Як журналістика рішень формує спільноти.
Журналістика рішень — формат журналістського матеріалу, який вказує на можливість розв’язати проблему попри обставини. Але її ще однією, здавалося б, неочевидною метою є побудова спільноти, яка готова до змін. Такі матеріали формують нові ініціативи в регіонах і збирають однодумців довкола важливих питань.
Що таке журналістика рішень
«Я переконана, що завдання медіа — формувати спільноти. У час інформаційного перенасичення, великої кількості білого шуму, конкуренції за увагу, саме формування аудиторії є майбутнім для медіа. Люди почали об’єднуватись за спільним світоглядом (like-minded people). Саме в цьому існує наша ніша», — пояснює Анастасія Руденко, засновниця та головна редакторка видання «Рубрика»
Про те, щоб сформувати коло однодумців, варто правильно відповідати на запит такого формату. Не казати лише про благі наміри, але й вказати на їх впровадження, на кількісні та якісні наслідки: «Все, що починається у заголовку із “ЯК” — скоріше за все, саме про рішення. Навіть якщо це рішення як правильно чистити зуби або чим замінити масло в каші. Я не можу сказати, що ми говоримо тільки про хороше, скоріше ні — зазвичай говоримо про проблеми. Якби їх не було — що ж тоді вирішувати?
Навряд конкретна Соня чи Вероніка можуть змінити на краще стан водоймищ у всьому світі. Але ми точно можемо розповісти про ті пакети, які розкладаються по 300 років і Світлану чи Тетяну, які шиють годні екоторби зі старих джинсів, наприклад», — каже Софія Скиба, головна редакторка інформаційного агентства «Перший Криворізький».
«Ціль журналістики рішень — не просто розказати якусь позитивну історію, а покроково розповісти, як вдалося вирішити ту чи іншу проблему, а також як застосувати дієвий кейс в іншому місті. Наша ціль — показати перепони, з якими стикалися люди до втілення того чи іншого рішення», — пояснює Віта Сахнік, журналістка інтернет-видання «Перший».
До прикладу, у матеріалі Свои.City школярі з Краматорська Дмитро і Денис вирішили, що вони хочуть організувати наметовий табір. Вони брали участь у подібних таборах в Україні й вирішили, що хочуть такий на Донеччині. Це було б звичайною історією успіху, якби вона не мала пояснень того, що необхідно зробити, щоб реалізувати подібний проєкт в іншому регіоні. Слід розповідати про труднощі, з якими можна стикнутися. У тексті описано як неповнолітні хлопці шукали фінансування, створювали програму, обирали місце та збирали учасників. Тобто це матеріал про розв’язання багатьох питань.
«У журналістиці рішень недостатньо сказати, що проблема існує. Варто показати, що є і рішення, навіть якщо воно фрагментарне. Це артикульований підхід, який будується на певних правилах. Варто озвучувати проблему, реакцію на неї, рішення, обмеження до реалізації цього рішення та показати докази ефективності.
Слід давати користь читачу, а не співати оду герою», — додає Анастасія.
Журналістика рішень має давати певні інструкції до змін, які люди в іншому місті зможуть умовно видрукувати та взяти собі як керівництво до дії. За словами Анастасії, саме тому запропоновані рішення однозначно об’єднують людей. Це, своєю чергою, розвиває watchdog журналістику.
Якими є герої матеріалів журналістики рішень?
«Це слюсарі газових компаній, які розфарбовують величезні сірі будки. Це мами дітей із синдромом Дауна, які рвуть все і всіх, аби тільки родинам, які виховують дітей із ментальними розладами, було де провести час і навчити дитину бути самостійною. Це вчительки, які впроваджують сексуальне виховання у консервативних школах. Це голови ОСББ, які заради реєстрації однієї труби, якою йтиме тепло, доходять до Верховного суду. Це голови громадських організацій у селах, де влада тільки й знає, як встановити ялинку на центральній площі під Новий Рік. А ще це бізнесмени-початківці, які починають справи, ризиково вкладаючись у щось нове. Наприклад, у мікрогрін-ферму, або вермиферму», — каже Софія.
Герої цих матеріалів — люди, які не чекають, що хтось робитиме за них їхнє життя кращим. Це проактивна спільнота, яка готова вкладати свій час і ресурси у те, щоб змінювати власні міста: «Це люди, які йдуть проти системи, не бояться ризиків, стикаються з бюрократією. Але роблять речі, які щось змінюють та приносять користь», — говорить Віта.
Гаяне каже, що, такі тексти дійсно надихають і показують, що зміни можливі всюди і створити їх може кожен: «Ми писали про старшокласницю Юлію Кіщенко із Слов’янська. У 9 класі вона вирішила написати проєкт на бюджет участі для створення екстрим-парку для свого мікрорайону. Здавалося б, що дев’ятикласниця могла б займатися іншими речами, але її дійсно турбувало те, що її брат з друзями не мали місця для катання на скейтах. Тепер молодь має власний скейт-парк. Це єдине подібне місце у Слов’янську. Саме про таких людей ми пишемо і це, сподіваємось, надихає й інших людей до змін».
Навіщо журналістика рішень редакціям
Як пояснює Софія, журналістика рішень потрібна редакціям, бо це престижно, цікаво та розвиває зв’язок із якісною аудиторією.
Гаяне Авакян, менторка Агенції медійного росту «Або», кураторка онлайн-журналу «Свои.City», вважає, що журналістика рішень покликана наповнювати сторінки медіа корисними матеріалами: «Медіа фокусуються на новинних текстах, матеріалах або застарілих форматах і не приносять нового. Більшість матеріалів можуть мати якісь елементи з повноцінної журналістики рішень, а тому стати кориснішими для аудиторії».
Крім того, такі тексти залучають різну аудиторію для конкретного медіа: «Текст про автомайстерню «Поршень» у Луцьку, яка за собівартістю переобладнує автомобілі для людей з інвалідністю на ручне кермування, а також ремонтує та обслуговує їх. Вона створена людьми з інвалідністю для людей з інвалідністю. Ми помітили, що цей матеріал активно коментують, поширюють чоловіки середнього або старшого віку, хоча наша найпоширеніша аудиторія за даними Google Analytics — це жінки віком від 25 до 55 років», — каже Віта.
Схожий вплив мав матеріал про закупівлю нового ангіографа для Волинської обласної лікарні, який допомагає робити операції на серці. Текст поширювали не лише медики у Волині, а різні зацікавлені люди з інших областей: «Такі матеріали збирають багато тисяч переглядів. Ми надсилаємо всі тексти своїм героям, а вони поширюють їх у своїх середовищах. І часто ці середовища не є нашими читачами, вони дізнаються про нас вперше. До того ж ми самі шукаємо тематичні сторінки у соціальних мережах для поширення», — додає Віта.
«Зростання лояльності аудиторії до «Рубрики» є найбільш ключовою зміною, яку ми побачили за час нашого ребрендингу, — каже Анастасія. — Ми також помітили збільшення загальної відвідуваності та зростання тих відвідувачів, які повертаються до нашого видання».
Анастасія рекомендує редакціям працювати з журналістикою рішень: «Це ідеальний формат для нативної реклами, оскільки будь-який бізнес — це вирішення якоїсь з проблем. Такі інтеграції не зменшують кількість відвідувачів видання, оскільки ви залишаєтесь конструктивним медіа. Більше того, це створює лояльну аудиторію, яка зможе підтримувати медіа».
Лояльність аудиторії
«Кожна наша історія про те, як люди об’єднуються та формують власне середовище. — каже Анастасія. — Такі матеріали описують вплив на життя читачів, розповідають про певні зміни та об’єднання».
Ті, хто братиметься за роботу у цьому жанрі, мають розуміти, що лише якісній частині аудиторії цікаві матеріали, які надихають: «Найімовірніше, ви витрачатимете тижні, щоб зануритись у пошук крутих ОСББ, тричі переноситимете інтерв’ю, у вас “злетить” флешка, чиновники пропустять дедлайн для коментаря, а коли матеріал, написаний опівночі, таки вийде… його почитають 3 тисячі людей. А про вчорашнє ДТП — 15 тисяч. Повірте, робити ці матеріали все одно треба, інакше одного ранку, йдучи в офіс, ви не знайдете для себе відповіді на питання: “Навіщо це все? чому я тут?”. Ми тут з вами для того, щоб після історії мешканців будинку, які сортують відходи, у месенджер вашого медіа написали: “ми теж сортуємо”». — каже Софія.
«Я була свідком народження нового життя на мікрорайоні Східний. Коли йдеш додому, а твоя сусідка поливає дерева, ставиш торби і йдеш допомагати. Коли бачиш, як хтось підв’язує дерево — робиш те саме. Коли мешканці спального району побачили, що невеликі зусилля роблять дорогу додому безпечнішою і естетичнішою, стали частіше виходити на всякі суботники, писати проєкти, брати участь у грантах. Знаю, що десятки мешканців та мешканок Східного у Кривому Розі познайомились під час прибирань наркопритулку, а зараз товаришують родинами у новенькому парку Щастя». — додає редакторка «Першого Криворізького».
Історія про мікрорайон Східний має чверть мільйона переглядів. Переважна більшість тих, хто поширив (1,4 тисячі поширень) — мешканці Східного. Вони самі розв’язали проблему — самі ж і тішаться, хизуються своєю роботою. Чому ні?», — розповідає Софія.
«Магазин добра», який приймає вживаний одяг на продаж та у якості допомоги тим, хто цього потребує, дасть можливість двом хлопцям із організації «Сонячні діти Криворіжжя» спробувати себе у ролі пакувальників товару. Саме про цих хлопців «Перший Криворізький» робив матеріал — раніше вони варили каву і подавали тістечка у кав’ярні.
Люди реагують на подібні матеріали позитивно, часто бачать їх як методички, що допоможуть розв’язувати схожі проблеми хоча б у їхніх містах. І часто люди самі звертаються до редакцій з проханням розв’язати проблему: «До нас зверталися батьки, чиї діти мають спінальну м’язову атрофію. Їм важливо, щоб хтось цю проблему висвітлював. А нам — важливо їм допомогти.
Ми тішимось, коли певний відсоток читачів повертається до нас і дякує, розповідаючи про те, що завдяки нашому матеріалу їм вдалося зібрати на щось кошти чи розв’язати проблему», — каже Анастасія.
«Ми прагнемо об’єднувати читачів з різних міст, з абсолютно різних регіонів. Ми маємо конкретні історії не лише про зацікавлення та резонанс наших матеріалів, а також про їхній вплив на життя громад і навіть конкретних людей. До прикладу, матеріал про зношену інфраструктуру міського водопостачання, який здобув відзнаку «Честь професії». Він описує 5 кроків, які допомогли молдавському місту Тараклія перебудувати систему міського водопостачання. Ми отримали дуже чіткий результат цієї роботи: цей матеріал дав старт місцевим активістам у місті Слов’янськ Донецької області, які почали займатися цією проблемою в себе. Зараз вони знайшли фінансування на те, щоб хоча б зробити перший крок з п’яти: зробити комплексний аудит цього водопостачання на предмет її енергоефективності й виробити систему рекомендацій, що робити далі. Я переконана, що таких історій дуже багато». — додає редакторка «Рубрики».
Як журналісти об’єднуються в пошуку рішень?
Пошук тем, як пояснює Віта Сахнік, — це загальноредакційна справа. Чи не щодня журналісти редакції перебувають у пошуку ідей та історій для журналістики рішень. І часом навіть важко сказати про те, хто знайшов ту чи іншу тему або рішення.
Про це ж каже і Гаяне: «Наша редакція складається з людей із різних міст Донецької та Луганської областей. І коли ми готували планування по матеріалах спецпроєктів, то постійно допомагали один одному, накидуючи різні варіанти проблем і рішень. У таких дискусіях у нас виникали ідеї, про кого саме ми можемо написати. Можливо, ці люди були очевидними на перший погляд, але саме у таких колабораціях журналістів з різних містечок нам вдавалося знаходити історії-рішення».
Видання «Рубрика» влітку створило спільноту, яка об’єднує тих, хто зацікавлений висвітлювати чи втілювати рішення. Ним стала Фесйбук-група «Рубрика клаб — знаходимо рішення разом»: «Це майданчик для взаємної комунікації, куди небайдужі читачі чи представники різноманітних організацій надсилають різні варіанти рішень, щоб потрапити у поле зоре нашої редакції. Журналісти говорять про те, який вплив вони побачили після написання своїх матеріалів.
Журналістика рішень потребує певної солідарності обміну контенту. Треба стати місточком між журналістами, медійним колом та активістами, експертами і навіть бізнесом. Адже ми націлені на пошук інструктивів». — підсумовує Анастасія Руденко.
