Чим журналісти, які висвітлюють мистецтво та культуру, відрізняються від інших журналістів? Сприйняттям, цінностями, ставленням до професії та незнанням жодних утисків з боку влади та редакції? Відповідь на ці запитання у своєму дослідженні «Культурний журналіст у світі: порівняльне вивчення характеристик, рольові сприйняття та відчутні впливи» шукають дослідники з Копенгагенського університету. Опираючись на дані глобального опитування журналістів Worlds of Journalism, вони порівняли професійний досвід понад 27 тисяч журналістів із 67 країн.
Дослідники виходили з того, що культурні журналісти багато часу проводять в галузі мистецтва та гуманітарних наук; cкидається на те, що більше, ніж в журналістиці. Вважається, що передумовою до того, щоби стати журналістом у галузі культури, треба мати експертні знання про мистецтво, літературу, музику. І вже потім – вміння писати, аналізувати та оцінювати культурні події та явища.
То чим насправді відрізняються культурні журналісти?
Серед усіх опитаних, 953 медійники розповіли про те, що мають культурний бекграунд: хтось працював у сфері культури, хтось має відповідну освіту. Також найчастіше культурні журналісти – це жінки. Вони, швидше за все, мають ступінь магістра, та не мають журналістської освіти.
У цілому, у сфері культури журналісти частіше працюють в демократичних країнах із добре освіченим населенням, низьким рівнем корупції, високим рівнем свободи преси та журналістського професіоналізму .
Також культурні журналісти частіше за інших працюють у редакціях журналів, газет та радіо. Себто саме ці типи ЗМІ все ще важливі для культурної журналістики у світі.
Такі журналісти майже не працюють у місцевих виданнях, але більш схильні працювати у суспільних та державних медіа, які частіше за комерційних приділяють увагу мистецтву та культурі.
Культурні журналісти частіше працюють неповний робочий день або на непостійній основі. До того ж, зазначають автори, вони більш схильні працювати на інших, окрім журналістики, роботах.
Отже, журналісти культури мають нестабільну роботу та, на відміну від інших, майже не відчувають зовнішнього впливу. Головне джерело тиску для культурних журналістів – особистий вплив з боку однолітків, друзів та сім’ї.
Культурні журналісти виготовляють в середньому 12 матеріалів на тиждень, в той час як інші журналісти – 25. Як пояснюють автори, культурні журналісти зазнають меншого тиску від редакції щодо об’єму роботи.
Ще один висновок дослідження – культурні журналісти у Європі та Америці відчувають більшу свободу від політичних та економічних впливів, ніж інші журналісти. Тоді як в Африці, Східній Європі та Азії менше журналістів працюють у національних виданнях та мають менше журналістського досвіду. Загалом, це свідчить про те, що культурна журналістика у цих країнах – менш важлива і престижна. На відміну від тих хто працює з лайфстайл-тематикою, журналісти культури не відчувають тиску з боку брендів та PR-менеджерів.
Зазвичай культурні журналісти працюють з вузьким набором жанрів: огляди та рецензії. Вони, фактично, є посередниками між виробниками культурного продукту та його споживачами. Такі журналісти, за словами авторів, зазвичай поділяють пристрасть до мистецтва і культури та займаються покращенням суспільної оцінки таких явищ.
Фото: Pixabay, CC0
