Так, це поради для тих, хто пише професійні поради для медійників. 

MediaLab весь час полює за досвідом журналістів — і в процесі цього полювання можна пересвідчитись, як нелегко людям, хоч які вони талановиті й вправні, викладати свій досвід у вигляді практичних порад. «Як я пишу? — здивувалась одна журналістка під час лекції, де мала ділитися професійними лайфхаками. — Ну, не знаю, так і пишу. Це ж я. Треба бути мною, щоб так писати». Що ж, ваші читачі не стануть ніким, крім самих себе, але вони хочуть писати краще — і їх цікавить ваш досвід. Як його ефективно передати?

Заґуґліть «як писати про» й дізнаєтесь, як писати про міжнародну політику. Про смерть. Про нерухомість. Про ЛГБТ-спільноту. Про релігійні організації. Про мігрантів. Про наукові дослідження. Про їжу. Про право. Про пенсійну реформу. Про медицину, щоб не нашкодити. Про психічне здоров’я, щоб не нашкодити. Про самогубство. Про вибори. Про тяжкохворих. Про секс. Про кіно. Про людей, які пережили травму. Про медіа. Про сексуальне насильство. Про науку. Про науку так, щоб із вас не сміялись науковці. Про історію простими словами. Про коронавірус. Про коронавірус без помилок. Про коронавірус, щоб не дезінформувати. Про окупований Крим. Про енергоринок. Про реформу безпеки руху. Про місцеву владу. Про культуру якісно. Про екологію в нових медіа. Про неочевидне. Є навіть матеріал із заголовком «Ви знаєте, як липа шелестить? А як писати про судово-правову реформу?» (краще не зазирайте).

Якщо ви обізнані в певній сфері чи маєте досвід її системного висвітлення у медіа, може бути, що рано чи пізно й ви візьметесь писати такий текст або станете його героєм-спікером. Перечитавши (і написавши) багато текстів «як писати про», ризикнемо дати кілька порад потенційним авторам і експертам, які дають іншим поради.

Людина береться давати професійні поради у трьох типових ситуаціях:

1. її про це просять
2. вона сама хоче узагальнити свій досвід
3. злить і наболіло — хочеться пояснити, як робити це правильно.

Якщо ваш майбутній текст має бути відповіддю на чийсь запит, з’ясуйте спершу, якій аудиторії він буде адресований. Поради LongDog Media «Як писати про коронавірус без істерик і дезінформації» стосуються практично всіх журналістів, адже навіть журнал про плетіння гачком у 2020 році в той чи інший спосіб згадував про епідемію. «Як писати про ВІЛ/СНІД» актуально для частини журналістів, які займаються медичною чи соціальною тематикою або пишуть про все потроху. Поради «Як висвітлювати взяття заручників» знадобляться (сподіваємось) небагатьом журналістам, хоча, коли це станеться, важливо, щоб такий текст існував і його можна було наґуґлити швидко.

Розуміючи, до кого звертаєтесь, ви можете обрати фокусне запитання, на яке відповідатиме текст. Є три підходи — можна зосередитись на тому,

1. що журналісти/медіа роблять неправильно, висвітлюючи вашу тему, і як було би краще;
2. що, на вашу думку, важливо знати з цієї теми, щоб висвітлювати її якісно;
3. що сама цільова аудиторія хотіла би знати й розуміти про цю тему та її висвітлення.

На практиці зазвичай виходить комбінація першого і другого варіантів із переважанням першого, себто автор виливає все, що наболіло — перелічує типові помилки та найкричущіші зразки невігластва, а потім переходить до порад.

Наприклад, текст «Як розповідати про інвалідність» починається з розділу «Чому ми пишемо про інвалідність неправильно». Наголос на тому, як не треба робити, виправданий, якщо аудиторія — люди, які вже працюють із цією темою чи в цій сфері, а отже, під впливом тексту скоригують свою практику й уникатимуть описаних помилок. А ось для людей, які вперше дотикаються вашої теми, інструкція, яка складається переважно з «чого не робити», не корисна. Тут краще обрати іншу логіку тексту: наголос на тому, як робити можна і треба, а приклади помилок наводьте у другу чергу.

Це стосується й кейсів/прикладів. У вас, без сумніву, є колекція дилетантських, малограмотних, помилкових матеріалів на вашу тему (як у автора тексту «Як писати про незрячих, щоб їм реально допомогти»), але не забудьте збалансувати їх зразками доброго висвітлення.

Сформулювати головне, що треба знати з вашої теми, простими словами «для чайників» — інша стратегія. Втім що більший ви експерт, то більша ймовірність, що вам… не буде що сказати.  Розповідати про тему, в яку ти занурений глибоко, так само важко, як описувати картину, в яку ти тицяєшся носом. Відсторонитись і побачити загальну картинку важко — завжди є складні речі, які, здається, неможливо спростити; маса фактів і нюансів, які потрібно врахувати; контексти та внутрішні суперечності підводної частини айсберга. Перенасичені специфічною інформацією матеріали не пояснюють, як писати, а сигналізують: краще за цю тему не беріться, все одно не розберетесь.  

Що робити? Спробуйте згадати себе на початках: що важливого вам потрібно було дізнатися з цієї теми, щоб зорієнтуватись у ній і могти занурюватись глибше?  Ось цю інформацію та інсайти варто викласти якнайдетальніше, решту ж залишити у форматі «списку літератури» — рекомендованих джерел, які допоможуть розібратись детальніше тим, кому це потрібно.

Зазвичай текст варто актуалізувати — почати з пояснення, чому, власне, комусь треба вчитися «писати про це», а не просто брати й писати, як роблять універсальні журналісти з більшістю тем. Поради «як писати про ромів» потрібні, по-перше, бо роми часто стають героями матеріалів українських медіа, по-друге, бо медіа беруться далеко не за всі важливі теми, пов’язані з ромами, через упередження чи непоінформованість, по-третє, медійний дискурс про ромів — це кунсткамера стереотипів. А ось необхідність тексту «як писати про еквадорців» або «як висвітлювати північне сяйво» вже варто обґрунтувати.

Вступ-пояснення знадобився тексту «Як писати про бізнес, щоб виходив не “піар”», бо він — спроба знайти розв’язання прикладної проблеми, якої журналісти можуть і не усвідомлювати — адже як професіонали вони сформувались на ринку, де про компанії згадують лише за гроші. А ось TheLede не став актуалізовувати матеріал «Як писати про екотеми», вирішивши, що вистачить посилання у врізі на публікацію з поясненням, «чому це важливо». Напевно, варто було викласти хоч парою речень, чому писати про екологію треба вчитись окремо.

Частина практичних порад, як правило, неспецифічні, себто можуть стосуватися висвітлення будь-якої теми: налагоджуйте зв’язки з експертами, ставте уточнювальні запитання, слухайте свою аудиторію, беріть запасні батарейки для диктофона і так далі. Це нормально, адже це теж ваш досвід і зайве нагадування не завадить, та все ж бажано, щоб більша частина тексту стосувалась особливостей висвітлення саме цієї теми, а не роботи журналіста взагалі.  Якщо ж ви розраховуєте на читачів із професійним досвідом, варто повністю зосередитись на особливостях — чим висвітлення вашої теми відрізняється від «писання взагалі». Якщо це можливо, непогано дати людям схему-інструкцію, як у тексті «Як писати про закупівлі ProZorro» або у шпаргалці TheLede «Як і що писати про вибори».

Орієнтуватись на запит цільової аудиторії у підготовці такого тексту найскладніше. Щоб з’ясувати це, треба докласти зусиль — наприклад, провести опитування чи анкетування, й не в кожного медіа стосунки з аудиторією дозволяють таке спілкування. Втім результати опитування, якщо його все ж удасться провести — наприклад, у телеграмі чи в ґуґл-формі — майже гарантовано скоригують ваш початковий план тексту. Насущні питання, які виникають у людей, важко передбачити. Часто їх непокоїть термінологія, бо їм «прилітає» в коментарях за неправильно вжиті слова. Ще частіше вони просять назвати прізвища: кого ви вважаєте компетентним експертом у темі, кому можна довіряти, а до кого звертатись не варто. Тому, наприклад, замість «як писати» ми свого часу замовили експертці матеріал «Що варто читати про релігію».

Дізнавшись більше про виробничі реалії потенційних читачів, ви, ймовірно, зрозумієте, що ваш досвід для них — як набір фондю для сільської пенсіонерки: в найкращому разі назавжди поставить у сервант. Здавалося б, їм не до ваших нюансів. Та ви бачите, як людина, яка десять годин щодня гарує на стрічці, пишучи новини про міськраду й ДТП, все ж хоче знати коректне означення для людей з інвалідністю або цікавиться професійним висвітленням судів. І це надихає.

Фото

 Media lab