Пропонуємо передрук дуже актуальної і вичерпної статті, підготованої Українським медіа-центром реформ. Стаття за посиланням: http://longread.uacrisis.org/reformstalk

Україна реформується. Національна рада реформ звітує про хід реформ за майже двома десятками напрямків, про реформування окремих галузей постійно доповідають профільні установи. За змінами стежать громадські організації, експерти й міжнародні структури, їх супроводжують аналітичні центри і висвітлюють ЗМІ… Однак соціологічні дослідження свідчать, що більшість повідомлень про реформи не досягає їхнього головного замовника — громадян України. Доступна людям інформація здебільшого є або недостовірною, або недостатньою, або незрозумілою.

В результаті громадяни часто не розуміють змісту реформ і не бачать прогресу, навіть коли він значний.

Так, люди багато знають про антикорупційну реформу, яку вважають найважливішою з усіх, але водночас не поінформовані про пов'язані з нею напряму зміни в управлінні державною власністю.

Ступінь обізнаності відповідним чином впливає на думки і рішення: вважаючи приорітетними антикорупційну реформу і оновлення влади, громадяни геть забувають про реформу найкорумпованішої сфери — державних закупівель.

Нерозуміння реформ призводить до загального враження, що змін немає і не буде, підриває довіру до реформаторів, значно ускладнюючи впровадження змін, і робить людей вразливими до впливу популістів, які мають прості відповіді на будь-що.

Водночас громадян не можна звинуватити у байдужості: перебігом реформ цікавляться 60% населення. Очевидно, проблема — з боку тих, хто інформує: влади, ЗМІ, фахових коментаторів і навіть соціологів.

Але 2016 рік показав: щоб стимулювати реформи, недостатньо повідомляти про складне «пташиною» мовою експертів. Недостатньо навіть відстороненого донесення думки усіх учасників.

Як має змінитися інформування про реформи, щоб зберегти й посилити віру громадян у власну здатність розвиватися? Як налагодити суспільний діалог?

З ініціативи УКМЦ відповіді на ці питання шукали дослідники суспільної думки та задіяні у реформах економісти і законодавці. В результаті розмови ми отримали своєрідний «чекліст» з висвітлення реформ.

Чекліст: 12 пунктів, на які варто зважати усім, хто пише про реформи
Справа не в формі. Справа в тому, що громадяни, чиновники, експерти і політики по-різному розуміють, що таке реформи. Журналістам треба розуміти усіх.

✔︎ Ціна питання — виживання України

Найгостріше нагальність змін відчувають не замовники і не виконавці реформ, а «технічні» фахівці — ті, хто розуміється на економіці. Поки суспільство вважає більшість реформ неважливими і поступово втрачає віру у зміни, а влада продовжує боротьбу з собою, економісти попереджають: без системних реформ Україна не вистоїть. Вони ж наголошують на необхідності відверто говорити про це з людьми: потрібне суспільне розуміння цієї проблеми, якого наразі немає.

Тимофій Милованов, почесний президент Київської школи економіки, член ради Національному банку України
— Якщо ми не побудуємо справжню сильну економіку, питання суверенітету залишиться актуальним.
Ми маємо бути, як Ізраїль: against all odds. Ми маємо побудувати країну всупереч усьому, коли у нас є ворог, але, з іншого боку, у нас немає справжньої підтримки. За таких умов, якщо ми не зможемо консолідувати демократичні сили і рухатися вперед, не буде України.
Треба почати відверто розмовляти з людьми про те, що у нас питання суверенітету не вирішене. А щоб його вирішити, необхідні структурні реформи.

Павло Кухта, член стратегічної групи радників при Кабінеті міністрів України
— Я вам можу сказати як людина, дотична до влади: в принципі, там серед людей розумніших, більше орієнтованих на реформи, тих, хто дивиться вперед, насправді є розуміння того, що йдеться про реальне існування цієї країни, цього народу.
Бо якщо Україна зникне, — принаймні востаннє історично це вилилося в жахливі речі: мільйони померлих від голоду, війну, смерті, величезну трагедію для цих самих людей, — ризики провалу та їхні наслідки можуть бути жахливими. І це реальність, не вигадки. Це дійсно те, чим ми ризикуємо у наступні роки.
Але цієї розмови публічно немає. Замість неї є якісь «Ой, як вам зараз важко» чи «Ой, вам буде важче», «Може, вам підвищити пенсію?» чи «Може, у вас впаде пенсія»… Якась така штурханина навколо шкурних речей, яка йшла останніх 25 років і не має відношення до проблем, що реально стоять перед країною.

Олена Сотник, народний депутат України (фракція «Об'єднання «Самопоміч»)
— Еліти, які зараз є у парламенті, уряді, на Банковій, знайдуть консенсус за єдиної умови: якщо постане питання виживання країни. Не просто продовження існування, не просто «утримування на плаву», а саме виживання.
Такого відчуття у них ще немає, але воно загостриться, я думаю, внаслідок загострення кризи в усьому світі.

✔︎ Суспільний попит на системні реформи треба формувати

Люди легше розуміють швидкі зміни у власному добробуті: підвищиться зарплата; держава гарантуватиме пакет безоплатних медичних послуг; шкіл буде менше, але вони будуть кращі… Однак для розуміння комплексних реформ, які забезпечують тривалість і стабільність змін на краще, потрібна увага до неочевидних процесів, а часто і спеціальні знання, освіта або — терплячі деталізовані пояснення.

Системні реформи реалізуються довше, не вміщуються на транспаранти і часто передбачають готовність до життєвих ускладнень на початку, тому суспільний попит на них можна створити лише постійним ретельним роз'ясненням цілей, засобів і взаємозв'язків між реформами простою мовою.

Максим Пращевін, старший науковий співробітник фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва
— Хіба притягнення до відповідальності конкретних чиновників — це реформи? Це конкретні дії, прості дії, прості рішення. А реформи — це доволі складний процес.
Тобто людей можна вивести під конкретні гасла на кшталт «Геть Януковича!», «За мову!» тощо. А за реформи — це треба сидіти півдня і розповідати, як будемо їх робити. Під це маси не виведеш.

Дмитро Яблоновський, експерт Центру економічної стратегії
— На Майдані нас об'єднували прості речі. Був сплеск, коли студентів побили, — це нас обурило, і на Михайлівську площу наступного дня люди йшли через велику емпатію до цих побитих студентів, а не за реформи. Це треба зрозуміти і визнати для себе. Зрозуміти — і тягнути за собою населення.
Є важливі речі, які, напевно, важко зрозуміти з першого погляду, але треба про це думати, говорити про це, і тоді сподіватися, що з часом з'явиться суспільний попит на ці абстрактні і часто незрозумілі реформи. Поступово пояснювати суспільству, що все ж таки треба думати про складні, але більш стабільні рішення — на противагу популістичним.
Але це довгий і важкий процес, і результат ми побачимо не завтра і не післязавтра.

Дмитро Яблоновський, експерт Центру економічної стратегії
— Рецепти правильних реформ часто не пов'язані з безпосереднім добробутом громадянина. Це трохи складніше, хоча все одно треба людей залучати. Є поняття політичної інклюзивності, коли ми кажемо, що все ж таки люди мають щось робити.
З досвіду маркетологів, якщо ти хочеш людину в чомусь переконати, то перший рівень — це просто щоб вона дізналася про це, і ти міряєш рівень того, знає людина про реформу чи не знає. Другий — це підтримка, коли людина каже: «Так, ця реформа важлива». І третій рівень — ця людина робить щось для того, щоб ця реформа якось впроваджувалася. І тут є дуже гарні можливості для маркетологів, для соціологів з точки зору використання якихось елементів краудсорсінга, гейміфікації і т. ін. Дійсно треба розуміти, як цим користуватися і що з цим робити.
Відомий антикорупційний діяч пан Шабунін казав на одному з майстер-класів, що, якщо йому вдалося б вивести 5–6 тисяч людей до Верховної Ради, то він зміг би примусити Верховну Раду прийняти будь-який корисний антикорупційний закон. Але ми бачимо, що прихильники вкладників банку «Михайлівський» можуть вивести цих людей, а от вийти заради тих реформ, які їм потрібні, люди, на жаль, не можуть, цього не відбувається. І це питання політичної інклюзивності й залучення українців до реформ.

✔︎ Довіра до реформ з'являється тоді, коли вони дійсно працюють

Навіть найкраще інформування про реформи не замінить, власне, самих реформ, і жоден гарний піар не забезпечить сталу підтримку порожнім деклараціям: мають відбуватися реальні зміни.

Важливо також, щоб зміни були комплексними: довіру до реформованої ланки можна легко втратити через неефективну взаємодію з рештою системи. Розуміння цього і відверта розмова про це — важлива складова планування і реалізації реформ.

Максим Пращевін, старший науковий співробітник фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва
— Щоб була довіра до реформ, їх треба проводити взагалі-то. І проводити успішно. Віра, довіра (якщо це не релігійна віра) не може існувати тривалий час без конкретних підтверджень. Приходять певні надії, з'являється певна віра, але, якщо вона достатньо швидко не підтверджується, то зникає. <…>
Починати треба з того, що стосується людей безпосередньо, що дотичне, що вони відчувають на своєму житті. Тобто, коли люди відчуватимуть хоч якесь покращення життя, буде розвиватися й довіра.

Дмитро Яблоновський, експерт Центру економічної стратегії
— З електронним декларуванням є небезпека, що може сформуватися емпатія взагалі більше до тих, хто декларує, до тих, хто краде, але потім не отримує жодного покарання, а не до, власне, тих, хто бореться з тією корупцією. Це взагалі проблема. Як на мене, ми можемо закінчити тим, що будуть казати: «Ось ці крадуть, але хоч щось роблять! Вони нам подобаються більше, ніж якісь потенційні інші».

✔︎ Які реформи насправді пріоритетні, знає не все суспільство, а фахова спільнота

Популярним (і зручним для популістів) є хибне уявлення про те, що складні фахові рішення можна — чи навіть необхідно — розробляти й ухвалювати всією громадою. Однак реформи повинні бути компетентними, тобто їх розробкою і плануванням мають займатися фахівці, які, у свою чергу, повинні звірятися із загальним суспільним баченням розвитку, інформувати людей і узгоджувати з ними напрацьовані варіанти.

Тому не можна спиратися виключно на суспільну думку у висновках щодо прогресу і подальшого розвитку реформ: потрібні фахові коментарі. Так само не можна вважати пріоритетними виключно ті реформи, ефект яких громадяни одразу відчувають на собі.

Дмитро Яблоновський, експерт Центру економічної стратегії
— Якщо ми запитаємо пересічного українця, що йому важливо, які реформи важливі, він скаже, що важливіші, насамперед, ті, які впливають на нього. Але не завжди людина насправді знає, які реформи найважливіші.
Я тут спробую провести аналогію з лікуванням. Якщо ви приходите до лікаря, то у вас є певні симптоми, і важливо, щоб лікар знав ці симптоми (Де у вас болить? У вас голова болить чи нога?). Але щодо лікування — тут вже потрібен лікар і його експертна думка. Ви ж не будете казати лікарю, яку він вам має дати пігулку від вашої хвороби. Аналогічно з соціологією: я думаю, що дійсно є сенс вивчати, що саме українцям зараз болить, які проблеми є найважливішими, найболючішими, але далі ми переходимо до експертної справи, бо там вже економісти, соціологи мають визначати, що саме важливе зараз для отримання довгострокового результату, чому так.
Якщо ми цього не робимо, то ризикуємо потрапити черговий раз у пастку популізму, у пастку пошуку простих зрозумілих рішень, які дають швидку дію. Але оця чарівна пігулка швидкої дії часто може мати побічні ефекти завтра або післязавтра і не мати довгострокового ефекту. 

✔︎ Значення складних реформ часто є неочевидним для людей

Очевидні для галузевих експертів речі зазвичай не є такими для не спеціалізованої спільноти, і далеко не кожен громадянин достатньою мірою розбирається в економіці. Тож реформатори не мають підстав розраховувати на суспільне розуміння без постійних пояснень.

Тим більший шанс на успіх мають складні реформи, чим впевненішою є інформована суспільна згода щодо них.

Дмитро Яблоновський, експерт Центру економічної стратегії
— Я подивився вчора дослідження GFK: люди кажуть, наприклад, що реформи, пов'язані з корупцією, для них набагато важливіші, ніж, наприклад, приватизація. Але як економіст я розумію, що ці речі пов'язані. З приватизацією також пов'язане те, що у нас більше 3,5 тисяч державних підприємств, частину яких ми не можемо приватизувати, але маємо робити реформу корпоративного управління для державних підприємств.
Дякі ці назви навіть вимовити важко, але вони мають більше суспільне значення, ніж якісь прості рецепти, які, на жаль, нам пропонують популісти. 

✔︎ Населення і експерти по-різному розуміють суть реформ

Багато реформ є багаторівневими, і їхнє значення для різних верств суспільства може бути різним. Іноді — до повного взаємного нерозуміння між відповідними аудиторіями, що слід враховувати при інформуванні.

Так само різну актуальність для різних суспільних прошарків можуть мати взаємозв'язки між реформами, їх важливість і порядок реалізації.

Дмитро Яблоновський, експерт Центру економічної стратегії
— Наприклад, тема збільшення зайнятості, одне з джерел якої — це іноземні інвестиції. Прийде іноземний інвестор, відкриє підприємство, залучить нових робітників — підвищиться зарплатня. Але для цього треба спитати в інвестора, що йому потрібно. Потрібна судова реформа і антикорупційна реформа — але там трохи інша антикорупційна реформа. Якщо запитати населення, що для нього антикорупційна реформа, воно відповість: «Ну, це те, коли б я за довідку в ЖЕКу не платив хабар. Те, щоб я не платив лікарю хабар». А для інвестора — це те, щоб було захищене його право власності, щоб ринки були конкурентними, щоб ніхто не заважав виходити на ці ринки. Судова реформа також важлива.

✔︎ Реформатори досі працюють з матеріальними цінностями, а треба — з людьми

Незручність послуг для людей, зневага до їхніх інтересів, бюрократичні традиції і корупційний договір старої системи просочуються до реформованих структур і нових команд через те, що лишаються не переосмисленими цінності. Але в основі змін лежать саме вони, і про це треба говорити.

Суспільству важливо розуміти не лише кількісні значення змін на краще, але і якісні — якій меті вони підпорядковані, на які цінності спираються, яку користь принесуть людям.

Дмитро Громаков, соціолог ГО «Ранд»
— Ключова проблема реформаторів, які не змогли донести людям, як все працюватиме: вони не пояснюють це, а намагаються пояснити, скільки доріг буде і як їх будують. Вони досі працюють з матеріальними цінностями, а не з людьми, їхньою свідомістю і розумінням. Це те, що насамперед повинні робити чиновники сьогодні, — змінювати сам підхід до управління, методологію управління державою. <…>
Через корпоративну солідарність ніхто з чинних політиків сьогодні не виведе людей на вулицю для захисту власних реформаторських позицій. Вони усі — плоть від плоті цієї системи, вони у ній живуть і поділяють її ціннісну базу.
Реформи насправді відбуваються не у матеріальній площині, а в голові, у свідомості. І от коли буде реформована сама свідомість людей, мотивація — навіщо йти на державну службу, ціннісна база, тоді й відбудуться справжні реформи, і люди зможуть побачити, що щось змінилося. 

✔︎ Суспільство треба освічувати і залучати до реформування

Оскільки в Україні немає політиків та експертів, які мали б достатню довіру громадян, суспільству доводиться самостійно розбиратися у складних речах. Для того, щоб полегшити сприйняття реформ, особливо непопулярних, людей варто освічувати і залучати як до дискусії про зміни, так і до їх впровадження.

Суспільство потребує відвертої розмови і розуміння, що з ним відбувається. 

Дмитро Яблоновський,експерт Центру економічної стратегії
— Як маркетолог я бачу два способи отримати довіру людей. Перший — коли ви доводите знання людини до певного рівня. За аналогією з лікуванням — пацієнт розумітиме, чому потрібна операція. Біохімію процесу ви йому не розповідаєте, але трохи все ж таки знайомите з процесом: чому треба робити саме так. Завдяки цьому розумінню і залученості людина каже: «Я погоджуюсь, що ця операція потрібна». Другий підхід — коли ви дуже високого рівня експерт і довели власним досвідом, власними справами, що вам дійсно можна довіряти, то людина, навіть не знаючи, що ви будете робити, яку операцію, якими інструментами, все одно вам довіриться.
З останнім у нас проблема: довіра до політиків здебільшого від'ємна. А там, де вона додатня, — це довіра, на жаль, переважно до популістів, а не до тих політиків або експертів, які дійсно готові пояснювати або розповідати, якими реформи мають бути, яка користь довготривала, чому саме їх треба робити. Тобто другий спосіб не працює. Ми зараз тут намагаємося всі разом, я так розумію, перший спосіб якось втілювати, якось пояснити людям. 

Дмитро Громаков, соціолог ГО «Ранд»
— В наших умовах дійсно необхідно піднімати рівень освіти суспільства для того, щоб воно розуміло, що з ним роблять. Бо тільки у такому випадку воно не чинитиме опір цим реформам і відрізнятиме популістів від реформаторів.
В іншому випадку чим більше буде складних для розуміння речей, тим більшою буде вага популістів у суспільстві (бо популізм пропонує прості пояснення складних речей) і тим менше буде реформ. 

Дмитро Громаков, соціолог ГО «Ранд»
— Сьогодні основна маса реформаторів займаються саме піаром реформ, але піар не передбачає суспільної дискусії з приводу цих реформ. Відповідно, до того, що пропонується, люди не залучені, викинуті з процесу. Звісно, вони не можуть довіряти думці людей, які прийшли до влади. Наша політична культура за всі 25 років існування демократії в Україні вибудована таким чином, що боротьба за владу велася між різними групами, які намагалися отримати її лише заради перерозподілу існуючих ресурсів.
Тому без включення до дискусії ширших верств населення ніякий піар реформ не породить довіри до них, не дасть можливості людям торкнутися результатів цих реформ, бо вони не відчувають причетності до цих процесів. 

Дмитро Яблоновський, експерт Центру економічної стратегії
— Зараз дещо робиться, наприклад, на «Прометеусі» є курс з критичного мислення. Так сталося, що я там є одним з модераторів, і дуже цікаво спостерігати, як люди дивляться відео про ту саму оману простих рішень. А потім ми намагаємося як модератори з ними поспілкуватися, власне, про те, що таке в українських реаліях омана простих рішень. 23 тисячі людей слухають курс. Я сподіваюся, що це вже якась частка людей, які не будуть вестися на популістичні рішення надалі. Це — один зі способів залучення стейкхолдерів (зацікавлених сторін). Альтернативи залученню немає.

✔︎ Громадська активність має бути фаховою і неполітизованою

Один з найвищих показників довіри в Україні мають саме громадські активісти, чий внесок у реформування країни став, без перебільшення, вирішальним. Щоб зберегти цю довіру і високу ефективність, вкрай важливим для громадських активістів є дотримання фаховості та чітке розрізнення громадської і політичної діяльності.

Олексій Рябчин, народний депутат України (фракція ВО «Батьківщина»)
— Професійність у своїй справі — це дуже важлива річ для громадських активістів. Якщо ти експерт з енергетики, займайся енергетикою. Якщо ти експерт з енергоефективності, займайся енергоефективністю. Якщо ти експерт з децентралізації, займайся децентралізацією.
Але якщо завтра ти — експерт з антикорупції, а післязавтра — з конституційного якогось судоустрою, бо ти отримав якісь кошти і можеш їх витратити на якусь кампанію, — це дискредитація тебе як громадського діяча, активіста. Навіть ці законопроекти, які пропонують лобіювати чи підписати… Ти дивишся і розумієш, що їм і результат не важливий: у них є задача — зареєстрований законопроект, прийнятий чи не прийнятий, за нього просто хочуть отримати гроші. Це неправильно. Це дискредитує ідею громадянського суспільства як такого. Тому професійність, фаховість — це дуже важливо.
Треба розрізняти дві речі: якщо ти громадський активіст, який хоче робити якусь справу, — це одне; якщо ти громадський активіст, який розпочинає свою політичну кар'єру, і маєш доступ на телебачення — назвися починаючим політиком і не дискредитуй громадських активістів, які не бажають йти в політику і займаються своїми професійними справами. 

Олексій Рябчин, народний депутат України (фракція ВО «Батьківщина»)
— Я пишаюся своєю країною, незважаючи на те, що в нас багато проблем. От я спілкувався з громадськими активістами у Білорусі і запитав, чи є у них, наприклад, трансляція з парламенту, мені відповіли: нема. А громадянські активісти можуть прийти на комітет? Якусь поправку відредагувати? Ні. Вони такими очима дивилися на мене… Те ж саме, і в Росії.
А для нас це само собою зрозуміло. Це просто суть процесу: ми спілкуємося, впроваджуємо. Тобто у нас в Україні громадянське суспільство є, але куди воно буде розвиватися, як воно буде розвиватися, це дуже велике питання. Ще раз нагадаю: професійність і неполітизація. Не входьте у політичний процес. 

✔︎ Соціологія мусить бути зваженою, щоб не схиляти до простих рішень

Особливо уважно слід ставитися до досліджень громадської думки, яка є водночас і реальним показником успішності реформ, і зручним інструментом для популістичних маніпуляцій.

Це стосується як самих соціологів, що вивчають суспільні зміни, формулюють питання і представляють громадську думку, так і усіх, хто користується соціологічними продуктами.

Дмитро Яблоновський, експерт Центру економічної стратегії
— Зважено треба підходити до того, що саме ми питаємо у людей. Бо в результаті ми, наприклад, можемо спитати: «Чи хочете ви інфляцію або нові робочі місця?» — а люди скажуть: «Хочемо нові робочі місця!». Далі прийде популіст і спитає: «Хто має це зробити? Чи хочете ви виходити на ринок праці, підвищувати вашу вартість як робочої сили, конкурувати і отримати кращу зарплатню? Або ви хочете, щоб держава вирішила це питання за вас?» — і відповідь буде очевидна: на користь простого рішення. І це створює ризик, що ми знову звернемося до простих рішень, які насправді не працюють.
Або такий популізм трохи вищого рівня: коли приходить експерт і каже: «Давайте Національний банк буде кредитувати підприємства або давайте зробимо індустріальні парки, дамо пільги цим підприємствам, вони будуть залучати нову робочу силу…» Але це теж не працює, і пересічні люди про це, напевно, менше знають, ніж ті економісти, які займаються вивченням досвіду індустріальних парків, досвідом кредитування економіки і т. ін.
І тут, важливо, коли ми дивимося на результати соціологічного дослідження, використовувати, наприклад, не тільки соціологічне опитування населення, а й такі показники, як iMoRe — індекс реформ, де, власне, експерти займаються оцінкою руху реформ. Важливо все ж таки розуміти, що населення може казати про симптоми, про те, що в нього болить. Але що робити з цим, як це лікувати — цим мають займатися професіонали. 

✔︎ Роль соціології — показувати не лише настрої суспільства, але і як з ним працювати

Громадянське суспільство в Україні з'явилося і працює, але лишається недослідженим і великою мірою незрозумілим для себе самого. Відповіді на питання, як жити по-новому, насправді криються не у політичних лозунгах, а у суспільній свідомості. І робота соціологів — знаходити їх і надавати корисні дані для створення нової системи соціального управління.

Дмитро Громаков, соціолог ГО «Ранд»
— Люди, які розбираються у реформах на певному рівні, можуть визначити, що зміни хороші, але всі решта… У нас демографія складається таким чином, що вага цієї обізнаної частини набагато менша, ніж вага тих, хто не розуміє, що з ними і взагалі з цим світом відбувається. Тому цих людей треба підтягувати до певного рівня, і роль соціології в цьому — не просто показати політикам картину, як їх дії сприймаються, а показати, як з цим потрібно працювати. Неможливо сьогодні адміністративними методами зробити рай земний в Україні без залучення ширших верств, можна лише при їх включенні у систему реформування. <…>
Нездатність людей щось змінювати знімає також інтерес до участі у державному управлінні. Тобто сама мотивація походу до влади з самого початку корупційна: спитайте юриста, чому він хоче стати прокурором із зарплатою у 5 тисяч гривень, він відповість — бо гроші можна легко заробляти гроші без якихось складних схем.
Ось тут важлива соціологічна складова: розуміння цих процесів у масовій свідомості і того, як з цієї маси людей виділяти тих, хто дійсно здатен рухати державу вперед. Ми маємо поставити питання не про адміністрування маси людей, а про соціальне управління процесами серед них. Такі явища, як добровольчий рух і той самий Майдан, — це те, що не вивчалося соціологами насправді. Вони залишаються загадкою до сьогодні. Соціологія має зосередитися на розумінні цього, а не давати просто «зліпки», як люди оцінюють якісь там рухи нинішніх лідерів. 

✔︎ Треба вчити людей користуватися інструментами впливу на владу

Багато реформ уже забезпечені певним інструментами, за допомогою яких громадяни можуть контролювати владу і впливати на неї. Вони отримують міжнародне визнання, але досі не увійшли у широкий вжиток серед українців.

Суспільство треба знайомити з інструментами, що вже працюють і ще з'являтимуться, щоб забезпечити їх масове використання і, відповідно, більшу ефективність.

Дмитро Яблоновський, експерт Центру економічної стратегії
— Наприклад, електронне декларування: подивись, скільки грошей у твого мера, чи відповідає його реальний спосіб життя тому, що він задекларував. Потім напиши в НАЗК, в НАБУ, ще кудись, — у всіх транзакцій є дати, у всіх комунальних підприємств… Але скільки українців намагалися подивитися, за якою ціною був, наприклад, куплений трактор у комунальне підприємство, що чистить сніг? Там нічого важкого немає: потрібні 5–6 кліків для того, щоб це перевірити.
Але що люди роблять? Вони не електронні дані переглядають, а шоу, де їм пояснюють про прості рішення: що треба замінити одну людину або щось ще зробити — і відразу все життя налагодиться. Є ще багато різних інструментів, які завдяки реформам вже доступні, але питання — як залучити українців до масового їх використання. 

Дмитро Яблоновський, експерт Центру економічної стратегії
— Треба закладати інструменти, пояснювати, що і яким чином я можу зробити, якщо я бачу, що мер мого міста чи голова моєї сільради їздить на Range Rover, якого у нього немає в декларації.
Можна пофантазувати, вже з точки зору маркетингу, як зробити якусь гейміфікацію подання скарги на цю людину, але обов'язково потрібно показувати результат: що це не просто НАБУ його через певний час зловили (а потім суд його відпустив, бо у нас антикорупційного суду немає), а має бути якийсь конкретний результат, за допомогою якого можна показати, що кожна людина зараз може перевірити будь-якого чиновника, поскаржитися і щось внаслідок цього відбудеться. Якщо буде простий процес, як людина може вплинути на чиновника (можна ще туди якогось маркетингового фану додати), я думаю, що це абсолютно спрацює.
Те ж саме стосується контролю транзакцій бюджетних, комунальних підприємств і т. ін. Якщо я буду виявляти порушення, щось кудись буду писати, буду отримувати якійсь бонусні бали за це, а потім буду бачити певний результат, — можна абсолютно нормально залучити людей, бо це цікава насправді річ. 

Використані соціологічні дослідження:

1. Реформи в Україні: громадська думка населення
Дослідження провели Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та соціологічна служба Центру Разумкова з 11 по 16 травня 2016 року. Було опитано 2016 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України, за винятком АР Крим і окупованих територій Донецької та Луганської областей. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%. Опитування здійснено за фінансової підтримки програми МАТRА Посольства Королівства Нідерландів та Національного фонду підтримки демократії (NED, США).

2. Моніторинг сприйняття реформ у суспільстві
Дослідження провела TNS для Національної ради реформ з 23 по 28 вересня 2016 року (хвиля 7). Було опитано 1000 чоловіків і жінок віком 18–55 років, які проживають у містах по всій Україні і мають доступ до інтернету. Вибірка: 1000 респондентів, квотна за статтю, віком, регіоном і розміром населеного пункту. Метод дослідження: онлайн.

3. Динаміка суспільно-політичних поглядів в Україні
Дослідження провела Cоціологічна група «Рейтинг» на замовлення Міжнародного республіканського інституту (IRI). По всій Україні (крім окупованих територій Криму і Донбасу) з 28 травня по 14 червня 2016 року методом особистого інтерв'ю у респондента на дому було опитано 2400 жителів України віком від 18 років, які мають право голосувати. Вибірка є репрезентативною за статтю, віком, регіоном і величиною населеного пункту. Допустима похибка не перевищує 2,0%.

4. Дослідження політичних поглядів користувачів інтернету в Україні
Дослідження провела TNS з 14 по 19 вересня 2016 року (хвиля 9). Було опитано 1000 чоловіків і жінок віком 18–55 років, які проживають у містах по всій Україні (окрім Криму) і мають доступ до інтернету. Вибірка: 1000 респондентів, квотна за статтю, віком, регіоном і розміром населеного пункту. Метод дослідження: онлайн.

5. Довіра до соціальних інституцій
Дослідження провела соціологічна служба Центру Разумкова з 9 по 14 вересня 2016 року. Було опитано 2018 респондентів віком від 18 років у всіх регіонах України (за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей) за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками. Вибірка опитування будувалася як багатоступенева, випадкова із квотним відбором респондентів на останньому етапі. Опитування проводилося у 118 поселеннях (67 — міських і 51 — сільських). Теоретична похибка вибірки (без врахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95.