Теорії змови, ймовірно, є відповіддю на наші власні психологічні потреби — саме тому їх майже неможливо знищити. Проте є один засіб боротися з конспірологією — не дозволяйте їй вкоренитися.
Зараз здається, що весь світ з’їхав із глузду: повсюди ворожки, астрологи й таропрогнози, люди вірять у рідкі чипи, зомбування за допомогою станцій мобільного зв’язку та канібалів-педофілів, які керують людством. Але насправді, як вважають експерти, все не так погано: теорії змови існували завжди й, на щастя, їх не більшає. Але останнім часом з’являються небезпечніші їх форми. Аналітичний центр Nieman Lab (Гарвардський університет, США) в матеріалі «Непозбувна чарівність змов» розповідає, чому теорії змови приваблюють людей, як боротися з конспірологією та чи можна «прищепити» людство від фейків. Mediasapiens публікує переклад статті.
Сполучені Штати Америки були засновані на теорії змови. Напередодні війни за незалежність революціонери стверджували, що податок на чай, який наклала Велика Британія, — це не просто податок, а перший крок на лихому шляху пригноблення. Посилаючись на «довгий шлейф зловживань та узурпації влади», підписанти Декларації незалежності були переконані: король Великої Британії не просто оподатковує імпорт товар; він вчиняє змову для того, щоби встановити «абсолютну тиранію» над своїми колоніями.
«Сам документ, по суті, і є письмовою теорією змови», — каже Ненсі Розенблум, політологиня, професорка Гарвардського університету. Автори документа повідомляють нам: це все — не просто так, відбувається щось інше, ніж здається на перший погляд, відбувається гра «за лаштунками».
Теорії змови старі, як сама політика, й разом із політикою все ще живі: ми це бачимо в епоху Дональда Трампа та QAnon. Американська демократія, яка, по суті, була народжена завдяки теорії змови вісімнадцятого століття, в січні 2021 року стикнулася зі своєю чи не найсуворішою загрозою через чергову теорію змови, суть якої в тому, що президентські вибори 2020 року в США буцімто були сфальсифіковані. То чи насправді теорії змови сьогодні настільки поширені та мають таке велике значення? Чи тільки так здається?
Даних досліджень недостатньо для однозначних висновків. Ненсі Розенблум та її однодумці вбачають докази того, що віра людства в теорії змови зростає та набуває нових небезпечних форм. Інші дослідники з цим не погоджуються. Але загалом учені сходяться в думці, що теорії змови існували завжди — й завжди існуватимуть. Вони зачіпають основні аспекти людського пізнання та психології — це пояснює, яким чином вони вкорінюються так глибоко й чому знищити їх фактично неможливо.
Якщо хтось повірив у теорію змови, довести йому неправдивість цієї теорії малоймовірно. Існує «дуже мало досліджень, які показували би, що віру людини в теорію змови можна змінити», — каже Сандер ван дер Лінден, соціальний психолог із Кембриджського університету, який досліджує способи боротьби з дезінформацією. «Коли йдеться про теорії змови, профілактика краща за лікування».
Підрахунок змов
Коли Джозеф Усцінський, політолог з Університету Маямі у Флориді, десять років тому почав вивчати теорії змови, він був одним із небагатьох учених із середовища психологів та політологів, який зацікавився цією темою. «Тоді ніхто про це не думав», — каже Усцінський. «Американські теорії змови», книжка 2014 року, яку він написав спільно з політологом Джозефом Парентом, стала знаковою в дослідженні теорії змови.
Щоб дослідити, як із часом змінювалися вірування у змову, Усцінський, Парент та невелика армія наукових співробітників проаналізували понад 100 тисяч листів до редакції The New York Times, надрукованих між 1890 і 2010 роками. Серед них вони виявили 875 листів, які були написані в дусі теорії змови — буцімто якась група діяла таємно з метою перехоплення влади, або щоби приховати правду, або задля отримання якоїсь іншої користі за рахунок загального блага.
Багато листів передбачали геополітичні змови: на думку одного автора листа, у 1890 році Велика Британія та Канада нібито змовилися, щоб відібрати територію у США. В іншому йшлося про те, що начебто в 1906 році Японія посилала переодягнених солдатів, щоби підготуватися до захоплення Гаваїв. Інші автори акцентували увагу на внутрішньополітичних змовах, де фігурував, наприклад, президент США Гаррі Трумен, який начебто сприяв проникненню комуністів в уряд США у 1950-ті. Згадувалася також ідея про те, що напади 11 вересня координувалися США, аби «очорнити» саудівців. Були і більш дивні теорії, наприклад, що лесбійство — це змова, інспірована ЦРУ.
Коли Усцінський та Парент спробували побудувати графік частоти надходження таких листів, з’ясувалося, що попри пікові точки (наприклад, період макартизму у 50-ті), із часом масштаби захоплення теоріями змови зменшувалися, але несуттєво. Пізніші дослідження Усцінського свідчать, що загальна картина залишилася незмінною — віра в конкретні теорії змови часом посилювалася та послаблювалася, але доказів збільшення кількості теорії змови, їх популярності чи прихильників, дослідник не знайшов. «Загальна гіпотеза, яка висувається в ЗМІ, полягає в тому, що всі стають конспіраторами, і зараз настав золотий вік теорії змови, — каже Усцінський. — Ми не знайшли цьому доказів».
Дослідження Усцінського свідчать, що віра в теорії змови більш-менш рівномірно розподіляється по всьому політичному спектру, причому демократи починають голосніше говорити про теорію змови, коли республіканці при владі — й навпаки. Демократи, як правило, підозріло ставляться до корпорацій та консерваторів. Республіканці ж частіше мають підозри на адресу комуністів та лібералів. У главі під назвою «Теорії змови для невдахи» Усцінський та Парент пишуть, що змови — це хороший аргумент для тих, хто втратив владу або не має як пояснити власні невдачі, спрямувати на когось свій гнів або згуртуватися.
За час свого президентства Дональд Трамп був винятком, який підтверджує правило, каже Усцінський. Одній із найвпливовіших персон у світі непросто стверджувати, що вона стала жертвою змови. (Наприклад, це не спрацювало, коли союзники Білла Клінтона звинуватили «праве крило» у змові під час імпічменту наприкінці 1990-х.) Трамп, однак, із самого початку визнав себе політичним «аутсайдером», каже Усцінський: «Він позиціонує себе не лише як жертву, яка постраждала від дій опонентів, але і як постраждалого і з боку обох партій, і від усієї системи, і того, що він зве “глибинною державою". Виглядає так, ніби всі налаштовані проти нього». Розслідування про його зв’язки з Росією та імпічмент, виголошений Трампу в 2019 році, допомогли підсилити цей образ, який і призвів до хаотичних наслідків у січні.
Нова — й небезпечна — форма
Розенблум стверджує, що Трамп уособлює новий тип «змови без теорії», яка спирається на чисті твердження та на повторення меседжів, а не на хоча б якісь докази та причини. Безпідставні твіти Трампа про те, що вибори були сфальсифіковані, за її словами, відрізняються від меседжів конспірологів під час вбивства Кеннеді: ті були одержимі такими деталями, як, наприклад, вивчення траєкторій руху куль. Або від риторики прибічників теорії змови навколо трагедії 11 вересня — для пошуку аргументів вони занурюються в дані про температуру згоряння пального в реактивному літаку.
«Конспірологічне мислення, яке має місце сьогодні, набуває зовсім іншої, нової та небезпечної форми», — каже авторка. Його мета — делегітимізувати політичних суперників, урядові установи, пресу та будь-кого, хто може стати на заваді. «Це розхитує підґрунтя, на якому ми засновуємо наші суперечки, на яке спираємося, ведучи переговори або не погоджуємось один із одним, — пише вона та її співавтор Рассел Мюрхед у книжці "Багато людей говорять: нова змова та напад на демократію". — Це робить демократію непрацездатною — і, зрештою, негідною».
Багато років у науці панувала думка, що прихильниками теорії змови є люди, які визнають себе політично консервативними. У ширко цитованому есе 1964 року в журналі Harper’s Magazine історик Колумбійського університету Річард Хофстадтер стверджував, що «параноїдальний стиль» пронизує консервативні політичні рухи двадцятого століття та живиться недовірою до «космополітів й інтелектуалів». Усцінський зазначає: його опитування не виявляє доказів того, що консерватори схильні більше вірити в теорії змови, ніж ліберали. Але інші дослідники все ж знаходять у цій ідеї раціональне зерно.
У рамках недавньої серії досліджень ван дер Лінден та його колеги провели онлайн-опитування, у якому взяли понад 5 тис. американців з усього політичного спектру. Респондентів попросили оцінити свої політичні уподобання та дати відповіді на запитання, розроблені психологами для оцінки рівня конспіративного мислення і параної. Наприклад, в одному з пунктів респондентам пропонували оцінити за шкалою від 0 до 100 свою згоду з таким твердженням: «Я думаю, що події, між якими, на перший погляд, немає зв'язку, часто є результатом таємної діяльності».
Люди з крайніми поглядами з обох боків політичного спектра були більш схильні до конспіративного мислення, ніж ті, що знаходилися посередині. Проте консерватори, як правило, виявлялися більш конспіративними, ніж ліберали, з'ясували дослідники. «Ми вважаємо, що це переконливий доказ наявності відмінностей між лібералами та консерваторами, — каже ван дер Лінден. — Я б не сказав, що це великий ефект, але і не крихітний теж».
Суть цієї різниці, на його думку, може коренитися у психології груп. «Існує багато досліджень, які показують, що ліберали є більшими екстравертами та бунтівниками. Консерватори ж, як правило, зосереджені на тому, щоб швидше позбавитися невизначеності, потенційних загроз для цінностей у своїй спільноті», — пояснює дослідник. Теорії змови — це один зі способів осмислити події, які здаються неосяжними. Події, про які іноді складається враження, ніби вони несуть загрозу тим групам та цінностям, із якими люди ототожнюють себе найбільше, каже він: «Це, безумовно, механізм, який намагається відновити відчуття впливу на ситуацію та здатність контролювати наратив».
Однак ван дер Лінден швидко зауважує: ліберали не застраховані від теорій змови. Адже саме серед лібералів є найбільш популярними теорії змови щодо технологій — у тому числі й такі, де фігурують фармацевтичні компанії та генетично модифіковані культури.
Хакери для зламу мозку
Одна з причин, чому теорії змови знаходять благодатний ґрунт у свідомості людини, пов’язана з нашою здатністю пізнавати світ — з тим, як ми знаємо те, що знаємо (або думаємо, що знаємо). Кожен із нас може знати напевне лише крихітну частинку світу, яку бачить на власні очі, — й нам не залишається іншого вибору, як повірити у велику кількість інформації, яку самотужки перевірити неможливо. До прикладу, більшість людей вважають (і правильно), що Антарктида дуже холодна і заселена пінгвінами, хоча ніколи там не бували. Припущення та когнітивні ярлики, якими ми користуємося, щоб вирішити, що є справжнім, а що — ні, у більшості випадків мають сенс. Але це також дає дорогу і дезінформації, і теоріям змови.
Оскільки більшість інформації, з якою ми стикаємось у повсякденному житті (принаймні поза соціальними мережами), є правдивою, це створює певні упередження щодо прийняття нової інформації, каже Надя Брашіє, психологиня та неврологиня з Гарварда. А повторення одних і тих самих тверджень робить інформацію ще правдивішою. «Одним із найпідступніших впливів на наше судження є повторення», — пояснює Надя Брашіє.
Десятки досліджень задокументували цей «ілюзорний ефект істини». Головним чином їхнім учасникам пропонували оцінити правдивість чуток, фейкових новин і тому подібної інформації, зазначають у матеріалі Annual Review of Psychology За словами Брашіє, люди найчастіше правильно визначають запропоновані їм твердження як хибні. Але ті ж самі твердження вони з більшою ймовірністю назвуть істинними, якщо побачать їх ще раз і ще.
Вважається, що чим більше разів ви щось чуєте, тим вища ймовірність, що це правда, каже дослідниця. І ми бачимо, як це використовується, аби звести людей із правильного шляху.
Також теорії змови використовують наше прагнення шукати в усьому закономірності й пояснення, каже Карен Дуглас, психологиня, яка вивчає конспіративне мислення в Університеті Кента у Великій Британії. Поява певних патернів добре допомагає нам у повсякденному житті, додає вона — так ми, наприклад, вибудовуємо для себе пояснення поведінці людей у тих або інших ситуаціях. Віра у фальшиву теорію змови зводиться до того, що ми бачимо закономірність там, де її насправді немає.
У 2018 році Дуглас та її колеги зібрали в інтернеті сотні охочих та опитали їх про віру в різні конспірологічні теорії — як у загальновідомі, так і у сконструйовані дослідниками. Учасники, які найбільше вірили у відомі теорії змови, частіше за інших також бачили збіги в цілком випадкових речах: наприклад, у підкиданні монет та у зображеннях на картинах художника абстрактного експресіонізму Джексона Поллока. «Гадаю, пошук зв’язків у випадкових явищах, таких як підкидання монет чи на абстрактних картинах, пов'язане із тенденцією бачити закономірності в політичних та соціальних подіях, що відбуваються у світі», — каже Дуглас.
Такі дослідження виявляють, що люди схильні вбачати у випадковостях наслідок дій інших людей, каже Дуглас. Інші дослідження демонструють: ми також схильні вважати, що коли трапляється щось масштабне, причини цього також мають бути масштабними. Це є частиною концепції змови. Вбивство Джона Ф. Кеннеді, на думку конспірологів, є надто масштабною подією для того, щоб це виявилося справою рук одинокого стрільця. На їхню думку, до цього безумовно був причетний або уряд США, або КДБ, або мафія.
Вплив мають також соціальні та емоційні фактори. «Люди найбільш сприйнятливі до теорій змови, коли вони задовольняють їхні певні психологічні потреби, — каже Дуглас. — Зокрема, людям потрібні знання та впевненість, щоб почуватись у безпеці, мати відчуття захищеності та контролю. А також щоб почуватися у безпеці у межах тих соціальних груп, до яких вони належать».
Коли ці потреби не задовольняються — скажімо, через страх та невизначеність під час глобальної пандемії, — теорії змови можуть стати такою собі втіхою, вважає дослідниця.
Але її дослідження показують, що може бути й цілком навпаки. «Коли люди багато читають про конспірологічні теорії, замість того, щоб відчувати себе більш могутніми, вони отримують зворотній ефект», — каже дослідниця. Як наслідок, люди менше дбають про те, аби встановити власний контроль над ситуацією. Під час експериментів, у ході яких добровольці спершу читали про теорії змови, а потім відповідали за запитання в анкеті про власну залученість до якихось дій, Дуглас та інші дослідники знайшли докази того, що теорії змови зменшують бажання людей голосувати на виборах, робити щеплення своїм дітям чи боротися зі змінами клімату. До того ж респонденти, які брали участь у цьому дослідженні, також виявляли схильність до вчинення дрібних злочинів — принаймні, так показали їхні відповіді у анкетах (але поки що неясно, чи дійсно є кореляція між відповідями в анкеті та діями в реальному світі).
«Люди думають так: якщо інші приєднуються до змов та вчиняють асоціальні дії, чому я сам не можу так діяти, коли це — нормально?» — каже Дуглас. До того ж такі люди відчувають, що світом нібито керують «вибрані» особистості, й все навколо уже визначене за них. Навіщо тоді голосувати чи вступати у бій із корумпованою системою.
Протидія змовам
Вмовити людину, яка справді вірить у ту чи іншу теорію, перестати вірити в неї практично неможливо. Людина, яка вірить, вважатиме, що ви або безнадійно наївні, або, що ще гірше, самі є частиною змови. Навіть коли в теоріях змови є сміливі прогнози, які не збуваються, — наприклад, заява QAnon про те, що Трамп виграє перевибори, — прибічники таких теорій зв’язують свої твердження в нові логічні вузли, аби й надалі чіплятися за власні переконання. «Ці переконання важливі для людей, і відпустити їх — означає відпустити щось важливе, щось, що визначало спосіб їхнього бачення світу протягом певного часу», — каже Дуглас.
А тому деякі дослідники вважають, що запобігання теоріям змови є кращою стратегією, ніж перевірка фактів та розвінчування їх уже після того, як ця теорія набрала силу. І в дослідників є власна стратегія, яку вони досить довгий час перевіряли. Ван дер Лінден як метафору наводить щеплення: «Я думаю, одне з найкращих рішень — це “вводити” людям ослаблену “дозу” змови, щоб у них формувалися психічні та когнітивні “антитіла"».
Один зі способів, який обрали дослідники для цієї мети (голки не потрібні), — це розробка спеціальних онлайн-ігор та додатків. Наприклад, у грі Bad News гравець бере на себе роль творця фейкових новин, завдання якого — залучити якомога більше потенційних послідовників та «еволюціонувати». Ти починаєш грати, фактично, як пересічний користувач соціальних мереж, але ростеш до глави Імперії фейкових новин. Ця 15-хвилинна гра має на меті навчити людей, які тиражують фейкові новини, легше розпізнавати неправдиву інформацію. (В одному з напрямків цієї гри гравці створюють і пропагують власну теорію змови.)
Ван дер Лінден та його колеги залучили до гри в Bad News понад 14 тис. людей, аби оцінити, який вплив вона матиме на них. До і після гри учасникам пропонували знайти неправдиву інформацію серед реальних та вигаданих твітів і заголовків. Гра допомогла зробити людей стійкішими до фейкових новин. У 2019 році дослідники оприлюднили такий висновок: коли особам, які грали у цю гру, згодом пропонували сумнівні твіти та заголовки новин, вони частіше оцінювали їх як ненадійні. Подальше дослідження показало, що такий результат зберігався принаймні протягом трьох наступних місяців після проведення гри.
А нещодавно було розроблено ще одну гру, створену на основі гри Bad News, — вона фокусується на теоріях змови та фейкових новинах, пов'язаних з темою Covid-19. Ця гра має назву Go Viral! — її створили за підтримки уряду Великої Британії та запустили у жовтні 2020-го. Всесвітня організація охорони здоров'я та Організація Об'єднаних Націй рекламували гру як ресурс для боротьби з дезінформацією, «зі сподіваннями, що вона допоможе охопити мільйони людей по всьому світу».
Як досягти колективного імунітету від фейків?
Найважливішим запитання залишається наступне (якщо вже розвивати метафору про «щеплення від фейків») — як досягти колективного імунітету, тобто зробити так, щоб населення стало несприятливим до вірусних теорій змови. З онлайн-іграми це може бути нелегким завданням, адже на проходження цих ігор необхідний час, говорить Гордон Пеннікук, вчений-біхевіорист із Реджайнського університету в Канаді. Сам він почав розробляти інші, більш дієві методи, які простіше розповсюджувати.
Його дослідження демонструють: люди досить добре розпізнають фейкові новини та теорії змови, але це не означає, що вони не діляться фейками у соціальних мережах. «Люди поширюють фейкові новини, які самі би могли назвати неправдивими, якби хоч трішечки замислилися над ними», — говорить він.
Щоб протистояти цьому, Пеннікук та його колеги шукають способи підштовхнути людей критично оцінювати інформацію, яку вони збираються поширити. Під час одного із недавніх онлайн-досліджень науковці попросили 856 респондентів оцінити, чи поділилися би вони новинами на тему Covid-19 у своїх соцмережах. Деякі із запропонованих заголовків новин були правдивими,і з надійних джерел, інші ж — фейками. Перед цим принаймні половину учасників попросили оцінити точність політично нейтральних заголовків, не пов’язаних з Covid-19. Після хвилини, витраченої на роздуми про ці заголовки ( про нейтронні зірки та «Зоряні війни»), респонденти у подальшому стали чи не втричі вибагливішими до того, чим вони діляться у власних соцмережах.
Подібні стратегії почали застосовувати також і великі соціальні мережі. До прикладу, Twitter, який радить користувачам прочитати статтю перед тим, як поділитися нею. Пеннікук вважає, що ці кроки — важливі. У своєму нещодавньому, ще не опублікованому дослідженні він разом із колегами з’ясував: завдяки 30-секундному відео, яке спонукає людей замислитися над правдивістю інформації, кількість охочих поділитися фейковими новинами можна скоротити вдвічі.
Проте навіть подібні дослідження та розробка нових методів боротьби із фейковою інформацією, за словами науковців, не є ключем до повного викорінення теорій змови з нашого інформаційного простору. Адже конспіративні теорії процвітали ще до появи Римської імперії, і тепер вони ж підштовхнула розлючений натовп до штурму Капітолія. І хоча теорії змови з’являються та зникають, вони стають привабливішими для людей, які намагаються осмислити події поза межами їхнього контролю. Видається, що такі теорії є постійною частиною людського буття.
Переклад підготувала Олександра Горчинська
