Понеділок, 30 Листопада
Головна Медіапростір Самоцінність: припинити порівнювати себе з іншими і продовжувати рости

Самоцінність: припинити порівнювати себе з іншими і продовжувати рости

249

Як реагувати на критику, компліменти і успіхи колег.

Завищені очікування, страх розчарувати і розчаруватися, надмірна самокритика — це робить неможливим розвиток, не дає почувати себе впевнено у професії. Минулого тижня ми з’ясували, що корені синдрому самозванця лежать у низькій самоцінності і високій тривожності. Зараз проаналізуємо ще кілька проблем, які заважають жити комфортно.   

 

Дякуємо журналісткам, які погодилися поділитися своїми переживаннями, які заважають їм комфортно працювати: на радіо — Ані Море і Ірині Славінській, в друкованих медіа на фрилансі — Вірі Курико, на фултаймі — Ірині Андрейців. Ми зібрали найбільш повторювані запити, а про те, як їх пропрацювати, попросили розповісти психотерапевтку Оксану Верховод.

 

Проблема 1. Я не бачу видимого результату від своєї роботи. Вона не впливає на те, що сьогодні відбувається в країні.

Оксана Верховод: «Це знецінення результатів своєї роботи. Скоріше за все людина ставить дуже високі вимоги до себе і має ідеалізований образ бажаного результату. Перше, що потрібно зробити, це прийняти той факт, що ми не маємо впливу на всю країну. Далі спробуйте визначити реальні межі впливу — це жителі міста, певна група людей зі спільними поглядами? За якими ознаками і фактами реальності ви зрозумієте, що вплив дійсно відбувся? Як отримаєте зворотний зв’язок?

Також в цьому запиті може прослідковуватися глибинна потреба людини у визнанні. Треба додати собі “погладжувань” за роботу — отримувати компліменти від колег, брати участь в галузевих конкурсах».

Проблема 2. Я боюся розмовляти з людьми. Це не залежить від того, наскільки сильно я розібралася в темі. Доходить до того, що в мене тремтять руки і я подовгу не можу набрати номер. Врешті змушую себе зібратися, але після розмови у мене не припиняється тремор в руках, я прокручую в голові розмову, шукаючи, як би могла поставити запитання по-іншому.

Оксана Верховод: «Людина заганяє себе в певні рамки і вважає, що вихід за них — це помилка. Прослідковується страх зробити щось не так або бути відкинутим. Як мене сприймуть люди? Якою вони мене побачать? Присутній жорсткий внутрішній критик, який тримає все під контролем і працює на випередження. Журналістка ще не встигла припуститися помилки чи отримати негативний відгук, але всередині вже починається критика і сварка на саму себе. Гоніння себе — це, з одного боку, захисний механізм, щоб потім, якщо реальний зовнішній відгук виявиться негативним, його можна було легше пережити, а з іншого — це бажання все контролювати, щоб не помилитися і не відчути себе некомфортно. Знову ж таки треба відокремлювати себе як людину від себе як фахівця: “Я людина, і я завжди ОК, але моя діяльність може бути різною: я можу помилятися, вчитися на цих помилках, робити висновки, щоб далі покращувати свою роботу”. Також можна пропрацювати наперед і дослідити, чого боїться людина. Яка картинка виникає в неї голові? Найчастіше це переживання найстрашніше саме в нашій уяві. І якщо ми прокрутимо цю картинку перед очима, то страх значно зменшиться».

Проблема 3. Хвилююсь, що я надто мало знаю, аби робити якісь висновки чи оцінки, хоча можу бути занурена в тематику дуже глибоко. Через це боюсь додавати аналітичну частину в тексти.

Оксана Верховод: «Скоріше за все це запит від більш досвідченого журналіста. Це один із проявів синдрому самозванця — ефект Даннінга-Крюґера. Суть в тому, що чим досвідченішою стає людина, чим більше у неї знань та навичок, тим менш компетентною вона себе вважає. Треба звертатися до свого попереднього досвіду, відмічати свої досягнення, а також, не дивлячись на власні відчуття, робити спроби додавати аналітичну частину в текст. Перенесіть фокус уваги з оцінювання роботи на саму діяльність, на отримання задоволення від  неї, бо у запиті відчувається, що людині цікаво аналізувати».

Проблема 4. Не можу позбутися комплексу меншовартості. Я постійно порівнюю себе з однолітками. І не з будь-якими журналістами, а, наприклад, з польським репортером Маріушем Щигелем, який уже в 21 рік писав чудові репортажі. У мене ж є бажання бути не просто журналістом, а стати фахівцем, який своїми текстами впливає на суспільну думку. Виходить, що я десь не допрацьовую. Також  порівнюю себе з українськими однолітками і бачу, що за місяць вони написали більше текстів, ніж я.

Оксана Верховод: «Варто прийняти як факт, що завжди буде хтось кращий і гірший, ніж ви у певній діяльності. Також треба усвідомити, скільки енергії, часу і зусиль витрачається на порівняння. Скільки часу ви витрачаєте на те, щоб знайти цю інформацію, порівняти, а потім критикувати себе? Все має якусь функцію. Визначте, що вам дає це порівняння: таким чином ви себе мотивуєте до роботи чи шукаєте підтвердження власної “нікчемності”? Якщо цей механізм виснажує і не додає сил, енергії, приємних відчуттів, то як інакше ви можете покращити свою діяльність? Тут важливо зосередитися на власному прогресі. Якщо є бажання порівнювати, то краще порівнювати себе вчорашню з собою сьогоднішньою, відзначати зміни і радіти тому, що покращилося. Дуже добре в цьому сенсі працюють графіки, які наочно показують ріст. Можна закласти туди як якісні, так і кількісні показники. Обдумати індивідуальний план власного зростання, де, зокрема вписати, скільки текстів ви хочете здати за місяць, півроку, рік. Цей індивідуальний план розвитку використовуйте як спосіб самомотивації». 

Проблема 5. Боюся, що якщо відмовлюся від якоїсь теми, то про мене забудуть і більше ніколи не запропонують співпрацю, тому майже ніколи не відмовляюся брати теми  в роботу, навіть, коли доводиться працювати до 2:00 ночі, щоб встигнути до дедлайну.

Оксана Верховод: «Глибинна проблема — низький рівень самоцінності, коли людина не відчуває себе професіоналом, який буде затребуваним на ринку. Можна порадити інвентаризацію власного досвіду і досягнень. Дуже часто, коли ми маємо проблему з самоцінністю, то знецінюємо все, що в нас було: сприймаємо себе як чистий лист. Важливо добре пропрацювати свої попередні досягнення. 

Також можна провести експеримент: спробувати відмовитися хоча б від однієї теми, яку пропонують, але вона не відгукується, і подивитися, що відбудеться. Чи дійсно ця тривога, що потім не буде жодного замовлення чи коштів на виживання, буде мати причини? При цьому обмежити експеримент в часі — наприклад, тиждень чи місяць».

Проблема 6. Якщо хтось пише мені негативний коментар, критикуючи структуру чи подачу тексту, навіть розуміючи, що людина не права, я починаю перечитувати текст по кілька разів, вишукуючи підтвердження. Інколи я прокидаюся вночі, щоб відкрити текст і подивитися його ще раз. Часом мені сниться, як я виправляю те, що не допрацювала в матеріалі, який вже давно був опублікований і віджив своє.  

Оксана Верховод: «Йдеться про недовіру до себе і важливість чужої думки. В першу чергу я б радила пам’ятати про критерії якісного зворотного зв’язку. Ми часто боїмося критики, але далеко не всі зауваження обов’язково брати до уваги. Слід пам’ятати, що якісний зворотний зв’язок не однобокий: в ньому відмічено і те, що вдалося, і що потребує покращення. Він не містить категоричності і прямого емоційного суб’єктивного забарвлення, обґрунтований, має конкретні пропозиції до покращення. Все інше є суб’єктивною думкою, на яку коментатор має повне право. Але при цьому й автор матеріалу має право на свою суб’єктивну думку. Якщо критика не відповідає критеріям якісного зворотного зв’язку, можна або проходити повз неї, або просити людину цю критику перебудувати за критеріями якісного зворотного зв’язку: обґрунтувати, показати хоча б один варіант, як можна було б зробити краще. Глибинно працювати над довірою до себе, підвищенням самоцінності, самооцінки, над тим, щоб чужа думка не була важливішою, за власну». 

Проблема 7. Не можу пробачити собі помилки, допущені під час розмови з героєм. Коли переслуховую нашу розмову, звертаю увагу на те, як недоречно перебила співрозмовника, не давши йому договорити щось важливе для уточнення, а потім не повернула назад, щоб закінчити думку. Подовгу згадую це вечорами. Часом навіть увечері не можу заснути.

Оксана Верховод: «Таке відчуття, що фокус уваги людини спрямований лише на те, що було не так. Внутрішні локатори відфільтровують негатив. Я б радила запитати в себе: “Для чого я звертаю увагу на ці помилки?”, “Що мені дає зациклення на них?”. Якщо питання в тому, щоб покращити свою роботу і більше таких помилок не припускатися, то можливо буде краще не займатися самокритикою, яка забирає багато часу, а підібрати для себе зручний спосіб аналізу, де можна виокремити факти реальності і знайти способи виправлення власних помилок».

Проблема 8. Не вмію адекватно реагувати на компліменти. Можу лише видушити із себе вподобайку, інакше починаю несвідомо виправдовуватися і писати, що пішло не так під час розмови, як я хотіла побудувати матеріал і що мені не вдалося. Багато колег говорили мені, що це неправильно, мовляв я сама себе принижую, тому тепер я просто мовчу, бо, якщо подякую, то це означатиме, що я згодна з тим, що матеріал хороший, а мені постійно здається, що він жахливий.

«Тут і фокус на негативі, і знецінення того, що зробила, і порівняння з якимось ідеальним недосяжним образом. В транзактному аналізі є поняття “фільтр погладжування”. Всі люди мають потребу в тому, щоб їм говорили компліменти, обіймали, давали відгук на те, що вони говорять чи роблять. Трапляється так, що в дитинстві людина отримувала лише негативні “погладжування” або лише критику. Через це у неї може сформуватися установка: якщо мене хвалять, то говорять неправду. Тут важливо працювати з фахівцем, бо самостійно з такими глибокими установками буває доволі складно розібратися.

Якщо виглядає так, що компліменти кажуть лише знайомі і вам здається, що це незаслужені лестощі, то помоніторте, чи це дійсно так. Чи лише знайом залишають гарний відгук? Чи пишуть його під кожним вашим текстом? Так ви познайомитеся з реальністю, а не з власною уявою. Треба працювати з тим, щоб навчитися не знецінювати, а приймати власні результати».

 

 

Головне зображення FOODISM360

Media lab

Наживо

Ефір

  • 16:05 Телемагазин
  • 16:20 Музика на Галичині
  • 16:35 Вулиця
  • 16:45 Вісті
  • 17:05 Сьомий поверх

Персони

"Бути сильним, вірити в добро і йти вперед до позитивних перемог"
Ольга Іроденко