І не перетворитися на пропагандистів.
Розповіді про те, як кандидат в обласну раду купив цукерки на 8 березня для всіх жінок села – це не журналістика. Якщо матеріали про вибори виглядають наче агітація чи реклама, то вони і є агітацією чи рекламою. У такому разі вони вже не виконують свого призначення: не допомагають розібратися у великому обсязі інформації про кандидатів на виборах. Як робити корисні матеріали для читачів, а не для політиків, розповіла Ольга Беца.
У 2019 році Україна пережила своєрідну «електоральну лихоманку», адже упродовж всього лише одного року ми встигли обрати нового главу держави, парламент, а в деяких областях країни відбулися ще й вибори голів та депутатів місцевих рад в об’єднаних територіальних громадах. У зв’язку з цим більшість рекламних площ на вулицях міст та селищ країни вкрилися політичною рекламою різного штибу. Обличчя політиків та обіцянки знизити тарифи й змінити життя на краще, оточили нас з усіх боків. Ми бачили рекламу на білбордах, фасадах будинків, парканах; знаходили листівки у поштових скриньках, помічали заклики голосувати за того чи іншого кандидата у соцмережах…
Не обійшлося і без засобів масової інформації, які теж на якийсь час перетворилися на рупори конкретних політиків. Газетні заголовки виглядали як політичні гасла, а ефіри локальних телеканалів були переповнені сюжетами про досягнення кандидатів-мажоритарників. Цього ж року Україна знову переживатиме електоральний бум, адже ми обиратимемо міських чи селищних голів, а також депутатів до місцевих рад. Ймовірність того, що видання знову заповняться політичною інформацією – дуже висока.
Газета “Панорама”, число від 4 липня, сторінка 9
Як зрозуміти, що текст замовлений
Може здатися, що журналісти чекають на вибори, адже публікації політичних матеріалів – один зі способів заробітку для видання, однак вся політична інформація під час виборчого процесу має бути маркована, як того й вимагає закон. Інакше ваше інформаційне ЗМІ просто перетвориться на «агітаційний буклет» якогось політика чи політичної сили. Вирахувати замовний текст дуже просто: у таких матеріалах висвітлюють думки лідерів партій чи окремих політиків з приводу політичної, економічної ситуації у державі чи місті (якщо йдеться саме про місцеві вибори) та ймовірні, на їхню думку, плани для покращення ситуації. Як правило, альтернативних точок зору у таких матеріалах немає: читачам подають однобоку та незбалансовану інформацію. Нерідко один і той самий матеріал дублюється одразу у кількох виданнях, іноді – під різними заголовками. Це означає, що тексти пишуть політтехнологи чи медійники, які працюють на певного кандидата чи політичну силу, а далі розповсюджують матеріал у різних ЗМІ. Такі тексти називають «джинсою».
Керівниця моніторингового відділу Інституту масової інформації Олена Голуб пояснює, що «джинса» – це спосіб маніпуляції громадською думкою, адже такі політичні замовні матеріали створюють позитивний імідж політика, який не відповідає дійсності. Тому подібні матеріали потрібно маркувати, як політичну рекламу.
«Коли людина бачить позначку “реклама” або ж “політична агітація”, вона розуміє, що цей матеріал створений політтехнологами на користь певного політика і має розуміти, що він може містити маніпуляції або бути не цілком правдивим», – каже Олена.
«Джинса» порушує українське законодавство
Координатор з комунікацій Громадянської мережі ОПОРА Юрій Хорунжий також переконаний, що «джинса» – це погано, такі матеріали порушують одразу декілька стандартів, насамперед – професійні журналістські стандарти та засади журналістської етики.
«Крім того, це і недотримання міжнародних виборчих стандартів, адже “джинса” вводить в оману виборців, дуже часто недостовірною чи викривленою інформацією про учасників виборів. Також це порушує рівність доступу учасників виборів до виборчого процесу, адже хто має більше ресурсів та зв’язків, однозначно матиме більше “позитивних відгуків” у ЗМІ. Ще “джинса” порушує українське виборче законодавство в частині використання виборчих фондів учасників, оскільки будь-яка агітація, має оплачуватися з виборчого фонду та має маркуватися як реклама», – розповідає Юрій.
І справді, згідно з виборчим законодавством, будь-яка політична реклама кандидатів, яку розміщують у ЗМІ може бути оплачена виключно з виборчого фонду кандидата, а відповідно – має бути промаркована, як політична. Тому якщо ваше ЗМІ проявило себе, як чесне та незаангажоване – продовжуйте у тому ж дусі та не піддавайтеся на провокації й вмовляння політиків публікувати «джинсу».
Не маркуєш політичну рекламу – не поважаєш своїх читачів
Також експерти переконані, що непромаркована політична реклама в газетах чи в інтернет-ЗМІ є виявом неповаги до своїх читачів. На думку Юрія Хорунжого, маркування політичної агітації допоможе виборцям та спостерігачам за виборами бачити, що текст рекламний і зрозуміти, чи оплачена вона офіційно з виборчого фонду кандидата або тіньовим способом у кишеню власника видання.
«Інформаційні видання та журналісти під час виборів – це не рупори кандидатів та партій, а допомога виборцям, щоб розібратися у великому обсязі інформації про кандидатів на виборах. Загалом журналісти мають дотримуватися таких принципів: відсутність особистих політичних позицій; нейтральність до всіх учасників виборів; незаангажованість; представленість позицій всіх сторін у матеріалах; наявність критичного мислення та професійність; відсутність замовчування інформації щодо окремих тем, проблем чи кандидатів на противагу створення інформаційних хвиль лише про певні теми, проблеми чи кандидатів», – додає Юрій.
Після всього цього може здатися, що писати про виборчий процес, аби не стати рупором для агітації – неймовірно складно. І, взагалі, краще не писати про вибори, щоб не псувати власний імідж та не підвищувати рейтинги випадкових кандидатів. Однак ігнорувати теми виборів теж не радимо, виборці хочуть мати інформацію про тих, із кого мають обирати. Головне – зважати на стандарти та дотримуватися принципів журналістики.
Для того, аби ваш текст не виглядав як агітаційний буклет, потрібно дотримуватися балансу думок і підбирати незалежних та незаангажованих експертів, компетентних відповідати на питання про виборчий процес.
«Потрібно розуміти, що політтехнолог і політолог – це різні спеціальності і основна діяльність політтехнолога полягає у просуванні певної політичної сили чи політичної фігури, зазвичай ці люди працюють на суб’єктів виборчого процесу, відповідно не можуть бути незалежними. А іноді і політологи під час виборчого процесу активно підпрацьовують політтехнологами. У виборі експерта можна зважати на його бекграунд – на які політичні сили працював, чи коментував на користь політичних сил чи осіб», – зазначає Олена.
Називайте речі своїми іменами
Як часто ви бачили в ЗМІ матеріали, про те, як кандидат в мери міста (який, відзначимо, вже або чинний міський голова того ж населеного пункту або ж депутат міської ради) відкриває щойно відремонтовану сімейну амбулаторію? Чи, до прикладу, кандидат у міську або обласну раду, який працює місцевим чиновником, проводить зустрічі із трудовими колективами різних лікарень, шкіл, дитячих садочків? Або ще таке: якийсь кандидат влаштував безкоштовну поїздку в монастир для мешканців села, або ж – інший кандидат купив цукерки на 8 березня для всіх жінок села. Напередодні місцевих виборів таких матеріалів на шпальтах й в ефірах локальних медіа стає дуже багато. Чи варто взагалі писати про такі події, а якщо писати – то як саме, аби це не було політичною агітацією?
Журналісти не є працівниками штабів, а тому їхні матеріали мають бути джерелом правдивої інформації для виборців, переконаний Юрій Хорунжий: «Журналістам у своїх матеріалах варто все називати своїми іменами: не “благодійність” чи “безкоштовний концерт”, а підкуп; не “зустріч в лікарні чи школі”, а використання адміністративного ресурсу; не “відкриття спортивних майданчиків”, а незаконне використання бюджетних ресурсів, тобто податків громадян; не “кандидат відкрив відремонтовану дорогу”, а незаконний піар із використанням бюджетного та адміністративного ресурсів».
Замість висновків
Медійник – теж виборець, і також має право на власні політичні погляди, симпатій й уподобання, але попри це, все ж має залишатися неупередженим, і намагатися залишити свою позицію – своєю позицією не видаючи її за абсолютну істину.
Для того, щоб вас не звинуватили у продажності, запам’ятайте:
- Вам потрібен баланс думок. Не варто подавати позицію лише з боку одного кандидата чи політичної сили. Треба намагатися подати інформацію з усіх сторін, і розкрити тему якомога повніше;
- Коментар будь-якого політика чи іншого суб’єкта виборчого процесу не обов’язково є фактом. Тому факти варто відокремлювати від коментарів;
- Будьте неупередженими, зберігайте нейтральність до всіх учасників виборчого процесу; і не виказуйте власну політичну позицію у своїх текстах;
- Якщо ви пишете про соціологічне опитування з приводу електоральних настроїв, воно має містити замовника, інформацію про соціологічну вибірку, інформацію про опитаних, саме питання, яке ставили людям тощо. Інакше – це не опитування, а агітаційний текст.
І наостанок: відповідно до частини 6 статті 12 Виборчого кодексу України, засоби масової інформації, інформаційні агентства здійснюють інформування про перебіг виборчого процесу, події, пов’язані з виборами, на засадах збалансованості, достовірності, повноти і точності, об’єктивності поширюваної інформації, доступності з дотриманням вимог законодавства про інформацію та про засоби масової інформації, норм журналістської етики.
Вибори бувають різні – президентські, парламентські, місцеві, однак принципи інформування про ці вибори мають залишатися незмінними.
Ілюстрація авторки
