Четвер, 19 Липня
Головна Медіапростір Пастка патріотизму: три запитання про майбутнє українських медіа

Пастка патріотизму: три запитання про майбутнє українських медіа

221

Як змінюється світ, у якому окрема людина стає самостійним медіа, які основні небезпеки постають сьогодні перед українськими ЗМІ та як не посваритися з героями журналістських матеріалів у невеликих локальних виданнях – на ці запитання відповіли учасники дискусії про медіа в рамках мультиформатного фестивалю соціальних інновацій PLAN B, який відбувся в Харкові з 1 по 3 грудня.


Головний редактор platfor.ma Юрій Марченко модерував дискусію, поставивши запитання власникам і редакторам видань 6262.com.ua (Слов'янськ), «Накипело» (Харків), «Соус» (Херсон) та «20ftradio» (Київ). «Телекритика» записала найвдаліші, на її погляд, відповіді.


Традиційні медіа: як змінюється світ, у якому окрема людина стає самостійним ЗМІ?


Наталія Курдюкова, «Накипело» (Харьков)

Це приємна пастка, коли ти сам собі створюєш світ – баниш тих, кого ти не хочеш читати, хто тебе критикує, при цьому додаєш у друзі тих, хто тобі однозначно цікавий, і по суті живеш у мильній бульбашці. Коли ти випадково з неї вивалюєшся, розумієш, що світ дещо інший. Медіа незалежне, що дотримується журналістських стандартів, – це спроба на квадрокоптері піднятися над лісом і подивитися на все з боку.

Юлія Манукян, «Соус» (Херсон)

Художник хоче, щоб професіонал, критик його оцінив. Йому абсолютно недостатньо буде, якщо навіть усі його друзі і шанувальники напишуть про нього, поставлять «лайки» в Facebook і так далі. Художник може не прочитати текст, але він завжди на нього чекатиме. Арт-критики – це оцінювачі, які до цього готувалися і можуть дати ту чи ту оцінку твору мистецтва. Художник – замовник, який завжди чекатиме саме на професійну оцінку.

Юрій Божич, журналіст-фрілансер

Є два аргументи. Перший належить Баррі Шварцу: «Чим більший вибір – тим менший вибір». Тобто, чим більше у нас ЗМІ, тим менше вибору ми отримуємо. І в результаті, якщо говорити про політичні медіа, то ми отримуємо дуже каналізовану картину. Другий аргумент суперечить першому – з книжки «Мудрість натовпу» – суть така: якщо зібрати масу різнорідних думок з конкретного питання і усереднити, то ця середня картина наближена до реалій. Ось ці речі врівноважуються. Загалом, нікуди не дінуться традиційні медіа, але будуть значно змінюватися.

Сергій Тарановський, «20ftradio» (Киев)

Традиційні медіа – це фільтр, і багатьом через брак часу фільтри дійсно необхідні, тому до таких ЗМІ будуть звертатися завжди.

Які головні небезпеки зараз стоять перед українськими ЗМІ


Наталія Курдюкова, «Накипело» (Харьков)

Пастка патріотизму – велика небезпека, яка нависла над журналістами. Самоцензура, яка не дозволяє нам залишатися над ситуацією, – ми занадто всередині.

Юлія Манукян, «Соус» (Херсон)

Так, щодо ідеологічної заангажованості це стосується і культурних мас-медіа. Напевно, незалежна платформа гарна тим, що ми можемо цього уникнути. Проте, коли ми пишемо тексти, які оплачуються донорами, нам мимоволі доводиться з цим стикатися.

З іншого боку, не потрібно арту нав'язувати соціальну відповідальність, тому що арт – це лише рефлексія художника, і крапка. Але це нав'язування зараз відбувається часто-густо. Якщо подивитися на виставки, які останнім часом відбуваються в Україні, кількість кон'юнктурних, оплачуваних проектів – 90 відсотків. Це дратує.

Країна, яка перебуває у стані конфлікту і всі меседжі цензуруються, а «Мистецький арсенал» показує нам, що цензура взагалі перейшла будь-яку межу... Я вам хочу сказати, що для журналіста і арт-критика тут ідеологічні пастки очевидні: або він хоче, щоб його любили і платили, або він хоче бути незалежним і казати те, що думає.

 

Як невеликому ЗМІ залишатися щирим і при цьому не посваритися з героями публікацій


Наталія Курдюкова, «Накипело» (Харьков) 

Ми далеко не з усіма дружимо, плюс працюємо з новими форматами, а Харків – він усе-таки консервативний і отримує інформацію здебільшого через ТБ. «Накипело» – майданчик, до якого довго звикали журналісти, вони довго не могли зрозуміти, хто ми і про що. Але ми привчили їх врешті-решт, тому що говоримо не на найпопулярніші теми. Наприклад, висвітлювати реформи або громадянські ініціативи журналісти не дуже люблять – там нікого не вбивають, немає пожеж.

Ми не про дружбу. Ми принципові. Коли наші праворадикальні друзі в 2017 році розганяють акцію ЛГБТ і виглядають як ТІТУШКИ з 2014 року, ми відверто говоримо, що нам не по дорозі. Нам однаково, в рамках яких ідеологічних рамок вони існують.

До нас майже не ходить і міська адміністрація – вони вважають, що ми ставитимемо незручні запитання. Ну не ходять і ок, без них жили і проживемо.

Валерій Гармаш, 6262.com.ua (Слов’янськ)

У 2014 році в Слов'янську ходив такий анекдот, коли багато людей переїздили кудись і щоразу під час переїзду на нове місце у них запитують: «Ви звідки?» – «Зі Слов'янська». – «Ви навіщо нас лякаєте?» Так ось наше медіа зі Слов'янська дійсно складно чимось налякати. Коли у тебе є шанс втратити все, зокрема життя, хто і як би тебе не лякав, це не працює.

Ми за конструктивну критику. Через локальні медіа впливати на владу набагато простіше. У нас виходить матеріал про погане освітленння вулиць у нашому місті, поліція, жителі, виконком, ЖКГ та інше – і ось уже за три тижні це питання в місті вирішується.

Юлія Манукян, «Соус» (Херсон)

Так, такі ремарки в дусі «як тобі будинок досі не спалили» – це для мене норма. Тому що художник – людина самозакохана, група художників – взагалі катастрофа, арт-інституції – вороги серйозні. Але справа не в балансі. Дійсно розумні герої розуміють, що критика – це не страшно. Страшне мовчання арт-критика, його байдужість. Якщо я про щось не пишу – значить, мені це або нецікаво, або це вже зовсім погано. Якщо я дам собі клопіт про це написати, тоді зовсім інша справа. Сварки і образи, звичайно, бувають, але потім ці ж люди приходять до тебе і кажуть: ось у мене новий проект, будь ласка, дай йому оцінку. Тому що рано чи пізно вони розуміють, що привернення уваги до їхньої праці – у будь-якому разі привід для дискусії. Художники розуміють, що ніколи не отримають поштовх до розвитку, якщо будуть тільки нескінченні похвали, інакше вони починають плутатися – є у них еволюція чи немає.

Телекритика

Наживо

Ефір

  • 10:10 Т/с “Моє серце наполягає”
  • 11:00 Час-Time
  • 11:15 М/с “Суперкнига”
  • 12:00 Світлиця Надії
  • 12:40 Професія: мандрівник

Персони

«І се минесі!»
Іван Гладиш