Редакторка The New York Times Кетлін Кінгсбері про відновлення рубрики Opinion.
Кетлін Кінгсбері почала керувати рубрикою Opinion у The New York Times в особливо тривожний час. Посеред пандемії, історичного руху за расову справедливість та виборів, які намагалися оскаржити, раптово звільнився її попередник Джеймс Беннет. Напередодні звільнення від дозволив опублікувати підбурливу та сповнену фактологічних помилок колонку сенатора Тома Коттона, що закликала федеральні війська придушити протести. Перші місяці роботи Кетлін були наче публічним змаганням, але воно пройшло радше добре. Наприкінці січня видання офіційно затвердило її на посаді редакторки рубрики Opinion.
Під час неспокійного періоду після публікації колонки Тома Коттона, видавець The New York Times Артур Грегг Сульцбергер написав у меморандумі до працівників, що за останні роки провали у редакторських процесах траплялися не один раз. Наприклад, одного разу редакція видання була змушена вставити розлогий коментар перед колонкою Брета Стівенса, у якій читачам нав’язувалася дискредитована теорія з генетики про виняткові розумові здібності євреїв. Іншого разу Беннет своїми висловлюваннями у редакторській колонці спровокував судовий позов про наклеп від колишньої кандидатки у віцепрезиденти від Республіканської партії Сари Пейлін.
Як діюча редакторка Кетлін мала завдання не допустити подібних ситуацій. Вона скоротила об’єм публікацій Opinion приблизно на 25-30 відсотків, аби підвищити якість (вона каже, що медіана переглядів рубрики Opinion «значно зросла» після скорочення, але не спекулює про причини цього зростання). У її відділі й раніше біли працівники відповідальні за перевірку фактів, але Кетлін найняла більше.
Оголошуючи офіційне затвердження на посаді, видавець написав, що Кетлін отримала «мандат» перевинайти рубрику Opinion, розширити масив голосів на сторінках видання та розвинути нові форми: аудіо, відео та графіку. Кетлін раніше працювала редакторкою у The Boston Globe, де здобула Пулітцерівську премію. Сьогодні вона каже, що у своїй роботі вже виконувала роль «сполучної тканини» між різними командами. У The New York Times цей досвід виявився особливо корисним у період після публікації колонки Коттона.
В ту ж саму неділю, коли звільнився Джеймс Беннет, Кетлін надіслала повідомлення своїм працівникам, у якому йшлося, що поки не буде створена нова система, вони, наткнувшись на потенційний матеріал, повинні негайно написати їй повідомлення або зателефонувати. Тоді вона кілька тижнів проводила телефонні розмови та відеоконференції у Zoom з усіма працівниками відділу, які хотіли з нею поговорити. Саме тоді до неї прийшло усвідомлення, що працівники відділу є досить ізольованими: «Я зрозуміла, що раніше не мала уявлення про те, як працює значна частина відділу».
Ефективне використання платформи
«На мою думку, The New York Times має найкращу платформу для журналістики ідей, — каже Кетлін, — про її розширення приблизно думають так: хіба можна зробити її ще кращою?»
Видання експериментує з новими формами: аудіо, що переплітається з текстом, як у матеріалі Сюарта Томпсона про прихильників Трампа з руху QAnon. Відділ Opinion також розбудовує команду подкастів, у якій вже працюють такі знаменитості як Кара Свішер (Sway), Езра Кляйн (The Ezra Klein Show) та Джейн Костон (The Argument), що недавно прийшла з Vox. Остання, вважає Кетлін, робить аудіоматеріали видання більш дискусійними та відкритими до різноманітних думок.
«Коли я зайняла посаду, то сказала команді, що Opinion має бути місцем, де відбувається дискусія і тестують ідеї, а аудиторія має чути думки людей з якими погоджується та не погоджується, — розповідає Кетлін. — Я думаю нові передачі The Argument будуть саме такими».
Вона додає, що її команда знаходиться лише на початковій стадії розробки аудіо та відео формату рубрики. Але такі роботи вже є. Прикладом може бути матеріал про NBA та подолання нерівності у доходах, або розповідь професійної бігунки про зловживання тренера та спортивну культуру, одержиму зовнішнім виглядом та ідеєю перемоги за будь-яку ціну.
Деякі проєкти виливаються в більш ніж одну фінальну форму. Процес схвалення редколегією кандидата під час праймеріз від Демократичної партії перетворився на епізод The Weekly, подкаст та транскрипти з розлогими коментарями. Кетлін публічно захищала редколегію, коли The Choice перетворився на The Choices (редколегія вирішила підтримала двох кандидатів, Елізабет Воррен та Емі Клобучар). Вона каже, що цим вони спантеличили чимало людей.
Деякі автори з ентузіазмом ставляться до ідеї поєднувати відео та аудіо з текстом у своїх матеріалах. Одним з них є Нік Крістоф, який чи не найбільш «охоче робить такі експерименти». У його колонці про історію засудженого до смертної кари Кевіна Купера, читач поряд з текстом може побачити фото та графічні матеріали судової справи. Схожою за форматом роботою є матеріал Фархада Манджу, який самотужки відслідкував власну «бульбашку» коронавірусу, або свіжа частина розслідування Томпсона і Чарлі Варзела про торгівлю даними наших смартфонів.
Кетлін планує змінити друковані варіанти щоденної секції Opinion та Sunday Review, проте у пріоритеті буде електронна версія. «Ми взяли на себе зобов’язання, залучили багато ресурсів, найняли чимало талановитих людей, — каже вона. — Як впевнитись у тому, що саме ми є тим місцем, де відбувається магія, проводяться сміливі експерименти та створюється першокласна журналістика жанру Opinion, та й загалом першокласна журналістика?»
Про виклики для читачів
Кетлін каже, що не любить слова «єдність». Але вона вважає, що перебудова та переосмислення норм та інституцій після президентства Трампа вимагатиме неприємних розмов. «Я думаю, що важливо ставити виклики перед нашими читачами з обох сторін політичного спектру, — каже вона. — Я думаю, що це важлива місія, адже як знайти компроміс, коли ти не розумієш контекст, у якому формується думка іншої сторони? Адже не всі голосували за Джо Байдена», — додає вона.
The New York Times надалі буде публікувати матеріали про внутрішню та зовнішню політику, що за словами Кетлін є їхнім «хлібом з маслом». Також вона задумується про створення простору для думок, які не дуже добре вписуються у традиційний спектр лівий-правий.
Родина Кетлін живе у Вісконсині. Там вона провела кілька місяців під час пандемії, а саме, як вона каже, «у більш червоних» частинах штату. Її сусіди переймалися забезпеченням своїх родин, аніж запеклою політичною боротьбою десь далеко від дому. «Мене найбільше вразило, що часто люди мають дуже неортодоксальні політичні погляди. Якщо це була людина з маленькою дитиною, вона найбільше переймалася про джерела фінансування своєї дитини та її початкову освіту, — каже вона. — Такі люди не завжди вписуються у традиційний політичний спектр, до якого ми звикли як журналісти».
«Ще один приклад — це питання про зменшення видатків на поліцію. Це серйозне питання. Якими мають бути правоохоронні органи в Америці? Як знайти місце для правильних голосів, оцінок та експертизи, а не просто обмежитись до полеміки стосовно того, варто скорочувати фінансування поліції, чи ні?»
Про створення структури та радість бути суб’єктивним
Кетлін каже, що майже щодня спілкується з видавцем. Хоча Артур Сульцбергер охоче занурюється у деталі роботи редакції, його роль більше полягає у тому, що бути «партнером, а не мікроменеджером».
Одна з речей, над якою вони працюють — це проведення чіткої межі між новинами та Opinion. Кетлін згадує нещодавню кампанію від The Wall Street Journal, яка звертає увагу на різницю між двома жанрами.
Покращення редакторської роботи після колонки Коттона дозволило бути більш креативним. «Я завжди кажу: можна бути провокативним, але не можна бути провокативним випадково», — каже вона.
Під час нашого інтерв’ю, розповідаючи про роботу редакції, Кетлін сяє від радості. Вона розповідає про експерименти, які виявилися успішними (одного разу вона переконала своїх колег присвятити цілу редакційну сторінку муралам про птахів) та не дуже (читачі не оцінили, коли на початку каденції Трампа редколегія опублікувала листи його прихильників). Відгуки корисні, навіть якщо вона з ними не погоджується: «Одна з радостей від роботи у нашій рубриці полягає в тому, що ти можеш дозволити собі бути суб’єктивним, чи не так?»
Оригінал: The New York Times’ new opinion editor, Kathleen Kingsbury, on reimagining opinion journalism
