Чарівні миротворці, хижі чупакабри та тринадцятий апостол — сучасне українське фентезі у прямому ефірі новин. Головні маніпуляції вересня 2017-го.
Вересень видався для журналістики місяцем повернень. Діти повернулися в школу, Верховна Рада повернулася з канікул, Саакашвілі повернувся в Україну, навіть чупакабра повернулася на «1+1»! А разом із ними, здається, повернувся і час міфів та легенд. Інакше складно пояснити, чому журналісти передавали в ефірі не пов’язані із реальністю заяви політиків, гіперболізували небезпеки та спілкувалися із апостолом.
Антилідерами місяця, як завжди, стали «Інтер» та "Україна", що у вересні на двох випустили 78% усіх сумнівних сюжетів на телебаченні (70 і 75 порушень із 185 відповідно). Цього разу формальну першість виборов «Інтер»: тут знову повернулися до мовного питання, піарили «Опозиційний блок» на миротворцях, кілька разів на тиждень "доводили", що мітинги Вадима Рабіновича проплачені. Загалом, чимось особливим «Подробности» у вересні так і не виділилися, але зробили суттєвий внесок в усі головні негативні тенденції місяця.
З інфографікою на основі моніторингів можете ознайомитись тут, а нижче — детальний аналіз.
Байками політиків заміняють на телебаченні коментарі експертів
Початок нової сесії Верховної Ради VIII скликання відновив у суспільстві гул довкола реформ: освіта, пенсії, реінтеграція Донбасу, медицина й так далі. Щоб розібратися із таким ворохом тем, журналісти мали б звернутися до відповідного пулу експертів. Але деякі телеканали обмежилися лише старими-добрими політиками або не компетентними у відповідних темах псевдоекспертами. І не те, щоб їх оцінки були несправедливими стосовно інших політсил, інколи вони були несправедливими стосовно реальності та здорового глузду. Нижче наводимо коротку вибірку таких «експертних» перлів:
- Володимир Гройсман 26 вересня на «Інтері» про інвестиції в Київ: «Можемо дуже якісно і швидко наростити участь туризму, такої величезної сфери в розвитку нашої економіки». «Величезна сфера» туризму займає 1,5-2,5 % ВВП.
Юрій Бойко, 6 вересня, «Інтер» про введення миротворців ООН в Україну: «В мире тридцать таких миссий. И везде, где они входили в голубой каске, везде прекращалась стрельба и останавливалась война. Мы хотим остановить войну. Вся страна этого хочет...»У світі 16 активних місій «блакитних касок», і, на жаль, вони не завжди зупиняли конфлікти: «Різанина у Сребриниці» й «Геноцид у Руанді» — цьому докази. Крім того, введення миротворців підтримує лише 60 % українців, тобто хоч і більшість, але не вся Україна.
Олег Мусій 19 вересня («Інтер» про мітинг медиків перед Верховною Радою): «Це дуже добре, що вийшли медики, і хай почують народні депутати, за що вони збираються голосувати. За те, щоб ці люди були позбавлені роботи».Звільнення медиків МОЗ спростовував ще в червні: «У законопроектах про медреформу немає жодного слова про закриття лікувальних закладів чи скорочення медперсоналу...».
Іван Драч, 21 вересня («Інтер» про арешт Олександра Лавриновича): «Про те, що зробив Лавринович, що він, так би мовити, віддав владу Януковичу, це дуже смішно через те, що — яким чином він може це все зробити, яку б він посаду не мав...?» Яким чином Лавринович буцімто сприяв Януковичу в зміні Конституції й розширенні таким чином повноважень Президента, принаймні пояснювали в ГПУ: «Через внесення до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів тексту Конституції України в редакції 1996 року та її офіційної публікації».
Олег Ляшко 25 вересня на каналі «Україна» про пенсійну реформу, підвищення зарплат та боротьбу із інфляцією (заберіть економістів від екранів!): «Треба платити зарплату так, щоб вона була вища, ніж інфляція, і тоді інфляція не страшна».
Наведений в тексті коментар Олега Ляшка для каналу «Україна» політик озвучив у студійному інтерв’ю. І ведуча ніяк на це не відреагувала. Що є найяскравішим прикладом спільної для всіх цих цитат проблеми — глядач часто асоціює себе із журналістом у кадрі (чи поза ним) і якщо кореспондент ніяк не реагує на слова політика — значить, швидше за все, не зреагує і глядач. Якщо «Інтер» передає заяви про звільнення медиків і ніхто цього не спростовує, значить, так воно і є. Якщо «блакитні каски» — це панацея і ніхто з цим не сперечається, то чому має сумніватися глядач? Якщо Лавриновича буцімто арештували ні за що, а телеканал не наводить у сюжеті позицію прокуратури, то як глядачу взагалі знати мотивацію правоохоронців?
Очевидним є те, що журналісти не можуть використовувати політиків у ролі, яку мають грати в сюжетах експерти. По-перше, всі політики автоматично заангажовані, адже мають власну активну позицію і власну роль у будь-яких навколополітичних (тобто, майже всіх) подіях. По-друге, вони часто не достатньо розуміються на темах, які коментують, або, навіть якщо й розуміються, то надають перевагу перебільшенням і популізму, аби знову ж, просувати власну позицію.
Політичні коментарі — це окрема, не взаємозамінна із експертною, частина сюжетів. Одні ухвалюють рішення, інші — їх оцінюють. Якщо ж ми віддаємо обидві функції одним людям, які, при цьому, судячи з наведених нами уривків, ще й не до кінця розуміють, про що говорять, — нічого хорошого чекати не варто.
Та й експерти мають бути справді екпертами в темі, а не як у випадку коментаря Івана Драча щодо Лавриновича.
Залякай мене повністю: як журналісти розповідають глядачам «страшилки»
Останні касові рекорди фільму «Воно» доводять, що людям досі подобається лякатися в кіно. Жанр горору переживає свої злети і падіння із кінця XIX сторіччя, але лишається рейтинговим. Кіношний прийом залякування перебирають і телеканали: криваві історії в новинах та цілі окремі кримінальні програми там існують не просто так, — це приваблює глядачів. А ще страх — це ефективний інструмент, аби донести свою позицію та повпливати на аудиторію.
Наприклад, Юрій Бойко 5 вересня на «Інтері» заявив: «Феєричні результати попередніх реформ українці вже відчули повною мірою: щоденна стрілянина на вулицях, вбивства, грабежі і насильства — це наслідок поліцейської реформи». І річ навіть не в тому, що це не доведено (згідно з даними Генпрокуратури, наприклад, сьогодні усі ці злочини відбуваються рідше, ніж до реформи), річ в тому, що «Інтер» передає цю заяву, не балансуючи її іншою думкую або фактами, нагнітаючи ситуацію, змушуючи глядачів сумніватися у власній безпеці та, очевидно, розчаровуватися в тих, хто, мовляв, до цього призвів, і підтримувати тих, хто їх «врятує».
Так само чинить й Олег Мусій, заступник голови комітету ВР з питань охорони здоров’я. Він 19 вересня коментував на «Інтері» медреформу: «Те, що намагаються пропхнути сьогодні в порядку денному, от ту псевдореформу геноциду українського народу...» Непогане таке слово для політичних оцінок, от тільки банальне. Адже за два дні до цього медреформу на «Інтері» геноцидом уже називала Юлія Тимошенко. 22 січня у «геноциді українців» Супрун звинувачували на «1+1» Вадим Рабінович та той же Олег Мусій. Але справжній майстер «геноциду» — це Сергій Каплін. 18 квітня він заявляв на «Інтері», що МВФ вимагає від України «уничтожения пенсионеров, геноцида стариков». А 8 травня на цьому ж каналі просив ООН та інші міжнародні організації визнати «геноцидом» дії уряду Яценюка.
Грішать подібною «аргументацією залякувань» і самі журналісти. Наприклад, 6 вересня на «1+1» кореспондентка Олександра Амброс так почала сюжет про авто із іноземною реєстрацією в Україні: «Карколомні погоні, резонансні ДТП, розбиті вщент машини і покалічені долі як водіїв, так і перехожих — поліція фіксує збільшення дорожніх пригод за участі автомобілів на єврономерах». От тільки цього збільшення статистично в сюжеті так і не показали. «Детектор медіа» порахував, що за участі «євроблях» відбувається кожне 19-те ДТП. А прес-секретар Патрульної поліції Львова Катерина Рибій заявляла: «... Также замечу, что массово аварии с участием нерастаможенных авто не случаются». Разом із тим, «покалічені долі водіїв та перехожих» — ефектний аргумент для глядача.
Але буває й гірше, адже інколи журналісти, хоч і, сподіваємося, несвідомо, допомагають залякувати українців не лише політикам.
«Опять теракт в центре Киева с человеческими жертвами. Похоже, что после этого называть Мариуполь опасным городом навряд ли кто-то решится. Печальная пальма террористического первенства точно принадлежит не нам. А вот по поводу безопасности ФК “Мариуполь” во время пребывания в столице у меня уже возникают обоснованные сомнения», - ці рядки написав у своєму Facebook віце-президент ФК «Маріуполь» Андрій Санін. Він говорив про вибух автомобіля в центрі Києва, під час якого загинув чоловік та постраждали мати з дитиною. Пан Санін не просто так передавав «пальму терористичної першості», він обдумував варіант «дзеркальних вимог безпеки» до київського «Динамо», яке раніше відмовилося приїздити в Маріуполь через «ймовірну загрозу життю футболістів і вболівальників» від близькості фронту. Заяви обох футбольних клубів не будемо коментувати. А от те, як цю ситуацію подав канал «Україна», — це вже тема для обговорення.
«Сегодня» висвітлювали відмову «Динамо» їхати на матч у Маріуполь, щонайменше, тричі: 25, 26 і 28 серпня. У цих сюжетах «Україна» розпитувала про безпечність Маріуполя в його жителів, місцевих військових, політиків та навіть Ріната Ахметова. Усі вони були згодні, що місто цілком безпечне.
А от розповідаючи про матч у Києві, журналісти обійшлися зовсім без коментарів. Ведуча Олена Кіт 9 вересня лише іронічним тоном заявила:«Перед матчем в столице футбольный клуб «Мариуполь» может потребовать от “Динамо” гарантии безопасности». Після чого у випуску процитували наведений вище коментар Саніна про «опять теракт» та «обоснованные сомнения». Жодних спроб розібратися в цій ситуації у сюжеті не було.
Будь-який теракт, за визначенням, є актом залякування: терористи поширюють відчуття страху між людьми. І чим сильнішим є страх, тим сильнішими та впливовішими стають терористи. Саме тому ЗМІ й не цитують цих людей та не показують їх відеоролики — аби не допомагати їм. І саме тому подібні сюжети небезпечні, адже кияни й так мають бути налякані вибухами в центрі свого міста, а журналісти замість того, аби заспокоїти глядачів чи хоча б розібратися, наскільки серйозна загроза, передають повідомлення про «пальму терористичної першості».
Будь-яка журналістська маніпуляція — це погано. Але залякування аудиторії — одночасно одна із найбільш ефективних і найбільш небезпечних форм впливу, адже відчуття страху безпосередньо впливає на критичне мислення людини. Як казав Адольф Гітлер, «Страх — це найвеличніша зброя держави. Коли люди бояться, вони підкоряються. Як діти, які йдуть за вами, якщо пообіцяти їм захист». Не найкращий приклад для наслідування, правда ж?
«1+1» крокує доріжкою із жовтої цегли
Вам цікаво знати про стосунки народного депутата і 16-річної дівчини? А про свиней оптимістів? А як завоювати чоловіка вагінальними м’язами? Усі ці «жовті» сюжети вже виходили в ефірі «1+1» раніше. Вересневі ж матеріали телеканалу доводять: «епатажні» повідомлення «ТСН» - це не одиночні випадки, а системна проблема. Інакше складно пояснити новини про сімейні подробиці постраждалої від вибуху та пригоди чупакабр на Прикарпатті.
23 вересня на «1+1» від ведучої Наталії Мосейчук пролунала радісна новина: «Чупакабра повернулася». Після цього в будь-якого глядача мало б виникнути два запитання: по-перше, а куди вона зникала? По-друге, а коли це наука довела її існування? MediaSapiens знайшов відповіді на обидва запитання: чупакабра востаннє була на «1+1» у 2016 році (щонайменше, чотири рази). А от існування міської легенди ні науковці, ні журналісти не довели, хоч останні й намагалися.
Кореспондентка Алла Пас самостійно (очевидно, вона експертка у цьому питанні) досліджувала таємничі сліди, аналізувала із професійними мисливцями пошкоджені «чупакаброю» клітки кролів та навіть знайшла чоловіка, що буцімто бачив тварину. Він показав журналістці (за допомогою пантоміми), як виглядає та бігає чупакабра, а «1+1» спробував відтворити істоту графічно.
Глядачам це все показували без нотки іронії чи сумнівів. А отже, просили повірити у цілковито антинаукову інформацію і формували в них забобонні уявлення про світ — так недовго й до пласкої Землі.
Але ще гіршою була ситуація 11-12 вересня, коли в «ТСН» навіщось вирішили покопатися в особистому житті жінки, що постраждала від вибуху в центрі Києва. Лідія Таран заявила: «Відомо, що шпиталізували її як Тетяну Самійленко, але з власних джерел також знаємо, що насправді в неї інше прізвище». І ви не повірите, але журналісти знайшли та показали: справжнє прізвище жінки, її сторінку в соціальних мережах, кадри її обгорілого після трагедії тіла, ім’я та прізвище її доньки та її колишнього чоловіка. Із останнім журналісти навіть поспілкувалися, а потім ведуча Лідія Таран розповіла: «Ніколи моделлю не була, але життя красиве любила. Ексклюзивні подробиці про потерпілу розповів "ТСН" її колишній чоловік [...] Каже, в день вибуху вперше за рік дозволив матері провести час із донькою, яка жила з татом...».Тож допитливі глядачі отримали ще й інформацію про сімейні проблеми та любов до комфорту пересічної людини, що постраждала від вибуху і буквально вчора лишалася анонімною.
І це вже навіть не банальна історія «жовтих» новин про особисті стосунки. Це причина замислитися, коли допустимо втручатися в особисте життя? Можливо, «ТСН» очікували розкопати щось грандіозне, якусь зіркову особистість за прихованим прізвищем. Але її там не виявилося. То навіщо було випускати сюжет?
На нашу думку, найбільша проблема «жовтих» телевізійних новин полягає навіть не в абсурдності чи впливі на інформаційну екологію, вона полягає в неповазі до глядача.
«Інтер» та 13-й апостол
Телеканали «Інтер» та «Україна» — одні із найрелігійніших на українському телебаченні. На відміну від «1+1», що «спеціалізується» на історіях українського патріархату, ці двоє частіше розповідають про московських братів у хресті та всюдисущого Вадима Новинського. Але у вересні на «Інтері» почали піарити ще одного, тринадцятого, апостола. Без жартів, саме так себе називає лідер духовного центру «Відродження», пастор Володимир Мунтян.
3 вересня «пастор» розповідав у «Подробностях»: «Пенсия очень маленькая[...] Пожилой человек, к примеру, дедушка или бабушка, они оставлены, просто буквально оставлены на существование[...] Каждый месяц минимум 375 тысяч гривен мы выделяем только на продукты. Плюс к этому, это операции и лекарства. И наша задача - это быть ответом для пожилых людей, потому что то, что мы видим, насколько это важно сегодня».
Складно вигадати сюжет піарніше, ніж коли люди розповідають про свою благодійність без інформаційного приводу. Хоча, формально, він, звісно, був. Ось як почала матеріал ведуча Наталя Бєлишева: «С октября в Украине должны повыситься пенсии. Учитывая новый уровень минимальной зарплаты, хотя средний показатель выплат до сих пор оставляет желать лучшего. Большинство из 12 миллионов пенсионеров едва сводят концы с концами. Старики выживают за счет детей и помощи благотворительных организаций».Тільки от, яка на «Інтері» статистична вибірка «стариков», щоб робити такі висновки, глядачам не повідомлять. А в статистичній вибірці благодійних організацій, взагалі, знаходиться лише благодійний фонд «Возрождение», саме йому дякують обидві героїні сюжету.
Людмила Заворотна: «Я очень благодарна и нашему фонду. Всегда когда приходит помощь, всегда они первые. Всегда они первые. Поэтому благодаря "Возрождению" я здорова».
Євгенія Полонська: «Я обратилась в нашу церковь к пастору Владимиру Мунтяну и я написала, что я нуждаюсь, в церкви с самого первого дня, и я нуждаюсь в вашей помощи. И он говорит - нет проблем. Подъехали ко мне машиной и дали оставшиеся деньги[...] Я очень благодарна Владимиру Мунтяну, иначе я бы не жила».
Усе це виглядає схожим на рекламу Фонду, мовляв, вступайте/звертайтеся й вам теж допоможуть. От тільки «церква» Мунтяна не безкоштовна, про що випущено чимало розслідувань (ще тут і тут). Узагалі, за запитом «Відродження Мунтян» можна знайти чимало критичних матеріалів. Це, мабуть, і пояснює наступний сюжет «Інтера» 13 вересня.
Ведуча Наталія Бєлишева розповідає:«И еще два человека, лишились денег в Тернопольской области. Оба получили смс о том, что банковская карта заблокирована и сообщили мошенникам свои реквизиты[...] В Украине настоящий бум финансовых пирамид, сект..».
У сюжеті кореспондентка Оксана Григорьєва перелічує кілька афер: «Еліта-центр», «Кінгс Кепітал», картки за 500 доларів, що лікують від усіх хвороб. А потім заявляє:«Из-за бума мошенников от черного пиара пострадал и духовный центр “Возрождение”, который активно занимается социальной работой в Украине».
Отже, інформаційним приводом для цього сюжету стали двоє тернопільчан, які, до речі, окрім підводки, жодного разу у ньому не згадані. Висновок про «бум» пірамід та сект не ґрунтується на жодній чіткій інформації. Сам, очевидно, сучасний «бум» проілюстрований у матеріалі актуальними прикладами «Еліта-центр» 2006 року та «Кінгс Кепітал» 2008 року. Від чорного піару через цей «бум» постраждало «Возрождение», про яке негативні сюжети виходять щонайменше із 2013-го. «Інтер» та Мунтян навіть не стараються.
У сюжеті тривалістю три з половиною хвилини всю останню хвилину виділяють Володимиру Мунтяну, який спростовує міфи про «Возрождение: «Люди, которые говорят, к примеру, что “Возрождение” — это секта, или, к примеру, говорят обо мне, что я мошенник. Это в основном люди, которые ничего не знают ни о “Возрождении”, ни обо мне, которые никогда не сталкивались лично со мной...».
На Wikipedia написано, що секти — це «релігійні об'єднання, які навчанням і обрядами відрізняються від панівних релігійно-церковних організацій». «Возрождение» називає себе «християнським центром духовного просвітлення...» і його сайт має розділ з назвою «учение о 4 измерении». У Біблії цього немає, але є в Interstellar.
Далі Мунтян знову згадує про свою благодійність:«Мы помогаем пожилым людям[...]Нужно смотреть всегда на дела». І завершується матеріал експертною рекомендацією від кореспондентки: «Именно на то, чем занимаются организации и куда направляют средства, нужно смотреть в первую очередь, советуют эксперты, это поможет отличить, где ложь, а где правда».І хоч ці експерти анонімні, ми, здається, знаємо, про кого йдеться.
Проблема цих «новин» навіть вже не стільки не в банальному піарі. Якби «Інтер» просто випустив сюжет про «Возрождение» — це було б сумно, але цілком звично. Проблема в тому, як невміло ці сюжети намагаються замаскувати під корисні (про соціальну допомогу та опір шахраям). І як в них грають на почуттях малозахищених верств населення (похилого віку та обманутих). І як вони виходять в ефір новин, позбавлені будь-якої новинної цінності. Хоча, можливо, це робилося саме зараз під «Телекрусейд» (не смійтеся, він так і називається) Володимира Мунтяна 29 жовтня. Після «Білого братства», здається, ми чи не вперше знову бачимо таку активну участь телебачення у піарі «духовних центрів».
***
Якщо коротко підсумувати подібні журналістські порушення у вересні, то можна зробити висновок, що перегляд теленовин все частіше шкодить глядачу. Новини не лише змушують його голосувати за ту чи іншу політсилу, а й, наприклад, залякують постійними терактами у власному місті, щоденною стріляниною на вулицях, медреформою, що начебто зробить лише гірше. Чи підштовхнути людину приєднатися до того чи іншого "духовного центру" із невідомо якими наслідками. Ми вже мовчимо про дезінформацію, коли пересічний глядач може повірити в гарантовану зупинку війни в Україні через введення миротворців, чи, не дай Боже, боротьбу з інфляцією шляхом збільшення зарплат.
Усе це порушує питання журналістської відповідальності - першопричини існування етичних кодексів та професійних стандартів як таких. Не хочеться вдаватися до пафосних висловів, але люди на основі інформації приймають життєві рішення. І більшість інформації отримують із новин. Це й формує відповідальність журналістів за свої слова, і є причиною, чому новини мають бути «об’єктивними» та «збалансованими».
Тож перед тим, як подати в ефір чергову рекламу «духовного центру» чи новину про «пальму терористичної першості», журналісти повинні враховувати елементарне: які наслідки це матиме для глядачів.
Ярослав Зубченко
