Кібербулінг останнім часом заведено розглядати лише як дію щодо дитини-учня або інших осіб, визначених у статті 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Дійсно, в правовому полі України поняття "булінг" закріплено лише щодо малолітньої чи неповнолітньої особи або такої особи стосовно інших учасників освітнього процесу. А кібербулінг розглядається як один з видів булінгу в разі використання засобів електронних комунікацій.
Однак саме по собі явище кібербулінгу є значно ширшим і стосується також інших прошарків суспільства, зокрема журналістів. Відповідно до досліджень ІМІ, переважна більшість українських журналістів стикалася з кібербулінгом. Кібербулінг журналістів і редакцій прямо впливає на роботу медіа, створюючи цензуру через атмосферу напруженості й залякування.
Кібербулінг є одним зі способів примусити медіа замовчати та припинити поширення суспільно важливої інформації. А отже, кібербулінг журналіста небезпечно впливає на все суспільство загалом.
ІМІ проаналізував, що чинне законодавство України, зокрема частина друга статті 171 Кримінального кодексу України, дозволяє розглядати кібербулінг журналіста як один з видів перешкоджання його законній професійній діяльності. Однак судова практика щодо кібербулінгу журналістів поки що відсутня, існує лише практика із застосування адміністративної відповідальності за булінг учасників освітнього процесу. ІМІ проаналізував цю практику, щоб виокремити основні положення, ключові моменти, які допоможуть захистити також інші суспільні групи, зокрема журналістів.
Судова практика за статтею 173-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення постійно вдосконалюється і вже містить досить повний опис виявів булінгу та дозволяє відокремити їх від інших подій. Зокрема, в Постанові Гусятинського районного суду Тернопільської області від 19 травня 2021 р. у справі № 596/231/21 зазначається:
"Типовими ознаками булінгу (цькування) є:
– систематичність (повторюваність) діяння;
– наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
– дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.
При цьому кривдником має бути саме учасник / учасники освітнього процесу.
Булінг це агресивна свідома поведінка однієї дитини (або групи) стосовно іншої, що супроводжується регулярним фізичним і психологічним тиском. ОСОБА_15 відрізняється від звичайної сварки між дітьми тим, що:
– він супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, б`ють, розповсюджують плітки, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах;
– в ситуації завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують, та ті, хто спостерігають;
– він негативно впливає на всіх учасників, на їхнє фізичне та психічне здоров`я;
– може виникати спонтанно, коли несподівано для себе дитина опиняється або в ситуації переслідування, або приєднується до переслідувача;
– він може повторюватися багато разів.
Цькування може мати різні форми:
– фізичний булінг (штовхання, підніжки, бійки, стусани, нанесення тілесних ушкоджень).
– вербальне цькування (обзивання чи глузування).
– булінг стосунків – коли дітей ігнорують, не допускають до ігор та вечірок, або вони стають жертвами чуток чи інших форм публічного приниження.
– кібербулінг (приниження за допомогою інтернету, мобільних телефонів та інших електронних гаджетів).
Відтак не кожен конфлікт є булінгом. Цькування – це тривалі, повторювані дії, а одинична сутичка між учасниками таким не може вважатися. Крім того, ключовою ознакою саме булінгу є бажання завдати шкоди, принизити жертву".
Однією з причин відсутності захисту журналістів від кібербулінгу є неналежне законодавче врегулювання, відсутність прямої згадки про можливість такого впливу в кримінальному законодавстві. Адже для притягнення особи до кримінальної відповідальності в суді необхідно чітко довести протиправність її діяння і склад правопорушення.
Водночас кібербулінг через застосування новітніх технологій передання інформації має свої особливості, які суттєво відрізняються за характером і рівнем наслідків від звичайного булінгу або інших видів впливу:
1. Дистанційний характер цькування за допомогою сучасних засобів комунікації (мережі Інтернет, різноманітних месенджерів тощо) не дозволяє жертві цькування безпосередньо захиститися від агресії.
2. Анонімність нападника – дуже часто встановити особу, яка організовує цькування, неможливо через використання анонімних акаунтів або псевдонімів, що сприймається нападником як можливість безкарно виявляти свою агресію
3. Широке охоплення серед "спостерігачів". Зазвичай цькування відбувається не в приватних повідомленнях, а в публічному просторі, формуючи серед сторонніх осіб певне уявлення щодо жертви.
4. Неможливість припинити агресію простим бажанням нападника – інформація в мережі Інтернет поширюється і зберігається протягом тривалого часу, її видалення з усіх можливих серверів не завжди технічно можливе, а отже поширення шкідливої інформації та шкідливі наслідки кібербулінгу продовжуються, навіть коли нападник уже припинив свої дії.
Погрози стосовно журналістів є кримінальним правопорушенням відповідно до статті 345-1 Кримінального кодексу України незалежно від способу таких погроз, зокрема в мережі Інтернет або із застосуванням інших засобів електронних комунікацій. Отже, погрози, зокрема із застосуванням мережі Інтернет, у бік журналіста у зв’язку з веденням ним своєї професійної журналістської діяльності вже є протиправною поведінкою і вже передбачають відповідальність. Вносити додаткові норми щодо погроз або насильства щодо журналіста до законодавства немає потреби, потрібно вдосконалити наявну практику застосування цієї норми.
Щодо кібербулінгу, зважаючи на його додаткові небезпеки й додатковий вплив на діяльність журналістів, а отже на суспільство загалом, законодавство потребує вдосконалення.
Ситуацію із захистом журналістів від кібербулінгу можна було б покращити в разі внесення до Кримінального кодексу України змін до статті 171 "Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів", виклавши частину другу цієї статті так:
"2. Вплив у будь-якій формі на журналіста з метою перешкоджання виконанню ним професійних обов’язків або переслідування журналіста у зв’язку з його законною професійною діяльністю, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій (кібербулінг), –
караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років".
Наразі до Верховної Ради України жоден суб’єкт законодавчої ініціативи законопроєктів з цього приводу не подав. ІМІ планує найближчим часом розробити відповідні зміни до законодавства, які сприятимуть загальному рівню правового захисту журналістів і подоланню безкарності в злочинах проти них.
