Часто журналістам доводиться зустрічатись з людьми, яких в будь-яких інших умовах ми б з радістю оминали б десятою дорогою. Але як же бути, якщо через роботу ти мусиш спілкуватись з небезпечними для себе респондентами? Ну, принаймні, самому не створювати собі труднощів.
"Хочеш анекдот? - Журналіст Азад Сафаров і оператор Рустам Хаджієв їдуть на інтерв’ю до неонацистів". Так мої колеги жартували кілька місяців і мали на те всі підстави. Якщо у вас не зовсім українське прізвище та ще і нетипова слов’янська зовнішність, наврядчи вам слід їхати о 9 вечора на інтерв’ю з неонацистами взимку до парку. Та ще й якщо і ваше ім’я, і ім’я вашого оператора геть неслов’янське.
В парку і в темряві
Але десять років тому, коли мені було 23 роки, я не надто про це піклувався. Тоді на інтерв’ю прийшли троє неонацистів. Все начебто йшло добре, поки ми не завершили інтерв’ю і вимкнули камеру. Тоді один з них, великий силач, звернувся до мене з роздратуванням: "Ну от скажи мені, чого тобі вдома у себе не сиділося?". Я приклав максимум ввічливості і толерантності, щоб згасити злість співбесідника і не втрачаючи час, ми поїхали геть з оператором.
Коли я нині думаю, як правильно слід було зробити це інтерв’ю, я розумію, що найкраще його взагалі не варто було робити. Принаймні, не мені і не з моїм оператором. А іншому колезі. По-перше, навіть з точки зору отримання інформації, моя присутність на інтерв’ю могла все зіпсувати. Неонацист міг зірватись і послати знімальну групу куди подалі. Або він міг замкнутись через нашу присутність і добирати слова, щоб не компрометувати себе.
По-друге, з точки зору безпеки зустрічатися з неонацистом в безлюдному парку увечері - найдурніша затія. Інтерв’ю з небезпечними людьми варто робити вдень і на людних місцях. І якщо ви вже мусите з ними зустрічатись, то слід попередити когось на роботі про час і місце зйомки і лишити контакти респондента. А вже на місці дати опонентові зрозуміти, що про вашу зустріч знають інші. Це можна зробити акуратно і ввічливо. Наприклад, відповідаючи комусь телефоном галасно, що ви нині на інтерв’ю і незабаром повернетесь.
Не варто також дзвонити таким людям з власного мобільного телефону, або писати з власної пошти, лише з робочої.
Рейд до казино
Інколи, виїжджаючи на зйомку, журналіст може не знати, де все закінчиться. В буквальному сенсі. Одного разу я поїхав на зйомку до радикальної організації, яка начебто боролася з нелегальними казино. Нам одразу сказали, що про місце рейду ми дізнаємось пізніше, лише за 15 хвилин до нальоту.
Спершу радикали повезли нас до штаб-квартири, де 20 хвилин проголошували промову про боротьбу з підпільними азартними іграми та їх шкоду. Далі в дорозі до місця події, яке від нас продовжували приховувати, очільник організації нахвалював мою роботу і попередні сюжети і кілька разів натякав, як йому приємно буде подивитись "крутий сюжет" про сьогоднішній рейд.
Головне, що в таких умовах вам слід робити - це нічого не обіцяти. Намагатись всіляко переводити розмову на суть справи, на діяльність організації, на їхні методи, на те, що відбудеться нині, а не обговорювати свою роботу або майбутній матеріал. Панібратства та дружнього поплескування по плечу варто також уникати. Не заводьте себе свідомо в пастку, коли потім після зйомки вам буде важко писати об’єктивний і критичний матеріал. Якщо після зйомки ваш респондент пропонує завезти вас додому чи на роботу - уникайте цього. Не слід давати людині багато інформації про себе. Ви ж не можете знати, чи сподобається йому ваш матеріал чи ні.
Коли ми таки доїхали до казино, молодики кинулися трощити всередині все майно. Вони не оточили заклад і не викликали поліцію, а натомість вчинили самосуд. Зрозуміло, що ніякої оди щодо їх діяльності я не міг зробити, чого, мабуть, їхній очільник від мене очікував. Матеріал був критичний як щодо діяльності підпільного закладу, так і щодо свавілля радикалів.
Чи сподобався їм матеріал, чи ні, не знаю - мені не дзвонили і не писали, оскільки своїх контактів персональних, я, ясна річ, їм не залишив.
Отже, якщо ви зібрались на інтерв’ю до небезпечного для вас респондента:
- проводьте зустріч лише вдень і лише у людному місці;
- обов’язково перед зйомкою відправте двом людям (редактору і другові) контакти респондента, місце і час інтерв’ю. По суті так варто зробити, навіть якщо ви їдете не на інтерв’ю, а на будь-яку небезпечну зйомку. Можете навіть домовитись про час і пароль-слово, яким маєте відзвітуватись телефоном, коли все пройде добре;
- оцініть наскільки доцільна ваша присутність на інтерв’ю, чи є фактори ризику, які можуть зіпсувати зустріч через персональне відношення репсондента до вашої особи. Можливо тоді варто відправити на інтерв’ю іншого колегу;
- не давайте адресу і приватний телефон респонденту і відмовляйтесь ввіливо від пропозиці довезти вас додому. Придумайте будь-який привід: "маю зустріч, кваплюсь в кіно" тощо;
- не обіцяйте в жодному разі зробити позитивний матеріал, на кшталт, "та ви будете супер виглядати в сюжеті!";
- оминайте панібратства.
Азад Сафаров, журналіст
Матеріал підготовлено в межах проєкту з безпеки для журналістів Jmama.
