Чи можливо захистити свої права в онлайні в умовах війни й за постійних спроб влади обмежувати інтернет? Блокування й цензура в мережі, маніпуляції з контентом, ручне регулювання, — ці питання стали основними на дискусії про виклики для реалізації цифрових прав громадян в Україні, яку організувала Коаліція «За вільний Інтернет» у межах Міжнародного фестивалю документального кіно Docudays UA.
Свобода в мережі
У світі поняття «цифрові права» визначають, як фундаментальні права людини переміщені в інтернет. Рада ООН з прав людини ухвалила резолюцію, згідно з якою всі права людини з режиму офлайн в рівній мірі повинні застосовуватися і в онлайні. Міжнародна організація Freedom House відслідковує, зокрема, наскільки погіршується ситуація із дотриманням прав людині в інтернеті.
Загалом зниження рівню свободи в мережі протягом десятиліття відбувається в усьому світі, але Україна опинилася серед країн, де за останні п'ять років стану свободи використання інтернету погіршився найбільше.
За словами директора представництва Freedom House в Україні Метью Шаафа, на це вплинули кілька факторів.
1. Доступність інтернету / якість послуг провайдера.
Експерти зазначають, що в Україні досить доступні ціни на інтернет, а кількість українців, які мають доступ до інтернету, та швидкість розповсюдження доступу зростають. Але при цьому досі існує різниця в інтернет-покритті в містах та селищах, а смартфонами користується тільки 35 % населення.
2. Порушення прав користувачів.
Сюди відносять переслідування за публікації, порушення права на приватність. Метью Шааф приводить як приклад сайт «Миротворець», на якому є особисті дані людей, яких саме редакція ресурсу вважає антиукраїнськими.
Як підкреслює директор представництва Freedom House, в Україні повністю відсутнє законодавство, що регулює недоторканність приватного життя.
Крім того, активісти в Україні стикаються з атаками на пошту та акаунти в сомережах, кібербулінгом з боку «армії тролів».
3. Обмеження у доступі до інтернет-ресурсів та обмеження контенту.
Експертів непокоїть обмеження певних інтернет-ресурсів, які вважаються урядом проросійськими та регулювання IT-сфери Нацкомісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (НКРЗІ). Адже вона яка напряму підпорядкована президенту, а її рішення не завжди прозорі.
Серед найактивніших видів маніпуляції з контентом у Freedom House виділяють джинсу, дезінформацію, активізацію «армії тролів» та ще відокремлюють самоцензуру в мережі, особливо на окупованих територіях.
Види маніпуляцій в інтернеті
Саме на маніпуляції з контентом в інтернеті зосередилася Кримська правозахисна група (КПГ), яка наразі готує велике дослідження контенту новинних сайтів зі всієї країни.
За словами дослідниці КПГ Ірини Сєдової, ситуація зі свободою в мережі в Україні погіршилася з початком війни на сході та в період виборів.
Фахівці поділяють види маніпуляцій в інтернеті на три великі групи:
1. Розпалювання ворожнечі (до етнічних, релігійних і соціальних груп).
За словами Сєдової, мова ворожнечі розповсюджується в матеріалах журналістів, блогах у медіа, цитатах політиків і релізах органів влади, коментарях під новинами, мемах та карикатурах, у спеціальних спільнотах у соцмережах та онлайн-платформах. Розпалювання ворожнечі веде до злочинів на ґрунті ненависті, підсилює збройний конфлікт на сході України.
Наприклад, журналістка львівської газети «Високий замок» закінчує свій матеріал фразою «скільки не годуй донецьких, все одно у душі — “сепари”».
2. Дезінформація (спеціально підготовлені меседжі від різних груп впливу).
Самедезіноформація впливає на світогляд і прийняття рішень людей, у тому числі й під час виборів. Дезінформацію, у свою чергу, теж поділяють на:
- повністю вигадані новини (фейки);
- замовні матеріали в медіа і соцмережах;
- гра на емоціях (залякування війною, погіршенням рівня життя);
- думки сумнівних або фейкових експертів, що видаються за факти;
- маніпуляції з рейтингами та соцопитуваннями.
3. Мізінформація (несвідоме введення в оману аудиторії).
Мізінформація вводить в оману людей, допомагає розповсюджувати дезінформацію, негативно впливає на громадську думку. Про мізінформацію в медіа йдеться, коли в новині тільки єдине неофіційне джерело інформації, сама вона неповна, неточна й недостатньо перевірена. Немає позицій усіх сторін конфлікту, немає посилань на першоджерело. В матеріалах є узагальнення, оцінки змішані з фактами, а соціологічні опитування публікуються з порушеннями.
Для того, щоб виправити ситуацію, на думку правозахисниці, необхідно розвивати критичне мислення, виявляти і спростовувати фейки, впроваджувати освітні програми з медіаграмотності, підвищувати якість матеріалів у медіа.
«Потрібна ефективна саморегуляція журналістів. Журналісти, які не працюють за стандартами, не перевіряють інформацію, стають жертвами та посібниками інформаційної війни», — вважає Ірина Сєдова.
Чи необхідні серйозні обмеження в інтернеті під час війни?
Юристка Лабораторії цифрової безпеки та експертка коаліції «За вільний інтернет» Віта Володовська стверджує, що наразі немає жодного ефективного механізму протидії можливим загрозам, за якого була б збережена свобода вираження поглядів в мережі. Тож де проходить кордон між нашими можливостями онлайн та обмеженнями з боку держави?
Лабораторія цифрової безпеки проаналізувала всі законодавчі ініціативи з 2014 року (близько 30), які так чи інакше стосувались обмеження цифрових прав. Виявляється, що багато положень із так званих законів 16 січня, які намагалися ввести під час Революції гідності, знову з’являлись у законопроектах від депутатів нинішнього парламенту: це і блокування інтернет-ресурсів, надповноваження для правоохоронних органів із втручання в таємницю електронної комунікації, криміналізація наклепу. Більшість ініціатив під гаслом боротьби з інформаційною війною Росії несуть більше загроз, ніж розв’язання реальних проблем та можуть слугувати інструментом для тиску на незалежні ЗМІ.
«Ми повинні працювати не в полі “давайте напишемо новий закон”, а в площині “давайте виконувати ті закони, які вже існують”», — впевнена Віта Володовська.
Наприклад, за її словами, наразі українські суди навіть у тих випадках, коли йдеться про незаконний контент або мову ворожнечі, ніби притягають винних до відповідальності, накладаючи штрафи або присуджуючи умовні терміни, але при цьому не виносять рішення щодо видалення безпосередньо шкідливого контенту.
«Або що стосується мови ворожнечі: в українському законодавстві вже існує механізм протидії — є статті у Кримінальному кодексі, які передбачають відповідальність. Тобто не треба ніякий новий законопроект приймати. При цьому треба лише удосконалити визначення», — говорить юристка.
Експерти Коаліції «За вільний Інтернет» закликають пам’ятати, що інтернет є безпрецедентним інструментом реалізації прав і свобод людини, всі ми маємо право на рівний доступ та використання вільного та безпечного інтернету. А от його безпечність повинна гарантувати держава. При цьому, регулювання та законодавче обмеження цифрових прав мають розроблятися прозоро та відкрито, а блокування доступу може бути виправданим лише за рішенням суду за наявності вагомих підстав.
Але наразі існує позасудове блокування сайтів, хоча закон прямо зобов’язує блокувати лише сайти з дитячою порнографією за рішенням суду. Тобто є великі ризики, що під гаслом боротьби зі «шкідливим контентом» будь-який сайт може увійти у список заборонених. Або нещодавно був зареєстрований черговий законопроект (10139), який запроваджує кримінальну відповідальність за навмисне або навіть випадкове поширення недостовірної інформації у ЗМІ та інтернеті.
Експерти наголошують, що при розробці будь-яких заходів щодо цифрових прав треба пам’ятати про баланс між захистом інформації і свободою вираження поглядів, позицію ООН та практикою ЕСПЛ та зважати на світовий досвід. Наприклад, у Бразилії впровадили так званий Білль про права в інтернеті: документ, що врахував інтереси майже всіх прошарків населення. В Україні теж можна не свавільно забороняти, а допомагати регулювати, впевнені учасники дискусії.
