Поради журналістам, які стикаються з кіберцькуванням, від кандидата психологічних наук, гештальт-терапевта, співзасновника платформи онлайн-психотерапії Treatfield Антона Федорця
1. "Не годувати троля".
Стара і банальна порада "не годувати троля" – працює. Якщо йдеться не про конструктивну критику, а саме про цькування, не варто вступати в діалог, виправдовуватися, щось пояснювати, аргументувати. Коментатора, який обрав формат булінгу, неможливо переконати розумними поясненнями та цивілізованим діалогом: на цьому полі просто неможливо перемогти, не варто навіть намагатися.
2. Бути свідомим, що громадська чи журналістська діяльність спричиняє увесь спектр реакцій, зокрема некоректні й образливі.
Будь-яка творча й соціально значуща діяльність породжує інформаційну хвилю – ця хвиля природно спричиняє "протидію середовища". На жаль, це закономірна реакція, часом ця реакція набуває неприємних і некоректних форм. Варто повторювати собі, що агресивні, беззмістовні реакції – не ознака низької якості матеріалу, не критерій оцінки ваших професійних якостей. Це як погана погода, як закони фізики: сильна дія породжує сильну протидію, сильна хвиля в річці піднімає бруд із дна.
3. Користуватися всіма доступними технічними інструментами, щоб захистити себе від цькування.
Соціальні мережі та цифрові платформи дають можливість банити, видаляти користувачів, обмежувати права на коментування. Усім цим варто користуватися без вагань. Важливий момент: якщо йдеться не про образи, а про загрози, – перш ніж видалити коментар, варто зробити скриншот, щоб потім за потреби використати його як доказ. Із психологічного погляду дуже корисно очищати простір навколо себе якомога активніше, усіма можливими методами.
4. Повторювати собі, що журналіст не є відповідальним за емоції читачів.
Сильний, резонансний журналістський матеріал може спричиняти у читачів сором, страх, обурення, може буквально підірвати чиюсь картину світу. Не всі здатні контролювати свої емоції, не всі мають навички саморегуляції, на жаль. Але чужий гнів у жодному разі не відповідальність і не провина журналіста.
5. Не тримати своїх переживань усередині, не ізолювати себе.
У складний момент може виникнути бажання менше спілкуватися, не розповідати про свої складнощі, приховувати проблеми, але цього не варто робити. Дуже важливо не тримати свої почуття сорому, страху, образи, обурення всередині, а забезпечити себе колом підтримки. В ідеалі це має бути комплексна підтримка: друзі та близькі, які даватимуть вам любов; психолог, який допоможе впоратися з найглибшими і найскладнішими переживаннями; професійна спільнота, яка зможе поділитися досвідом й підтримати з повним розумінням ситуації. Не у всіх є така масштабна підтримка, але варто запам'ятати головне – добровільна ізоляція та замовчування в таких ситуаціях дуже і дуже шкідливі.
