Пятниця, 30 Жовтня
Головна Медіапростір Регіональний медіаринок в Івано-Франківську

Регіональний медіаринок в Івано-Франківську

840

Чим живе медійна спільнота Івано-Франківська, перед якими викликами постає і з якими проблемами стикається? Чим місцевий досвід може бути корисний іншим містам України? Які існують альтернативи звичним форматам місцевих видань? Про це намагалися говорити на дискусії про регіональний медіаринок за участі Андрія Куликова, Ігоря Балинського та івано-франківських медійників, журналісток та піарників.

І. «Потерялся теленок»: альтернатива традиційним форматам місцевих медіа

На початку зустрічі співзасновник Громадського радіо і голова Комісії з журналістської етики Андрій Куликов розповів про одну з альтернатив для місцевих видань – громадські медії (community media) – такі, що мовлять для спільноти і зі спільнотою. Чому вони є перспективним напрямком для локальних засобів масової комунікації?

За спостереженнями Куликова, в Україні лише нещодавно почали говорити про спільнотне або громадське мовлення. У світі цей сектор розвивається десь із 1950-х років, і виник у Латинській Америці. Його створили болівійські шахтарі. Вони організували малопотужні місцеві радіостанції, що стали головним інструментом для виборювання шахтарями своїх прав. Уряди Болівії відряджали війська, щоб їх розгромити. Але ці радіостанції вижили, і сьогодні існують.

Громадський сектор довго розвивався саме в напрямку радіо, адже обладнання було дешеве, а регулювання в цій галузі тривалий час не було. Наступний сплеск розвитку громадського мовлення відбувся в Європі. На офіційних станціях не транслювали рок-н-рол, тому з’явилися напівпідпільні, що отримали назву піратських, – вони виходили в міжнародні води і транслювали цю музику. Коли рок-н-рол узаконили, ці піратські радіостанції не зійшли нанівець. Деякі з них існують до сьогодні, і є доданою вартістю до того, що ми маємо в етері. Загалом, за словами Куликова,

«голос третього сектору, голос спільноти, що утворюється за інтересами, небезпечний для офіціозу і є тією віддушиною, через яку громада, яка не може добитися виходу в етер чи на шпальти, знаходить через самоорганізацію шлях до нас із вами».

Куликов розповів про дві моделі громадських радіостанцій: сервісну і модель залучення. Перша – це коли на станції працюють декілька людей, які досліджують настрої і події у громаді і відповідно до цього готують програми на певну тему. Модель залучення передбачає, що будь-хто може прийти або зателефонувати на станцію і поділитися своєю історією.

Спільнотне мовлення може організовуватися за групами інтересів – від розбудови демократичного суспільства до філателії. Зокрема, вразливі групи людей, як-от вимушені переселенці чи люди зі спільноти ЛГБТ, можуть організуватися, щоб мовити на захист своїх інтересів. Місцевому мовленню, на думку Андрія Куликова, легше дійти до своєї авдиторії, і це стосується не лише радіо, а й онлайн-медій чи навіть газет:

«Поки вони не підпадають під контроль місцевого багатія, вони є громадськими чи спільнотними. Є приклади того, як роздержавлені комунальні газети переходили під контроль місцевої громади або їх брав під контроль трудовий колектив. І вони виконують роль спільнотного ЗМІ».

Приклад такого мовлення – Громадське радіо, що розпочало мовлення 2013 року. Тоді декілька журналістів «поклали по 500 грн, купили диктофони, одну ліцензовану програму і почали працювати». Громадське радіо змогло почати роботу завдяки солідарності медіаспільноти. Спершу продакшн-студія дозволила безкоштовно користуватися їхнім приміщенням, пізніше радіостанція «Європа +» запропонували мовити на їхній частоті. Ось що розповів Андрій Куликов про переваги і недоліки моделі цього медіа:

«Практика Громадського радіо обнадійлива, але містить і пастки. Ми існуємо понад шість років, із них п’ять років – на грантовій системі, а перший рік працювали як волонтери. Завдяки грантам ми отримуємо мінімум політичних умов. Водночас гранти задають певний напрямок. Гроші, отримані на екологічну програму, не використаєш на програму про культуру. Написання заявки забирає час. А слухачкам можна сказати: нам треба 60 тисяч, щоб ми вели новини впродовж виборчої кампанії. І вони дають ці гроші, але вимагають звіту. Громада готова фінансувати тих, хто обслуговує її інтереси».

Андрій Куликов навів ще один приклад такого радіо – це радіо Nor з Грузії. З 2006 року в 6-тисячному місті Ніноцмінда діє спільнотне радіо, яке очолює вчитель фізкультури. Вони мовлять вірменською, грузинською, російською, іноді – англійською і захищають інтереси громади. Існують частково на гранти, але більшою мірою – завдяки підтримці громади і рекламі. Там можна зустріти оголошення: «Потерялся теленок, нашедшему вознаграждение», «Открылась булочная с удивительно вкусными пирожками». На думку Куликова,

«ініціатива знизу, яка врятувала Україну на початку російської агресії, може змінити ситуацію в нашому інфопросторі. Тому що мовлення, що стоїть близько до інтересів людей, навчає їх жити в суспільстві, де дуже багато різних людей. І ця мозаїчність спільнотного мовлення цікавіша, ніж штучна різноманітність нашого комерційного чи суспільного сектору, хоча суспільного це стосується меншою мірою, але воно твориться в Києві».

ІІ. Переваги та виклики медійної ситуації Івано-Франківська

Які є переваги і проблеми у Франківських медій? Переваги перелічити просто: в тутешніх виданнях існують досить унікальні жанри: репортаж та фейлетон. Інших переваг присутні на дискусії медійники та медійниці не згадали, натомість назвали достатньо проблем. Ось головні:

«Копіювальництво». В місті існують два десятки сайтів, але скільки з них справді є новинними ресурсами? Журналісти скаржаться на те, що онлайн-видання копіюють одні одних, не перевіряють інформацію і не створюють оригінального контенту.

«Шалена конкуренція». На думку частини присутніх, саме це не дозволить використати інструмент краудфандингу для медіа в Івано-Франківську. Редактори побоюються того, що «люди не платитимуть, бо є інші сайти». Проте, як показують приклади загальноукраїнських та регіональних видань, які користуються цим інструментом, краудфандинг працює, проте, для цього варто створювати дійсно корисний для авдиторії контент, а крім того – постійно бути з нею на зв’язку й мати прозорі джерела фінансування.

«Газети продовжують вмирати». Чому видання, що розуміє свого читача, і те, що не розуміє, приходять до одного кінця? Це питання спровокувала новина про припинення випуску паперової версії газети «Дзеркало тижня», видання, що є нібито прикладом такого, що розуміє свою авдиторію. Але те ж саме відбувається з, наприклад, з львівською газетою «Високий замок», яка позиціонується як суспільно-політичне видання й при цьому на одному розвороті публікує поради садівнику та інтерв’ю з губернатором. Але насправді газети скорочують випуск в усьому світі. Ігор Балинський навів приклад польської Gazeta Wyborcza, яка почала з півторамільйонного тиражу щоденно у 1989 році, а сьогодні їхній тираж – біля 80 тисяч. Газета прийняла рішення, що коли наклад впаде до 50 тисяч, вони повністю перейдуть у цифровий формат.

«Читачі хочуть криміналу». Кримінальні новини набирають багато переглядів у всьому світі. Але чи тому, що авдиторія справді прагне читати кримінальні новини? На думку Андрія Куликова, авдиторія хоче читати не про кримінал як такий, а про те, як захиститися від нього: якщо медіа розповідатимуть про те, як убезпечитися, вони будуть ближчими до виконання своїх обов’язків.

«Як розуміти авдиторію (крім Google Analitics)?». Тут є різні приклади з різних видань. У Великобританії запровадили посаду читацького редактора, що стежить за тим, як реагує авдиторія на певні матеріали. Американські та британські газети мають сторінки з листами від читачів. Німецька Frankfurter Allgemeiner Zeitung щороку їде в нові міста на вікенд з читачами. В Україні є приклади радіостанцій, які допускають слухачок і слухачів до ведення ефіру: хтось розповідає казки, хтось робить літературну програму.

Спільною проблемою для всіх українських медійників є розрізнення журналістської спільноти в Києві та інших містах, на думку Андрія Куликова:

«Нам потрібна спільна організація. Потрібно разом домовитися про базові речі. Заснувати журналістський фонд, який надаватиме допомогу колегам, які втрачають роботу через політичні причини».

Media Lab

Наживо

Ефір

  • 14:45 За філіжанкою кави
  • 15:15 Творчі викрутаси
  • 15:30 Дитячий калейдоскоп
  • 16:05 Телемагазин
  • 16:30 Вулиця

Персони

"Стався до інших так, як хочеш, щоб ставились до тебе"
Олександра Хандога