Коли на порядку денному з’являється тема інтерв’ю, зазвичай лунають поради, як подати себе у вигідному світлі, підготувати правильні запитання, підібрати стиль одягу, коректно відповідати на незручні питання, узгоджувати текст тощо. Словом, переважно поради стосуються саме наповнення і підготовки до інтерв’ю, на яке ви вже погодилися. Втім мало хто порушує питання: а чи варто взагалі давати інтерв'ю, на яке вас запросили? Журналісти зазвичай дуже прискіпливо обирають експертів для інтерв’ю та коментарів. Чому б самим експертам та громадським активістам не ставитися так само до вибору медіа, з яким вони будуть спілкуватися?
То про що слід пам’ятати, коли прилітає пропозиція дати інтерв’ю?
Вибачте, я в метро, можна пропозицію поштою, будь ласка? Робочий номер багатьох публічних людей та експертів є у вільному доступі, тому журналісти дзвонять, щоб домовитися про інтерв’ю або коментар. Втім якщо не хочете вскочити в халепу, краще попросіть надіслати пропозицію поштою. І відразу уточніть деталі: час і місце інтерв’ю, формат, тему та чого очікують від вас як спікера. Так запрошення не загубиться в інформаційному потоці, а ви матимете час подумати, чи справді варто погоджуватися на таку пропозицію.
Медіа, а ти чиє будеш? Коли запит на інтерв’ю прийшов поштою, перш за все перевірте, хто саме вас запрошує. Для чого це потрібно? Часто медіа, які перебувають у власності людей, пов’язаних із політиками чи олігархами, поширюють пропаганду або інші вигідні для власників наративи. Тому уважно ставтеся до того, чиєму виданню або каналу ви даєте інтерв’ю, аби ваш коментар не став доповненням до чиєїсь політичної агітації чи піар-кампанії. Щоб не потрапити у незручну ситуацію, радимо перевіряти:
- хто власник медіа (чи є в нього зв’язки з політичними партіями чи посадовцями, чи має неприйнятні суспільні або політичні позиції, чи відкриті щодо власника кримінальні справи, чи пов’язана ця людина з Росією тощо);
- хто входить до складу редакційної колегії.
Таку інформацію можна знайти на сайті багатьох медіа (телеканали та радіостанції зобов’язані публікувати структуру власності та кінцевих бенефіціарів, тому про них відомо більше). Дані також можуть бути у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Певна інформація щодо власників та редакторів медіа є у звітах Нацради з питань телебачення і радіомовлення про перевірки медіа. Також перевіряйте інформацію про керівництво і засновників за допомогою opendatabot.ua.
Хороша стаття, шкода тільки, що замовна! Припустимо, що медіа вказало і власників, і редколегію, але про них нічого не знаєте ні ви, ні ґуґл. Що робити в такому разі? Можна проглянути матеріали, опубліковані на онлайн-ресурсі, зокрема інтерв’ю та експертні коментарі. Так ви зрозумієте, на які теми, як правило, пише / говорить видання, як працює зі співрозмовниками під час інтерв’ю, чи дотримуються журналістських стандартів у матеріалах та чи не пропагують неприйнятні цінності (наприклад, наративи Кремля).
Навіть поверховий огляд матеріалів дозволить визначити, чи медіа добросовісне. Ще один показник — чи фіксували органи саморегуляції порушення стандартів у медіа. Перевірити це на сайтах Незалежної медійної ради та Комісії з журналістської етики. Також вам допоможе Білий список доброчесних медіа від Інституту масової інформації. Його щороку оновлюють: для цього експерти відстежують роботу медіа, порушення законів і етичних принципів, якість матеріалів.
Чому це важливо? Щонайменше тому, що недобросовісні медіа часто перекручують слова експертів, виривають фрази з контексту і подають позицію, яка іноді прямо суперечить тому, що людина мала на увазі. Ба більше, в Україні є чимало ресурсів, які просувають кремлівські наративи або проросійських політиків. Даєте інтерв’ю одному з таких медіа — ризикуєте зіпсувати власну репутацію.
Земля викликає Г’юстон: колеги, хтось щось чув про це медіа? Якщо ви виконали попередні поради, але досі сумніваєтеся, чи медіа доброчесне, — є ще один спосіб дізнатися, чи варто погоджуватися на інтерв’ю. Завжди можна запитати в колег та знайомих, які вже давали інтерв’ю цьому медіа, чи задоволені вони цим досвідом. Журналісти поводилися адекватно? Матеріал виклали, не спотворивши факти та думку експерта? Навіть якщо матеріали ззовні видаються збалансованими, так можна дізнатися, чи вони є такими за змістом (у випадку, якщо ви — не експерт у чужих темах).
Медаль за «експертну експертність». Експертів переважно запрошують на інтерв’ю з популярних тем: коли реєструють новий законопроєкт зі сфери, де вони компетентні, відбуваються якісь важливі події (вибори, міжнародні політичні рішення чи природні лиха), або ж медіа готують великий матеріал на їхню профільну тему. Втім іноді журналісти можуть помилитися зі сферою компетенції людини чи мати застарілі дані (наприклад, експерт працював у Нацбанку, але це було чотири роки тому, а зараз він ІТ-підприємець). У такій ситуації варто подумати: чи погоджуватися на інтерв’ю, адже питання можуть бути дуже вузькопрофільними.
Ця порада стосується і профілю самого медіа: коли вас запрошують на інтерв’ю до видання, яке пише переважно про техніку, щонайменше уточніть, про що саме від вас чекають інтерв’ю чи коментаря. Якщо недостатньо знаєте тему — краще відмовтеся або ж порадьте когось зі своїх колег для більш фахового коментаря!
Чому не варто бездумно роздавати коментарі та давати інтерв’ю будь-якому медіа? По-перше, ви ризикуєте репутацією. Наприклад, звинувачення у співпраці з проросійськими ресурсами — явно не те, що хоче мати у резюме хороший експерт.
По-друге, завжди є загроза, що ваші слова перекрутять або неправильно процитують. Що недобросовісніше видання, то більший ризик наткнутися на неетичного журналіста, який поставить ваше ім’я під словами, котрих ви ніколи не казали.
Ну і, зрештою, розмови з недоброчесними медіа часто коштуватимуть вам нервів та часу, а це цінні ресурси для будь-якої людини. Саме тому раджу обачно обирати майданчики для інтерв’ю і не гнатися за кількістю згадок у ґуґлі.
