Об'єктивність – це серце журналістики. Це те, чим пишаються якісні медіа.
Усе так. Тоді чому ж у нас постійно виникають проблеми саме з цим стандартом професійної журналістики?
У наш час, коли події подаються максимально швидко, професійний стандарт балансу в журналістиці помилково зводиться до технічного подання “сторін конфлікту”. Це не дає аудиторії розуміння, що істинно, а що хибно. Основна небезпека сліпого дотримання балансу полягає в тому, що від цього страждає правда. І можуть постраждати реальні люди.
Термін “фальшивий баланс” увійшов до лексикону медіаекспертів з 2011 року. Тоді ВВС зробило серію сюжетів, у яких протиставило наукові докази змін клімату маргінальним заявам. Але ВВС – це серйозна структура. Тому був ініційований розбір ситуації, результатом якого стала низка кроків для чіткішого розуміння і дотримання стандарту балансу. Стало зрозуміло, що баланс нерозривно пов’язаний зі стандартами точності й достовірності.
Фальшивий баланс присутній і в українських медіа. Один з останніх прикладів – координаторка проєктів Центру прав людини ZMINA Людмила Янкіна постраждала від цькування після ефіру “Магнолія ТВ”, у якому намагалися подати “баланс думок”. Правозахисницю покликали в ефір поговорити про Марш жінок, а її опонентом був представник радикальної організації “Традиція і порядок”. По суті, редакція поставила знак “дорівнює” між тими, хто бореться за права людини, і тими хто бореться проти них.
У чому помилка? Журналісти й редактори, яким бракує професійних навичок, часто вважають, що думки протилежних сторін є рівноцінними й байдуже, хто ці сторони представляє.
Однак якщо одній зі сторін бракує доказів, а докази іншої є фактично незаперечними, або одна зі сторін скоїла злочин, а інша є жертвою злочину, або одна зі сторін поширює ідеї, які становлять загрозу насильства, а інша захищає права людини, то трактувати такі думки як рівні та протилежні буде величезною помилкою. Не кажучи про те, що просто шукати й подавати позиції – це пасивно-ретрансляторський підхід. Позиції потрібно аналізувати й ретельно перевіряти їхню аргументацію. Інакше можна опинитися в ситуації, коли ваше медіа постане як таке, що просуває точку зору агресорів, насильства чи порушення прав людини. Якщо на аналіз бракує часу самому журналісту, то потрібно залучати зовнішніх експертів. Хто такий експерт? Це людина, яка є компетентною в темі, але не є стороною конфлікту.
З хитрим стандартом балансу є ще один нюанс, про який забувають. Це рівень представленості сторін. Він має бути умовно однаковим. Наприклад, готуючи матеріал про вакцинацію, не можна протиставляти точці зору наукового середовища думки перехожих з вулиці. Або, готуючи матеріал про зміну клімату, протиставляти точці зору екологів точку зору тих, хто вважає глобальне потепління змовою рептилоїдів.
Як уникнути фальшивого балансу
- Ретельно аналізувати фактаж перед ефіром.
- Консультуватися з професійними експертами.
- Якщо бракує фактажу, щоб розібратися в темі, краще відтермінувати матеріал, ніж просувати в суспільство погану журналістику під виглядом фальшивого балансу.
- Пам'ятати про рівень компетентності сторін: він має бути умовно однаковим.
- Не легітимізувати брехні чи агресії тільки заради сферичного балансу у вакуумі.
- Ілюструвати події достовірно, без нав'язування стереотипів.
- Використовувати коректну термінологію.
І нагадаю рекомендації Комісії з журналістської етики, які допоможуть уникнути фальшивого балансу:
1. Не поширювати ідей, які становлять загрозу насильства, дискримінації за статтю, мовою, расою, релігією, національністю, регіональним чи соціальним походженням або політичними вподобаннями.
2. Демонструвати однозначне засудження нападів на ґрунті ненависті та вербальної агресії, якщо вона дискримінує певну групу людей.
3. Усвідомлювати, що збалансованість подання позицій двох сторін не може трактуватися вульгарно – як подання рівних позицій поліцейського і терориста, нападника і жертви тощо.
4. Матеріали, пов’язані з резонансними нападами на ґрунті ненависті, повинні подаватися разом з аналізом відповідного контексту.
5. Дискримінаційні заяви, які порушують права людини, не можуть публікуватися як “коментар”. Медіа не мають ставати майданчиком для ретрансляції дискримінаційних висловів, а журналісти повинні чітко відмежовуватися від таких заяв (наприклад, у прямому ефірі) та негайно давати їм оцінку.
