Неділя, 29 Березня
Головна Медіапростір Нам потрібен громадський інтернет

Нам потрібен громадський інтернет

299

Онлайн-сервіси занадто важливі для суспільства, щоб бути зосередженими лише в приватних руках. 

Громадські (public) медіа — телебачення, радіостанції, газети, — є в більшості країн із демократичним державним устроєм. На противагу комерційним медіям, які працюють задля прибутку та в інтересах власників, і державним, які обслуговують потреби політиків і чиновників, громадські служать суспільству. Головний редактор Nieman Journalism Lab Джошуа Бентон вважає, що демократичним суспільствам потрібні громадські інтернет-сервіси — бо поки що ми цілковито залежимо в нашій онлайн-комунікації від комерційних компаній, які важко або неможливо примусити служити потребам суспільства. MediaLab адаптував колонку Джошуа Бентона, якого надихнула на роздуми наукова розвідка Ітана Цукермана

Важлива примітка: автор тексту — американець, тому не розрізняє «державне», «публічне/громадське» і «комунальне», називаючи це все public. Із контексту зрозуміло, що йдеться про сервіси, засновані органами влади для обслуговування потреб суспільства. Якщо спробувати перенести цю ідею на український ґрунт, різниця між державним та громадським буде разючою (бачимо це на прикладі суспільного мовлення), тому ми вживаємо в перекладі слово «громадський». 

Більшість урядів традиційно вважає, що важливі для суспільства об’єкти — вулиці, аеропорти, пожежні станції, тунелі, військові частини і хоча б частина лікарень — не мають бути приватними. Парки, до яких ми ходимо гуляти, належать муніципалітету, й це гарантія того, що вони будуть безкоштовними й відкритими для всіх. Навряд чи таке недешеве суспільне благо могли забезпечити комерційні компанії, зацікавлені в отриманні прибутку. 

А як щодо інтернету, де всі ми також живемо? Тут ключовими «місцями», де ми щодня проводимо найбільше часу, володіють і розпоряджаються комерційні компанії: Facebook, Google, Amazon, Apple, Microsoft і їм подібні. Здебільшого їм удається забезпечувати потреби суспільства в комунікації, водночас заробляючи гроші. Але є випадки, коли це неможливо. Тож чи не слід подумати про альтернативну цифрову громадську інфраструктуру? Про це пише дослідник медіа Ітан Цукерман у статті для Knight First Amendment Institute. 

«Можна подумати, що бізнес-моделі, застосовані технологічними інноваторами, безальтернативні. Але це не так… Різні держави опановують нові комунікаційні технології в різні способи, які залежать від політичних і економічних умов. І хоча домінування Сполучених Штатів і Кремнієвої долини зокрема створює ілюзію, що єдина економічна та правова система панує в цифровому просторі, насправді це не так. Ця ілюзія заважає пошуку розв’язання проблем, пов’язаних із негативними ефектами нових медійних технологій», — пише Цукерман. 

Нам видається, що раз в інтернеті домінують Google і Facebook, усе, що ми можемо зробити, аби побороти дезінформацію, фейки та інші цифрові хвороби, — це просити ці платформи вдосконалюватись і краще служити суспільству. Натомість, на думку Цукермана, ми мали б думати про те, які сервіси і платформи потрібні нам. 

Могти швидко знаходити будь-що в інтернеті дуже важливо для людей, для компаній і для суспільства загалом. Google пропонує для цього чудовий пошуковий сервіс. Та при цьому він показує рекламу, яка має вигляд результатів пошуку та збиває користувачів з пантелику. Чи є пошук в інтернеті достатньо важливим для суспільства чи держави, аби сказати: «Замість переконувати Google змінити бізнес-модель, створімо альтернативний сервіс, не сфокусований на рекламі»? 

Структурована мережа в інтернеті, яка дозволяє людям спілкуватись одне з одним і обмінюватись інформацією, вочевидь важлива для всіх. Facebook чудово побудував таку мережу, яка об’єднала мільярди людей краще, ніж будь-який інший сервіс. Люди щодня годинами використовують платформи та додатки Facebook. Але ця мережа також справляє згубний вплив на суспільство й політику. У ній поширюються неправдиві новини, вона сприяє радикалізації, уможливлює втручання у вибори, стеження за користувачами і так далі — претензій маса. Чи досить важливою є соціальна мережа для суспільства, аби ми сказали: «Замість переконувати Марка Цукерберґа змінити правила його мережі, створімо свою альтернативу»? 

Звісно, 85% американців скажуть на це «дурня!», але постривайте. Що пропонує Цукерман американському уряду: обкласти податком «рекламу-стеження», тобто таку, що враховує демографічні, психографічні та будь-які інші дані, окрім географії та свідомо озвучених побажань і зацікавлень користувача. За оцінкою дослідника, це могло б принести два мільярди доларів на рік, які можна витратити на підтримку громадських цифрових медій. А саме на створення відкритих і прозорих інструментів для пошуку та спілкування. Йдеться не про те, щоб створити громадського конкурента, який скине ґуґл із пошукового п’єдесталу чи замінить фейсбук. Ідея полягає в тому, щоб бодай частина важливих потреб людини в мережі могла бути задоволена не в обмін на персональні дані та у спосіб, нешкідливий для психіки. (Від редакції: поки що це практично нереально — ми про це писали.)

Також Ітан рекомендує фінансувати постійні дослідження впливу соціальних медій на суспільство та людину, що вже, звісно, можна трактувати як «дайте мені більше грошей» 

Ідея громадського сегменту в інтернеті звучить для американського вуха дуже по-європейськи. Будь-що громадське в Америці сприймають погано. Не дарма тут немає потужного і популярного загальнонаціонального громадського мовника на зразок ВВС. Громадські мовники PBS та NPR вийшли в ефір аж у сімдесяті, коли ринок був давно зайнятий комерційними радіо- і телемережами. Америка витрачає на громадське мовлення набагато менший відсоток бюджету, ніж інші держави. У десять разів менше за Канаду, у двадцять разів менше за Японію чи Австралію, майже в сорок разів менше за Британію, майже в п’ятдесят разів менше за Німеччину. Але навіть в Америці багато сфер життя починались як цілком приватні, але згодом, коли їхня важливість для суспільства ставала очевидною, перетворювались на бодай частково громадські, або, принаймні, регульовані державою чи місцевою владою. Наприклад, дороги, мости й паромні переправи засновувались як приватні, але згодом уряд почав розуміти, що транспортна мережа занадто важлива, аби залишатись повністю у приватній власності і розбудовуватись на розсуд компаній, зацікавлених в отриманні прибутку. Те саме стосується залізниць, електромереж, пошти, телефонного зв’язку. Всі ці галузі починались як приватні, але тепер держава регулює їх і володіє, принаймні, найважливішою інфраструктурою. Тим часом вплив Facebook, Google чи Amazon на життя пересічного американця безпрецедентні. Якщо Stanadard Oil чи U.S. Steel панували лише в одній галузі, то від цифрових платформ ми узалежнюємось у дедалі більшій кількості сфер приватного і професійного життя, від онлайн-ігор до персональних фінансів, від слухання музики до зарплатних відомостей тощо. 

Державна регуляція або комунальна/громадська монополія часто стає необхідною тоді, коли фізичні чинники обмежують конкуренцію. Якщо місто не може дозволити тридцяти кабельним телемережам протягнути дроти до кожного будинку, воно впроваджує регульовану монополію як компроміс. Оскільки нікому не буде добре від того, що вісім телекомпаній транслюватимуть свій сигнал на сьомому каналі, держава видає ліцензію та стежить за дотриманням її умов. Через гадану безмежність інтернету, де нібито можуть співіснувати скільки завгодно різних медіа,  ми довго не замислювались про необхідність регулювання чи громадського сегменту мережі. Та тепер ми добре знаємо, що сама структура інтернету сприяє небезпечній монополії кількох компаній.

Звісно, в громадських сервісів відразу виникне купа проблем — від недофінансування до небезпідставних побоювань, що держава просто хоче контролювати своїх громадян в інтернеті,  як це роблять комерційні компанії. Але створити громадську альтернативу комерційним сервісам і в такий спосіб, можливо, спонукати технологічних гігантів бути більш відповідальними та краще служити суспільству —  це ідея, варта того, щоб її обміркувати. Не менше, ніж постійні заклики «розвалити фейсбук». 

Текст переклав Отар Довженко

Оригінал: Public infrastructure isn’t just bridges and water mains: Here’s an argument for extending the concept to digital spaces

 

Media Lab

Наживо

Ефір

  • 06:05 Живи яскраво
  • 06:35 Шлях до Європи
  • 07:00 Невичерпне джерело
  • 07:20 Храми Прикарпаття
  • 07:40 Країна на запах

Персони

"Можливо все! На неможливе треба більше часу"
Станіслав Ігнатюк