Неділя, 25 Липня
Головна Медіапростір Навіщо потрібна повільна журналістика

Навіщо потрібна повільна журналістика

989

Безконечний потік інформації втомлює і читачів, і самих журналістів. Що може стати альтернативою? Кому потрібна повільна журналістика, як її створювати і споживати – у тексті Анастасії Шкальової.

Уявіть редакцію, в якій не гортають нескінченну стрічку новин, не біжать за коментарями до пресслужб, а розмірено і виважено готують цікаві, великі за обсягом матеріали і майже не женуться за дедлайнами. Це важко уявити, але саме так влаштована робота так званих «повільних журналістів». Вона передбачає написання текстів із численними фактами, обґрунтуваннями, коментарями та історіями.

Сьогодні, в цьому безконечному потоці інформації, важко уявити, як журналісти можуть не гнатися за рейтингами і не подавати наввипередки суперважливу новину. Тав цьому потоці інформації іноді треба пригальмовувати. Адже «журналістика-равлик» може допомогти хоча б на якусь годину зупинитися і просто насолодитися текстом, дізнатися наслідки давно забутої, але резонансної теми, а не без упину гортати стрічку новин із убивствами, новою кількістю хворих на COVID, падінням гривні тощо.

Згідно з даними Digital News Report Інституту Ройтерс із вивчення журналістики за 2019 рік, значна частина аудиторії зізналася, що «втомлюється від кількості новин». Є навіть абревіатура, яка визначає бажання закінчити суцільний потік швидких новин, нескінченний потік повідомлень та історій – JOMO (the joy of missing out).

Світ сповільнюється


Отримання інформації з будь-якої точки світу кожної митті і справді втомлює не тільки аудиторію, а й самих журналістів. Все частіше медійники скаржаться на професійне вигорання, адже гасло «швидше, вище, сильніше» переслідує журналістів.

Ще в 2016 році директорка BBC Radio Хелен Боаден (Helen Boaden), подаючи у відставку зі своєї посади, у промові на фестивалі Prix Italia в Лампедузі говорила про те, що сучасні медійники, особливо телевізійники (а сьогодні це скоріше навіть журналісти інтернет-видань – прим.автора), видають одна за одною новини, не занурюючись у їхню сутність. Все робиться дуже фрагментарно і часто подається в обмеженому форматі й без контексту. «Чи робимо ми, медіа, достатньо, аби пояснити й дослідити? Чи ми занадто зайняті, переходимо до наступної новини, намагаючись не втратити темп?»,  – зазначає Хелен Боаден.

Через чотири роки після промови Боаден важко сказати, що  картина в медійному просторі сильно змінилася. Та все-таки повільна журналістика утверджується, вона зацікавлює, захоплює, привертає до себе послідовників.

Засновник The Slow Journalism Company Роб Орчард (Rob Orchard) під час свого виступу на TedxTalk  у 2014 році сказав, що вже зовсім скоро друковані видання зовсім вимруть, і новинні агенції теж занепадуть. Адже новини спокійно генеруватимуть роботи й безкоштовно постачатимуть аудиторії через зручні для неї канали: «Існуватиме лише журналістика, яка цінує журналістів. Яка ставить їх в основу історії, яка дає їм час робити те, що вдається найкраще. Яка випливає з історії після того, як усі інші пішли далі… Це та журналістика, на яку ми заслуговуємо».

Маніфест повільних ЗМІ


Вкотре треба наголосити, що повільні медіа – це не новонароджене явище. Це скоріше вже підліток, який сформувався завдяки особливостям цифрової ери.

Десять років тому троє німецьких журналістів – Бенедикт Кьолер (Benedikt Köhler), Сабрія Девід (Sabria David) та Йорг Блумтрітт (Jörg Blumtritt) опублікували текст – Маніфест повільної журналістики (The Slow Media Manifesto). У ньому йдеться не про гальмування чи втрату актуальності, а про розмірене і якісне створення контенту. Продукту, який передбачає таке саме повільне споживання.

Німецькі журналісти навіть порівнюють повільні медіа з повільною їжею, яку протиставляють фаст-фуду, і яка власне є кориснішою. Так само і повільні медіа мають більшу цінність і не однохвилинну дію. «Повільні медіа» пропагують зосередження на одному завданні. Їх не можна споживати неуважно, поверхово. Навпаки, вони потребують від своїх користувачів повного зосередження. Як і вживання смачної їжі, яка передбачає напруження всіх органів чуттів і кухаря, і його гостей, так і “повільні медіа” можуть із задоволенням сприйматися тільки за умови цілеспрямованої уваги читачів», – пишуть автори Маніфесту.

Повільна журналістика в Україні


Українці дедалі більше отримують інформацію з інтернету. Тому конкуренція між онлайновими виданнями з кожним днем загострюється. Про це також говорить випускова редакторка наукового видання «Куншт» Олеся Павлишин: «Новинні сайти борються за увагу аудиторії: намагаються якомога швидше публікувати новини та вигадувати яскраві заголовки. Але часто в цій гонитві за першість страждає якість: немає заглиблення в тему, деякі дані перевірити не вистачає часу, тощо».

Співзасновниця The Ukrainians Media та головна редакторка онлайн-журналу Reporters Марічка Паплаускайте говорить, що повільні медіа, звісно, програють новинним виданням у рекламній площині, але в той самий час сповільненість дає можливість витрачати більше часу на створення одного матеріалу і глибше опрацьовувати кожну тему.

The Ukrainians можна назвати одним із головних гравців серед сповільнених медіа. Його створили після Євромайдану і воно досі розбудовує якісну журналістику в Україні. «Ми не просто будуємо трафікогенеруювальну контент-машину. Ми спеціалізуємося на лонгрідах і не публікуємо короткого контенту, інформаційного й політичного трешу»,  – розповідає Марічка.

На думку Олесі Павлишин, з часом все більше видань будуть відходити від цієї гонитви за трафіком і публікуватимуть дедалі більше матеріалів, які тяжітимуть до повільної журналістики. «Суспільство дедалі більше дізнається про медіаграмотність, люди вчаться ставити питання до інформації, яку вони бачать. І, відповідно, повільна журналістика зможе дати їм відповіді або принаймні глибше розуміння теми», – переконана редакторка «Куншту».

Мистецтво повільного споживання


Журналісти-новинарі й справді дедалі більше женуться за трафіком й менше – за якістю виробленого контенту. Але влучним є вислів американського журналіста Дем’єна Редкліфа (Damian Radcliffe), що «всім нам, і споживачам, і авторам контенту, іноді не зашкодить трохи збавити швидкість».

Українські журналісти-представники повільних медіа так само не відхиляють важливості й рейтинговості. Але для того аби все ж таки навчити аудиторію хоч іноді сповільнюватись, думати над інформацією та аналізувати її, потрібно продемонструвати, що повільна журналістика теж цікава, теж має гарну візуалізацію, така ж «смачна» (якщо пригадати про повільну їжу).

«Нам доводиться боротися з кліповим мисленням читачів. Щоб вони не йшли з сайту на п’ятій секунді прочитання, стараємося робити візуально приємні матеріали», – говорить Олеся Павлишин. Вона підтверджує, що трафік на сайт «Куншту» невеликий, але журналісти вчаться доносити інформацію через інтерактив, щоби покращувати показники й залучати нову аудиторію.

Марічка Паплаускайте зізнається, що нереалістичність конкуренції з новинарями дає можливість дослуховуватись до своєї аудиторії та шукати комерційних партнерів, з якими The Ukrainians має спільні цінності.

Повільну журналістику по всьому світу, і в Україні зокрема, можна вважати певним детокстом при інформаційному перевантажені, але для цього кожен свідомий читач має потурбуватися про своє інформаційне меню і хоча б декілька днів на тиждень вносити в нього повільні (читай – корисні) тексти.

EJO

Наживо

Ефір

  • 14:30 Х/ф «Поет і княжна»
  • 16:05 Телемагазин
  • 16:20 Потанцюй зі мною
  • 16:30 Підсумки тижня
  • 17:10 Поза графіком

Персони

"На телебаченні можливе все..."
Віталій Яков'як