Понад половину регіональних онлайн-медіа (53%) підтримують у своїх стрічках новин дуже високий рівень достовірності, перевищуючи показник у 96%. Це свідчить про розуміння і повагу до професійних і етичних стандартів журналістики, адже достовірність новин є особливо важливою для збереження довіри аудиторії.
Лише малий відсоток регіональних медіа (всього 6%) мають проблеми з фактчекінгом, джерелами інформації або внутрішніми редакційними стандартами. Такі медіа потребують навчання кращих практик, щоб скоригувати свої робочі процеси.
Такими є результати дослідження, що стосувалося дотримання стандарту достовірності в регіональних онлайн-медіа. Інститут масової інформації проаналізував стрічки новин 147 регіональних сайтів новин.*
Дослідження показало, що досить висока частка регіональних медіа (41%) мають середній рівень достовірності (детальніше розписано на інфографіці). Такі медіа хоч і демонструють добрі результати, але їм може бути корисним посилити свої процеси верифікації інформації, можливо відправити своїх журналістів на відповідні тренінги й впровадити суворіший редакторський контроль.
Достовірність у медіа
Відсутність джерела інформації в матеріалі
Грубим порушенням стандарту достовірності є невказання джерела інформації. На жаль, на сьогодні це порушення одне з найпоширеніших у регіональних онлайн-медіа.
Прикладом відсутності джерела є новина:
Скриншот із сайту телеканалу ТV-7
Подібні помилки в регіональних медіа фіксуються досить часто. Причиною цього явища може бути недостатній рівень професійної підготовки журналістів, тиск часу чи обмежений доступ до джерел.
Дослідження ІМІ також виявило поширену помилку, коли медіа не вказують джерела в матеріалі, якщо журналіст особисто перебуває на місці події. У такому разі слід вживати варіант формулювання “Як передає кореспондент(ка) (тут назва вашого видання)...”.
Часто не зазначають джерела, якщо інформацію отримано від офіційних осіб. Наприклад, медіа передає суспільно важливу інформацію про дезінфекцію води та список адрес, де не можна буде вживати воду. В такому разі варто вказувати джерело так: “За інформацією (начальника) управління, яке координує дезінфекційні роботи…” (або ваш варіант цього формулювання).
Джерело інформації в матеріалі має бути вказане не нижче за третій абзац. Більше про стандарт достовірності можна дізнатися в матеріалі ІМІ Робота з джерелами та виправлення помилок.
На думку медіааналітика ІМІ Дмитра Баркара, назване джерело викликає більше довіри до медіа, адже дає аудиторії можливість оцінити правдивість інформації.
“Назване джерело дозволяє читачеві зрозуміти, звідки в редакції медіа дізналися ту чи іншу інформацію. Тобто читач отримує можливість оцінити компетенцію джерела, його поінформованість. Розуміти, чи справді людина або інституція, від яких журналісти дізналися про новину, можуть відповідально і точно говорити на відповідну тему. До того ж, знаючи джерело інформації, її легше перевірити. Отже, назване джерело – це один з основних факторів, що дозволяє читачеві зробити висновок, чи довіряти журналістському матеріалу, чи варто враховувати отриману інформацію для своїх дій чи рішень”, – вважає експерт.
Нагадуємо також, що без точного вказування джерел легше поширюються неправдиві новини, що може вести до соціальної нестабільності та паніки.
До окремої категорії матеріалів без джерел належать астрологічні, тарологічні та інші нумерологічні прогнози, які публікують деякі медіа в стрічках новин. Апріорі відсутні джерела і достовірність загалом у матеріалах на кшталт Астрологічний гороскоп на квітень 2024 року для всіх знаків зодіаку.
Водночас матеріал підписаний іменем журналістки. В анонімному коментарі ІМІ журналістка одного з онлайн-видань повідомила, що пишуть подібні матеріали, “як-то кажуть, зі стелі”. Такі матеріали вважаються розважальним контентом і мають бути чітко відокремлені від інформаційного і журналістського. Важливо, якщо видання таке вже практикує, щоб воно ставило ці матеріали у відповідній рубриці й супроводжувало зрозумілим аудиторії маркуванням. Написання матеріалів “зі стелі” саме по собі викликає питання щодо етичності такої практики. Навіть якщо інформація не є достовірною в традиційному розумінні, читачі все ж заслуговують на повагу і прозорість того, як було створено такий контент.
Робота із соціальними мережами
Ще однією з помилок, що часто трапляються в регіональних медіа, є згадка про соціальні мережі без гіперпосилання на допис чи його скриншоту, що ускладнює верифікацію новини.
Трапляються випадки, коли взагалі не вказано, з якої соціальної мережі і якого саме допису взято інформацію. Наприклад, як у новині, де джерелом інформації зазначено “чернігівців у соціальних мережах”:
Або як у матеріалі, де джерело інформації вказано як “місцеві групи” й “соцмережі”:
Цікаво, що на місці можливого замінування працювала поліція, тобто була можливість отримати коментар та вказати як джерело інформації представника поліції. Проте журналісти цього не зробили.
ІМІ усвідомлює, що в українській журналістиці соціальні мережі є одним зі значущих джерел інформації. Проте наголошує на потребі вказувати релевантні й точні згадки акаунтів у соцмережах, які використовуються як джерела. Така згадка має містити гіперпосилання на відповідний пост, або ж слід публікувати скриншот цього поста. Крім того, варто переконатися, що той чи інший акаунт соцмережі дійсно поширює достовірну інформацію.
Як зазначила аналітикиня ІМІ Яна Машкова, не всі позначки про верифікацію акаунтів у соцмережах свідчать про те, що джерело достовірне. Вона запропонувала найпростіший спосіб перевірки офіційних акаунтів.
“Перевірити достовірність акаунтів органів влади можна через офіційні сайти пресслужб. На таких сайтах мають бути списки посилань на офіційні акаунти в соцмережах. Не всі “сині галочки” чи “верифікація” свідчать про те, що джерело достовірне. Наприклад, у соцмережі Х (раніше Twitter) значок верифікації можна просто купити, і коштує він 16 доларів на місяць. Щодо телеграм-каналу, знак верифікації може отримати канал, який публікує шкідливий контент, маніпуляції чи фейки. Адміністратори просто надають компанії Telegram свої дані й отримують верифікацію автоматично. Втім, це не означає, що ці ж “верифіковані” люди будуть власниками каналу, це можуть бути лише формальні представники, тому будьмо уважні”, – зазначила експертка.
Опитування суспільної думки як джерела інформації
Сайти новин часто публікують опитування з відсотковими показниками, але не вказують методології або замовника дослідження. Якщо це просто маленьке власне опитування суспільної думки, яке публікується як розважальний контент, то варто зазначати, що воно не є репрезентативним.
Загалом є певні правила оприлюднення даних соціологічних досліджень:
- Вказуємо замовника дослідження: це дає змогу читачам оцінити можливу мотивацію, репутацію замовника або його інтереси, які могли вплинути на результати опитувань. Наприклад, опитування, замовлені політичними партіями, можуть мати схильність до певної упередженості.
- Вказуємо методологію опитування: метод збору даних (особисті інтерв’ю, телефонні опитування, онлайн-анкети тощо), вибірка (демографічні та географічні характеристики респондентів), а також час проведення дослідження. Це дозволяє читачам оцінити репрезентативність та актуальність опитування.
- Вказуємо статистичну похибку: ця інформація повинна бути зазначена для того, щоб читачі могли інтерпретувати дані з належною обережністю. Вказівка похибки є важливою для оцінювання точності результатів
***
Поширення неперевіреної інформації та недостовірних матеріалів негативно впливає на репутацію медіа та має своїм наслідком втрату довіри з боку аудиторії.
Перевірка та верифікація інформації – це одна з істотних переваг медіа в порівнянні із соцмережами. В українському Кодексі етики журналіста йдеться, що “журналісти і редактори повинні здійснювати кроки для перевірки автентичності усіх повідомлень, відео- та аудіоматеріалів, отриманих від представників загалу, фрілансерів, пресслужб та інших джерел”.
Схожі засади зафіксовано, наприклад, у Національному кодексі Данії щодо поведінки журналіста, де зазначено, що медіа зобов'язані передавати інформацію достовірно і швидко, а за можливості варто здійснювати контроль за достовірністю переданої інформації.
Медіаюрист ІМІ Роман Головенко зауважив, що українське законодавство наразі регулює лише подання офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо). “Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело” (абзац 3 частина 2 статті 302 Цивільного кодексу). Інші аспекти законодавством не врегульовані (поширення новин не з офіційних джерел)”, – цитує закон медіаюрист.
Інститут масової інформації у своїх рекомендаціях розповідав про сучасні алгоритми перевірки інформації та механізми виправлення помилок.
Аналіз проводився в межах проєкту Мапа рекомендованих медіа та за методологією цього дослідження.
