Щоби побороти дезінформацію, недостатньо тактики з боротьби проти фейків чи несправжніх акаунтів у соціальних мережах. Також конче необхідна стратегія зміцнення ізсередини самого суспільства. Про це у своїй колонці для Project Syndicate пише Ана Паласіо (Ana Palacio), екс-міністерка закордонних справ Іспанії. «Детектор медіа» переклав матеріал українською.
Ана Паласіо. Джерело фото: eldiario.es
Це важкі дні для ліберальної демократії. Але з усіх загроз, що виникли останніми роками — популізму, націоналізму, неліберальної демократії, — один чинник є ключовим: розповсюдження дезінформації та перетворення її на зброю.
Це не нова загроза. Уряди, лобістські групи та інші сторони давно покладалися на дезінформацію як інструмент маніпулювання та контролю.
Новою є легкість, із якою дезінформація може бути створена та поширена. Досягнення в галузі технологій дозволяють робити вкрай витончені маніпуляції, фабрикувати відео та аудіо. А всюдисущість соціальних мереж дозволяє швидко підсилювати фальшиву інформацію серед чутливих до неї аудиторій.
Окрім внесення неправди в публічний дискурс, поширення дезінформації може підірвати його самого, поставивши під сумнів реальні факти. Цей «занепад правди» підриває функціювання демократичних систем, які залежать від здатності електорату приймати обґрунтовані рішення, приміром, про кліматичну політику або профілактику інфекційних захворювань.
Захід занадто повільно визнавав масштаби цієї загрози. Лише після референдуму щодо Brexit та президентських виборів у США сила дезінформації змінювати політику почала привертати увагу. Це розуміння посилилося у 2017 році під час президентських виборів у Франції та незаконного референдуму (іспанська влада вважає його нелегітимним. Україна також. — Ред.) про незалежність Каталонії.
Тепер ведеться системна боротьба з дезінформацією. Утім досі акцент робився на тактичних підходах, орієнтованих на «сторону пропозиції» цієї проблеми: розкриття пов'язаних із Росією фальшивих облікових записів, блокування не вартих довіри джерел та коригування алгоритмів онлайн-платформ для обмеження охоплення користувачів фейками та новинами з неправдивими заголовками. Європа проклала шлях у розробці політичних заходів вирішення проблеми, таких як «м'які правила» для галузі, національне законодавство та стратегічні комунікації.
Подібні тактичні дії, які можна здійснити відносно легко і швидко, принести відчутні результати та є хорошим початком. Але цього недостатньо.
Певною мірою Європа, мабуть, це усвідомлює. На початку цього місяця Атлантична рада організувала #DisinfoWeek Europe — серію стратегічних діалогів, зосереджених на глобальній проблемі дезінформації. Амбітніші плани вже в роботі. Наприклад, створення нещодавно запропонованого президентом Франції Емманюелем Макроном Європейського агентства захисту демократій, яке має протидіяти ворожим маніпуляціям.
Але, як це часто буває в Європі, розрив між словом і ділом величезний, тож треба буде дивитися, як усе це буде реалізовано. У будь-якому випадку, навіть якщо такі ініціативи «відірвуться від землі», вони не матимуть успіху, якщо не вирішувати іншу проблему — попиту. Йдеться про чинники, які роблять ліберальні демократичні суспільства настільки вразливими до маніпуляцій.
Так звана війна з наркотиками (War on Drugs) свого часу не закінчилась успіхом. Частково тому, що вона була зосереджена лише на винищенні постачання й не враховувала факторів, що стимулюють попит. Хоча це недосконала аналогія, вона може бути уроком. Якщо ми хочемо уникнути подібної невдачі в боротьбі з дезінформацією, то повинні вийти за межі тактики, щоб розробити широку стратегію, яка стосується попиту та пропозиції.
Частина відповіді полягає в державній освіті. Наприклад, це може бути включення медіаграмотності до шкільних програм, як це роблять в Італії. Але існує також потреба у зміцненні почуття особистої відповідальності громадян. Це буде нелегко, тому що вимагає зміни конфігурації відносин між тими, хто керує, й тими, ким керують.
На сьогодні ці відносини мають тенденцію нагадувати взаємодію між постачальником послуг і його споживачами. Пасивне ставлення послаблює почуття громадянської самостійності та відповідальності. А знесилене та роз’єднане населення стає легкою здобиччю для тих, хто просуває дезінформацією.
Сім десятиліть тому американський дипломат Джордж Ф. Кеннан (писав під псевдонімом «X») заклав інтелектуальну основу для політики стримування, яка визначала велику стратегію Заходу щодо Радянського Союзу протягом холодної війни. У своїй знаменитій статті «Джерела радянської поведінки» Кеннан попередив, що фізичне стримування радянської сфери впливу є лише частиною протидії. Сполучені Штати також — що ще важливіше — мають продемонструвати стійкість та енергійність свого суспільства.
Як сказав Кеннан, імператив полягав у тому, щоби «створити серед народів світу загалом враження про країну, яка знає, чого вона хоче, яка успішно справляється з проблемами її внутрішнього життя і з обов'язками світової держави і яка має духовну життєву здатність, що може бути стійкою серед основних ідеологічних течій актуального часу». З цією метою США необхідно було «дотримуватися своїх кращих традицій і доводити свою гідність як великої нації».
Через три десятиліття після закінчення холодної війни це залишається основним викликом, що стоїть перед Заходом: дотримуватися наших «власних кращих традицій» і доводити, що наші ліберально-демократичні ідеали «гідні збереження». Допоки ми не зміцнимо суспільство ізсередини, ми не можемо розраховувати на успішне протистояння зовнішнім загрозам. Щоб досягти успіху, нам знадобиться як тактична компетентність, так і стратегічне бачення, яке не має залишати сумнівів щодо того, за що ми боремося.
Прочитати оригінал тексту можна тут. Переклав Володимир Малинка.
