Що покласти у рюкзак, а про що забути?
Ірина Савіна подорожує, щоб показати читачам захоплюючі місця та маршрути, а Олеся Яремчук — щоб розповісти неймовірні людські історії. Для них поїздки — це не просто відрядження, а мандрівки, які радують мальовничими пейзажами і приємними людьми, або ж ставлять у тупики і змушують вирішувати непередбачені проблеми. До таких пригод потрібно бути готовими фізично, психологічно і матеріально.
Ірина Савіна у тревел-журналістиці вже 11 років. За цей час вона побувала більше ніж у 30 країнах, де випробувати свою витривалість та навчилася самостійно будувати маршрути.
Улюблені місця. Я люблю подорожувати країнами де, звичайно ж, красива природа, є гори і можна багато ходити пішки. Дуже подобається Іспанія, Португалія та США. Але зараз для нас відкрита Туреччина, тому літаю в Туреччину.
Найбільш екстремальна подорож була у Непалі, Гімалаях. Я піднімалась на висоту 5 500 метрів, щоб побачити Еверест. На сам Еверест не пішла, бо вершина лише для альпіністів. Така трекерка як я може в тій місцевості брати висоту до 6 000 метрів. Це безпечно для здоров’я, але однаково потребує попередньої підготовки та дотримання правил акліматизації і безпеки. Щоб ходити такими шляхами, потрібно добре підготуватися: займатися спортом, бігати, робити дихальну гімнастику, бо на висоті 3 000 метрів починається гіпоксія, не вистачає повітря. Проте, на цих маршрутах можна зустріти не лише молодих, а й літніх людей.
Ірина Савіна
Маршрути для початківців тревел-журналістів. Для тих, хто тільки починає ходити пішки з рюкзаком, я раджу європейські маршрути Іспанією та Португалією. Наприклад, знаменитий Каміно-де-Сантьяго — Шлях Святого Якова. Там простіше ніж в горах Непалу, бо маршрути промарковані жовтими стрілками, можна стартувати в різних містах, але всі вони сходяться до одного міста — Сантьяго-де-Компостела. Кожні 10-20 кілометрів є хостели для мандрівників, тож не доведеться ночувати в наметах чи просто неба. Одна ніч в хостелі коштує приблизно 10-15 євро, спати можна в загальних кімнатах. А вранці швиденько прокидатися і в дорогу. Так я пройшла чотири «каміно» — чотири маршрути Каміно-де-Сантьяго, найдовший був 800 кілометрів.
Рюкзак Ірини Савіної. Якщо подорожувати у Іспанії літом чи восени, то достатньо мінімуму: три комплекти нижньої білизни, якісні трекінгові шкарпетки, одні штани та одні шорти, дві футболки, кофта, тонка легка сорочка для захисту від палючого сонця, теплий светр, панама, можна взяти куртку, бо бувають перепади температур. Я стартувала свій перший каміно при температурі +6, але через те, що несеш на собі рюкзак, стає жарко, тож куртку зняла, і йшла весь день у светрі. Були дні, коли я йшла при +30.
Взуття беріть дуже якісне, розношене, не нове. В ідеалі — трекінгові черевики для гір, для стежок буде достатньо кросівок, а я взагалі ходила в трекінгових босоніжках «на шкарпетки», бо мені так зручно.
Обов’язково беріть аптечку. В ній мають бути знеболювальні препарати, жарознижувальні та засоби для нормалізації роботи шлунково-кишкового тракту, а також медикаменти, які потрібні вам індивідуально. Звичайно ж, засоби для гігієни. В мій рюкзак на 30 літрів поміщаються всі речі. Важить він 6-8 кілограм.
Гаджети тревел-журналістки. Я беру з собою ноутбук. Він важить менше одного кілограма і дуже тонкий. Камера в мене теж невелика, але професійна — я багато фотографую. Першу мандрівку знімала на телефон, і якщо для онлайн-медіа такий формат підійшов, то для друкованих якість не дотягувала.
У телефоні роблю нотатки. Коли подорожую пішки, то здається, що кисню отримую більше, мозок працює краще і активніше. Якщо не записати емоції від побаченого, то багато чого з голови вилетить.
Розпорядок дня в подорожі. Після підйому гігієнічні процедури, а сніданок — десь по дорозі. Це може бути кава з місцевими смаколиками чи яєшня.
Йду до обіду, максимум до четвертої години дня. Зупиняюсь у попередньо заброньованому хостелі, чи в тому, де я точно знаю, що будуть вільні місця. По дорозі купую продукти. Ввечері сідаю і працюю. Зранку прокидаюсь, вичитую ще раз текст і відправляю редактору.
Я завжди намагаюсь бути на зв’язку, будь-які питання з редакцією можу вирішити під час піших походів. Коли проходжу по маршруту, то фотографую, придумую теми, розмірковую.
На які тексти про подорожі є попит. У своєму блозі пишу про всі країни, в яких мандрувала. Медіа ж вибирають тексти в залежності від ситуації у світі чи країні. Наприклад, зараз редакторам не цікаві тексти про країни, кордони яких закриті для українців через пандемію коронавірусу. На початку липня я полетіла в Туреччину і редактор радо прийняв текст про цю подорож: ми проїхали 1 000 кілометрів на машині Анатолією, навколо Анталії, в бік Фатхіє. Якби я зараз поїхала в Чорногорію, то думаю, що текст про цю подорож теж взяли б. Також зараз я пишу про свій досвід подорожей Україною. А, наприклад, минулого року ми їздили з чоловіком 2 000 кілометрів у Каліфорнії, і я писала, як організувати мандрівку, на чому можна зекономити, бо такі подорожі дуже дорогі.
Як планувати маршрут подорожі. Одного разу, коли я вкотре була на узбережжі в Анталії, вирішила що хочу різноманіття. Я розглянула по карті в радіусі 200-300 кілометрів цікаві точки і саме так знайшла місцеві лавандові поля зовсім інші, ніж у Провансі.
Створюючи маршрут найчастіше користуюсь гугл-картами. Житло шукаю на Booking. Для бронювання авто користуюсь різними агрегаторами або заходжу на сайт аеропорту подивитися які є прокатні контори. Але саме експромт додає емоцій та вражень, відходити від плану теж дуже цікаво.
Недоліки професії. Працюю навіть у приватних поїздках. Мої подруги були здивовані, коли ми приїхали в Туреччину на три дні святкувати день народження сестри, а я за сніданком вже сиділа з ноутбуком і писала. Тобто я ніде не можу повністю розслабитися.
Ірина Савіна рекомендує тревел-журналістам обов’язково мати медичну страховку, і не сподіватися, що проблеми вирішить туроператор, якщо поїздка по путівці.
Олеся Яремчук багато подорожує завдяки роботі в жанрі репортажу. Має чимало порад, які допоможуть початківцям не перетворити мандрівку у екстремальну пригоду.
Олеся Яремчук
Що у наплічнику Олесі Яремчук. Мінімум речей. Хоча їх кількість, звісно, залежить від дистанції та тривалості поїздки. Якщо їду недалеко, то беру лише сумку з фотоапаратом, записником, диктофоном і водою. Якщо ж мене чекає довша дорога – тоді беру наплічник. Можна менший, куди потраплять кілька свіжих футболок, зубна щітка, гребінець. Коли я їхала в Одеську область, то брала класичний гірський рюкзак і пересувалася як равлик. Чим менше речей, тим легше вам буде йти. Проте у будь-якому варіанті я намагаюся втулити в сумку чи наплічник ще одну тоненьку книжечку про місце, куди їду.
Коли я почала водити авто, то й в дорогу почала брати більше речей, зокрема — солодощі й книжки. Книжки можна подарувати героям, а солодощами пригостити тих, до кого йдете додому.
Гаджети репортерки. Одна із помилок, яку я робила систематично – тягала з собою ноутбук. Мені постійно здавалось, що в поїздці я буду писати. Однак досвід навчив, що писати мені найкраще вже після повернення додому. Варто зосередитись на тому, що ви досліджуєте, спостерігати, віддавати час спілкуванню з людьми, а не сидіти перед екраном. Ноутбук мені знадобився тільки кілька разів у потязі. Робіть нотатки на папері, бо диктофонні записи можна загубити або випадково стерти.
Дорожній талісман. Після відвідин Бессарабії у мене з’явився талісман. Його подарувала мені гагаузка з села Виноградівка Ольга Кулаксиз. Це малесенькі, схожі на іграшкові, шкіряні черевички. Вони символізують успіх та добру долю в дорозі, тому я беру їх з собою у мандрівки.
Правила репортажистки для роботи «в полі». Є кілька речей, які дуже допоможуть у написанні літературного репортажу.
Правило тисячі речень. Як казав польський репортер Ришард Капусцінський, аби написати одне власне речення, треба прочитати тисячу чужих. Коли готуємось до подорожі, варто читати про людей та історію місця, куди їдемо.
Правило піднятої слухавки. Я часто у мандрах імпровізувала, покладалася на долю, але зрозуміла, що чим більше підготуюсь до роботи, тим кращим, «ситнішим» буде репортаж. Не лінуйтеся шукати контакти наперед і вирушати в дорогу, вже маючи заплановану зустріч. Їдучи на Житомирщину писати про поляків, я мала номер телефону одного цікавого чоловіка, який зробив вдома музей і точно би розповів мені про колишні польські поселення. Перед поїздкою я все дзвонила на той номер телефону, але він був «поза зоною», а в сільській раді не піднімали слухавку. Незважаючи на це, я вирішила, що все ж поїду й на місці знайду того чоловіка. Приїхавши, я довідалась, що він помер два роки тому. Це не означає, що я рушила назад – я знайшла інших цікавих співрозмовників. Однак піднята наперед слухавка – помічна річ.
Правило кількох слів. Якщо ви їдете писати репортаж за кордон, варто освоїти хоча б кілька слів і висловів з мови тої країни, куди їдете. Вирушаючи в Румунію, я цього не зробила, покладалась лише на англійську, через що багато втратила. Як на мене, варто зануритись у місцевий контекст, аби відчути атмосферу, пізнати нові сенси.
Правило зламаного авто. Минулого року, коли я поїхала в Маріуполь писати про греків Приазов’я, у мене зламалося авто за два кілометри до лінії розмежування – неприємна річ. Це мене, звісно, засмутило, однак через це я залишилася там майже на тиждень, що дало мені більше часу на спілкування з людьми. Не розчаровуйтесь, коли щось іде не так – такі ситуації інколи дають нові можливості.
Правило надто довгої розмови. Спілкування з героями може тривати годинами або й днями, іноді навіть можна втомитися слухати. Однак не забувайте, що саме в тривалих розмовах герой відкривається найбільше. Тож слухайте, налагоджуйте теплий контакт.
Обачність понад усе. Більшість ситуацій, коли мені доводилось хапатись за голову, пов’язані з затримками потягів, автобусів чи літаків. Коли я поверталася з Монреалю, тобто це був трансатлантичний переліт з Канади, мала пересадку у Мюнхені. Після 9 годин польоту я весь день прочекала в аеропорту, а потім виявилося, що мій рейс з Мюнхена до Львова був вчора. Тож слідкуйте за датами своїх рейсів! Молодим репортажистам, і зокрема, репортажисткам пораджу бути обачними на початку, приглядатися, чи ви можете довіряти людині, яка вас ґречно запрошує «на каву».
Фотографії дали героїні
Головне зображення Artem Maltsev
