Неділя, 17 Січня
Головна Медіапростір Як розповідати про локальну культуру

Як розповідати про локальну культуру

331

Про що і для кого.

Навіщо говорити про культуру? Які формати обрати? Чи справді культурні теми «легкі»? На ці та ще безліч питань про культурну журналістику відповідає Ірина Славінська, продюсерка радіо «Культура», журналістка та перекладачка. Розмова відбулася в рамках проєкту «Як говорити про…» від MediaLab. 

Навіщо взагалі говорити про культуру? 

«Роздумуючи над цим питанням, я виділила шість векторів руху, ― говорить Ірина Славінська. ― Проте відповідей може бути значно більше». 

  1. Нові підходи до старих тем«Є речі, які завжди з нами, вічні і незмінні ― будь-яка тема, про яку регулярно говорять у медіа. За допомогою культурної тематики до не можна знайти новий ключик», ― вважає Ірина Славінська. Як приклад вона наводить ситуацію навколо серіалу «Чорнобиль» від НВО. Аудиторія ― навіть українська, яка чула про цю катастрофу ще зі школи, ― була емоційно заряджена й отримала можливість ще раз подумати над історією. І медіа змогли під шлейфом уваги до серіалу підготувати серію публікацій і про те, як працюють АЕС, і про архівні документи.
  2. Нові аспекти подачі тем, про які всі говорять. Як приклад Ірина Славінська наводить обговорення промови президента Володимира Зеленського цьогорічного 24 серпня. Серед іншого він ужив таке речення: «Полтавські галушки, гуцульський банош, закарпатський бограч, одеський форшмак, львівський сирник та луганський шахтарський торт – це все Україна». Команда радіо «Культура» в програмі про антропологію і кулінарію обговорила регіональні гастрономічні візитівки України і чи дійсно те, що згадав Володимир Зеленський, є символами відповідних регіонів. 
  3. Нові ракурси розмови про суспільні теми. Ірина Славінська пояснює: «Ці ракурси можуть бути в будь-якій новині чи суспільно-важливій темі. Мені здається, саме завдяки погляду через окуляри культури їх можна відкрити». Наприклад, на радіо «Культура» вийшов спецпроєкт «Перехід від радянського до українського» з нагоди виставки Андрія Сагайдаковського у «Мистецькому арсеналі», де на прикладі моди, театру, музики говорять про те, яким чином культура з радянської перетворюється на українську. Або ж тематика бібліотек, про яку можуть писати видання в об’єднаних територіальних громадах ― говорити про те, як їх наповнюють книгами і фінансують, що врешті виведе на більшу тему децентралізації та бюджету. 
  4. «Легший» ракурс розмови на складні теми. «Зважаймо тут на лапки, ― пояснює Ірина Славінська. ― Це не означає, що ракурс насправді легший, але культурна тематика допомагає “запакувати” складну тему у формат, який аудиторії простіше перетравити». Таким прикладом може бути тема війни й окупації ― виходять фільми «Атлантида» Валентина Васяновича і «Погані дороги» Наталки Ворожбит, про цю тему написано вже багато книг. Це дозволяє подивитися на війну інакше і в той же час так, як звикли це робити, знайти нові емоції і думки.
  5. Позитивні історії про героїв нашого часу. «Думаю, не помилюся, якщо скажу, що багато хто з нас у щоденній медіароботі стикається з бажанням аудиторії мати більше позитиву. І йдеться не про щось, що дозволить абстрагуватися від складності життя, ― каже Ірина Славінська. ― Будьмо чесними: не можна весь час страждати і боятися. Нам потрібні історії про перемогу або цікаві приклади життя в регіоні. Це може бути щось таке, що дозволить будь-кому з аудиторії приміряти цю історію на себе і подумати: “І я так можу”». Прикладом може бути історія Григорія Аршинова ― професійного будівельника, що відновлював синагогу в Острозі, але помер від ковіду. Вона має гіркий присмак, але показує, що в кожному місті є свої подвижники, яким хочеться примножувати знання про власні міста. Медіа таким чином може дати аудиторії силу працювати далі і боротися проти поганого. 
  6. Тренди. Культура як тематика дозволяє медіа швидко реагувати на тренди ― наприклад, як це було з карантином. Якщо раніше про ті ж самі мандри говорили з погляду безвізу, то тепер виник запит на подорожі Україною. У цій царині можна говорити не тільки про ціну на готелі чи якість доріг, а й про те, чим займатися в певних регіонах. 


З ким говорить медіа? 

Ірина Славінська вважає, що знати, для кого ми розповідаємо про культуру, може лише саме медіа. До того ж, у локальних проєктах це зробити простіше ― команда буквально знає свою аудиторію в обличчя. Тож треба подумати і про те, які люди вже читають, дивляться і слухають ваш контент, і до яких ще хочеться дотягтися. 

Варто ставити собі конкретні запитання: чи треба пояснювати аудиторії, що таке симфонія? Або ж чи знає вона значення слова «парадигма»? Чи як часто ходить у кіно ― раз на рік, зібравши гроші для всієї родини на свято, бо це дорого? Запитання повинні допомогти побачити аудиторію з різних сторін, адже тільки так можна зрозуміти, з ким розмовляє медіа. І лише маючи це розуміння можна вивести необхідний формат. 

Вдалим може бути й глибоке ґрунтовне інтерв’ю: з людиною, відомою на всю країну, або ж з кимось з місцевих, хто створює щось цікаве. Можливо, пасуватиме саме експлейнер ― табличка, картинка чи схема. Якщо ж у регіоні відбувається якась подія, варто подумати про репортаж. Так само можна створювати критику з професійною оцінкою або ж аналітику, яка ґрунтується на цифрах, але пояснює якісь близькі явища ― наприклад, хто і чому ходить у кіно. 

Універсального успішного формату немає ― усе залежить від кожного окремого медіа. Це може бути потішний тест із картинками «Який ти вірш Тараса Шевченка», відео для тіктоку чи сторіз в інстаграмі ― наприклад, як минулоріч створений проєкт «Eva Stories» про життя дівчинки під час Голокосту. 

Цікавим досвідом може стати створення івентів для власної аудиторії. «Клуб читачів чи глядачів, виставка власного фотокореспондента, лекція ― форматів може бути багато, ― говорить Ірина Славінська. ― Що це буде і як про це розповідати залежить від ваших цілей. Можна обмежитися анонсом, а можна зробити велике інтерв’ю з відомою запрошеною особою, яка родом з вашого населеного пункту чи регіону. Локальні теми можуть привести до зірок глобального масштабу». 

Як розуміти культуру? 

«Багато людей та енциклопедій не могли б пояснити, що таке культура. Особисто я думаю про культуру як про щось таке, що можна описати через античне визначення політики ― мистецтво співжиття у місті-державі, ― говорить Ірина Славінська. ― Я вірю, що культура ― це те, що дозволяє жити, співіснувати в громаді». 

Ірина Славінська вважає, що немає місця, де не було б культури ― навіть у найменшому населеному пункті через город від вас може жити неймовірно цікава людина. Так, як це було з Катериною Білокур чи Марією Примаченко ― сусіди і сусідки вважали, що вони просто несповна розуму і щось малюють, а це були геніальні художниці. 

«Функції сучасної культурної журналістики залежать від того, що потрібно вам і вашому медіа. Контент повинен бути цікавим ― і просвітницький, і суспільно важливий може таким бути. Не обов’язково про важливі речі писати печально, довго, нудно і незрозуміло, ― розмірковує Ірина Славінська. ― Сучасна культурна журналістика може допомогти аудиторії трохи краще давати раду зі світом у часи, коли дуже важлива м’яка сила, якою часто є культура. Якісна журналістика може допомогти зрозуміти, що речі не відбуваються самі собою, а в деяких є подвійне дно, дати можливість зрозуміти складність світу і поговорити про не самоочевидні речі. Ставити запитання і докопуватись до суті подій ― це те, що мусять робити всі журналісти і журналістки, навіть якщо вони пишуть про історію барокової музики».  

Для того, щоб пояснювати складні процеси, наприклад, деякі вияви сучасного мистецтва, Ірина Славінська радить проводити підготовчу роботу ― створювати серії публікацій, після яких буде легше говорити про певну тематику на прикладі конкретних робіт. Важлива системна робота: не можна ось так раптом у районній газеті написати рецензію на виставку у PinchukArtCentre. Щоб створити цю системність, варто визначити в редакції власні межі: про що, якою мовою і з якого ракурсу говоримо. «Між фокусом на тому, що Анатолій Криволап є найбільш успішним українським художником на аукціонах і тим, що він дуже цікаво працює з кольором ― велика прірва», ― пояснює Ірина Славінська. 

Врешті, для аудиторії цікавою буде тема, яку можна приміряти на себе. Велику розмову про мовні квоти на радіо краще замінити дотепним радіофільмом про те, як після їх введення змінилися смаки водіїв маршруток. Тема лишається тією ж, але змінене формулювання ставить у центр людину ― саме так і має бути. 

«Неможливо зрозуміти, що відбувається у культурі, ― говорить Ірина Славінська, ― якщо ви не читаєте нових книжок, не ходите на нові виставки, не дивитися нові фільми, не читаєте пресу українську і світову. Не можна популяризувати те, що ви самі не любите і не можете приміряти на себе. Це має бути ваша стихія».

Media lab

Наживо

Ефір

  • 07:30 Вікно в Америку
  • 08:00 Недільна літургія
  • 10:00 Країна на запах
  • 10:30 Телемагазин
  • 10:45 Потанцюй зі мною

Персони

"Немає нічого поганого, що б на добре не вийшло"
Оксана Лісовська