпервідповідальність, оцінка всьому “не так, як мало б бути”); 
  • відсутність ресурсів підтримки;
  • відповідність цінності робочої діяльності внутрішнім цінностям людини.


Професійне вигорання є багатокомпонентною системною проблемою і потребує системних рішень, які залежать від різних учасників процесу: від роботодавця, колективу і самого працівника. 

Що ж тоді виснаження саме по собі?

Якщо ж ми говоримо про виснаження (астенія), яке є одним із симптомів вигорання, то поштовхом для нього можуть бути різні фактори – не лише ті, що пов’язані з роботою. Астенія може "йти разом" із професійним вигоранням, а може йти окремо. Астенія – це синдром, який характеризується тривалою (понад місяць) втомою, яка не минає після короткого відпочинку.  

Суть і сенс відчуття втоми та виснаження – спонукати до припинення активності, будь-якої діяльності та зусиль. Двома базовими біологічними реакціями на загрозу життю є "напад / втеча" та "збереження / відмова", тож астенія фактично є активацією системи збереження енергії за допомогою відмови й припинення фізичної та розумової діяльності. 

Тобто зниження активності – це психофізіологічний механізм збереження життєдіяльності організму в разі будь-якої загрозливої ​​ситуації, що діє за принципом: менше активності – менше потреби в енергії. Водночас астенія може виникати в разі реальної небезпеки виснаження (наприклад, у разі соматичних захворювань), під час ймовірної або потенційної загрози такого виснаження (у разі перевантаження, авітамінозу), а також під час уявнної загрози (загрози, про яку ми думаємо, яку конструюємо у своїй свідомості). 

Що це знання нам дає?

  1. Професійне вигорання охоплює виснаження, але акцентом у будь-якому разі лишається робочий процес: відчутно змінюється ставлення до роботи, до себе як фахівця чи колег і робота стає "больовою точкою". Тож дії, що запобігають професійному вигоранню або/та долають його, в обов’язковому порядку охоплюють зміни й налагодження робочого процесу.
  2. Виснаження є симптомом професійного вигорання, але виникає і в разі низки інших ситуацій, зокрема за наявності соматичних захворювань, систематичного перевантаження й ослаблення організму (зокрема, з причини незбалансованого харчування), а також за наявності реальної чи уявної (про яку думаємо) загрози життю. 


Що робити?

Добра диференційна діагностика стану виснаження та супутніх йому труднощів важлива. Втім, глобально рекомендації щодо того, як давати собі раду з цим станом, будуть базові. І відштовхуватимуться вони від потреби в зміні "ритму життя", іншому способі використання і поповнення власної енергії, зміні фокуса в очікуваннях. Тобто ці стратегії працюють, якщо стають частиною вашого звичного життя, а не лише "у вихідні" чи у відпустці.

  1. Регулярно поповнювати енергію для тіла і душі: добре спати (сон не є привілеєм, це біологічна необхідність і єдина можлива передумова для відновлення), повноцінно харчуватися, створювати можливості для відновлення своїх сил, надихатися – людьми, природою, мистецтвом. Обов’язково витримувати баланс робота / відпочинок, щодня. Уявіть, що робота та відпочинок наче почергові сходинки, без одного з компонентів утворюється діра, яка робить усю конструкцію крихкою.
  2. Переглянути очікування та вимоги до себе: наскільки ваші робочі обов’язки відповідають вашим реальним можливостям сьогодні? Чи лишається життєвий простір "поза роботою"? Як ви могли б збільшувати задоволення від роботи (розуміти її сенс, святкувати успіхи, здобувати нові знання / вміння, дбати, щоб ваш робочий простір був комфортним і приємним, зміцнювати стосунок з колегами цілеспрямованими діями
  3. "Бути у своєму племені" – звертатися по підтримку, коли важко, приймати її та надавати іншим. І бути другом самому собі, підтримувати себе. Хай ваш внутрішній голос до самого себе звучить з ніжністю і турботою, як справжній друг, а не злісний критик.
  4. Знати й практикувати техніки емоційної саморегуляції та самоспівчуття. Прийняти той факт, що емоційні гойдалки неминучі: поки триває війна, точно будуть "хороші" і "погані" дні, точно будуть дні розчарування, смутку, втрати сил. І це нормально. Але щоразу варто бути тим "мюнхгаузеном", який витягає себе за косичку з води. Маленькими кроками, з розумінням себе, природи виснаження і емоційної регуляції підіймати себе з дна.

Пам’ятайте, ви – важливі.

ІМІ

 

Наживо

Ефір

  • 12:30 Про головне в деталях
  • 13:15 Корисно знати
  • 13:45 Дитячий калейдоскоп
  • 14:00 Телемагазин
  • 14:15 Вісті

Персони

"Щоб дійти до мети, треба перш за все йти". Оноре де Бальзак
Оксана Шкаврітко