Так зване свято 8 березня офіційно називається Міжнародним днем боротьби за права жінок. Законодавство України в цьому сенсі має багато норм, які гарантують та забезпечують права жінок-журналісток під час їхньої професійної діяльності.

Зокрема, Конституція України в статті 24 зазначає:

"Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям".

Додаткові механізми, спрямовані на забезпечення рівності чоловіків і жінок, запобіганню насильства за статевою ознакою, регулюються цілою низкою законів та інших нормативних актів. Наприклад, Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" прямо зобов’язує роботодавця:

• створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам вести трудову діяльність на рівній основі;
• забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов'язками;
• здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків за однакової кваліфікації та однакових умов праці;
• вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров'я умов праці;
• вживати заходів щодо унеможливлення та захисту від випадків сексуальних домагань та інших виявів насильства за ознакою статі.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", роботодавцям забороняється в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, яка може виконуватися виключно особами певної статі, висувати різні вимоги, даючи перевагу одній зі статей, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомостей про їхнє особисте життя, плани щодо народження дітей.

Стаття 21-1 зазначеного закону додатково покладає на засоби масової інформації обов’язок сприяти недопущенню:

• дискримінації за ознакою статі та насильства за ознакою статі;
• поширення матеріалів, що відтворюють чи зміцнюють дискримінаційні уявлення про соціальні ролі та обов’язки жінок і чоловіків, схвалюють або провокують дискримінацію за ознакою статі чи насильство за ознакою статі, включно із сексуальним насильством.

Засоби масової інформації, відповідно до цієї норми, можуть ухвалювати кодекси професійної етики та інші корпоративні стандарти з метою запобігання насильству за ознакою статі, зокрема всім формам насильства стосовно жінок, і виховання поваги до гідності кожної людини незалежно від статі.

Трудові права жінок, що працюють, визначено також у трудовому законодавстві. Загальне положення про рівність щодо професійної діяльності закріплено в статті 2-1 Кодексу Законів про працю України. Конкретні права, які створюють рівність і забезпечують права жінок під час виконання роботи, визначено в низці статей Кодексу законів про працю. Зокрема, в них закріплено:

• Випробування під час прийняття на роботу не встановлюється для вагітних жінок, одиноких матерів, які мають дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю.
• Забороняється тимчасове переведення на іншу роботу вагітних жінок, жінок, які мають дитину з інвалідністю або дитину віком до шести років, а також осіб віком до 18 років без їхньої згоди.
• Для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину з інвалідністю, може встановлюватися за власний кошт скорочена тривалість робочого часу.
• Забороняється залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні та скерування у відрядження. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їхньою згодою
• На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, зокрема таку, що перебуває під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
• Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини.  Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менш ніж 30 хвилин кожна.
• Якщо це можливо, зважаючи на виконувану роботу, і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган має для цього відповідні ресурси та засоби, то вагітні жінки, працівники, які мають дитину віком до трьох років тощо, можуть працювати на умовах надомної роботи або дистанційної роботи
• Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям – за наявністю дитини віком до 14 років або дитини з інвалідністю. У разі відмови в прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомляти причини відмови в письмовій формі.

Законодавство України передбачає також інші додаткові права для забезпечення рівності, наприклад відпустки для жінок тощо.

На жаль, основною проблемою в забезпеченні рівності прав жінок є не відсутність правових норм, а недотримання вимог законодавства, зокрема з боку роботодавців. Порушення відбуваються попри на те, що законодавство України передбачає юридичну відповідальність за недотримання законодавства про працю, зокрема порушення прав жінок, що працюють. Так, стаття 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення вимог законодавства про працю передбачає накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності, та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Якщо порушення стосувалося вагітної жінки, одинокої матері або сталося повторно протягом року – розмір штрафу становить від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі грубого порушення законодавства про працю винну особу можуть притягнути до кримінальної відповідальності відповідно до статті 172 Кримінального кодексу України. Наприклад, незаконне звільнення вагітної жінки, одинокої матері з роботи з особистих мотивів чи у зв’язку з повідомленням нею як викривачем про вчинення іншою особою корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення караються штрафом від 3 тисяч до 5 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або позбавленням права обіймати певні посади чи вести певну діяльність на строк до п’яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

Зрозуміло, що питання захисту журналісток залежить насамперед від їхньої особистої активності у відстоюванні своїх прав.

ІМІ