І в чому різниця між мігрантами, біженцями та тими, хто шукає притулок.
Вже протягом кількох тижнів зі сторінок світових ЗМІ не зникає тема про мігрантів, які перебували в Білорусі, на кордоні з Польщею. Переважно це люди, які прибули туди з Іраку, Сирії та Ємену.
Вони не мають документів, які дозволяли б їм офіційно потрапити на територію Євросоюзу, проте намагаються нелегально перетнути польський кордон поблизу КПП Брузги-Кузьниця.
Польські силовики, які охороняють кордон, раніше намагалися розігнати людей за допомогою сльозогінного газу та водометів. Також відомо, що від переохолодження помер підліток з курдської родини — його забрала швидка, але врятувати хлопця не вдалося.
Мігранти почали замерзати після того, як кілька днів прожили в лісі, а температура вночі опустилася нижче нуля.
Євросоюз звинувачує в ситуації, яка склалася, білоруського президента Олександра Лукашенка — той буцімто спеціально послабив контроль над кордоном у відповідь на санкції ЄС проти Білорусі.
Натомість мігранти починають поступово покидати кордон — як пишуть ЗМІ, вони їдуть кудись в супроводі білоруських силовиків. Станом на 22 листопада мігранти покинули прикордонну територію.
Для закордонних ЗМІ тема міграції — не нова. Так, до прикладу, в американському контексті про це багато писали через політику попереднього президента Дональда Трампа — той запроваджував міграційні обмеження, які стосувалися в’їзду в США.
Ці обмеження скасував його наступник, президент Джо Байден. Натомість сотні мігрантів регулярно штурмують кордон між США та Мексикою, намагаючись потрапити до Америки.
Ще одна «гаряча точка» на світовій мапі міграції — це Іспанія, куди регулярно намагаються потрапити мігранти з країн Африки. Нерідко — по воді, через Гібралтарську протоку.
Нерідко мігранти гинуть, намагаючись добратись до берегів Іспанії таким способом. Вихідці з африканських країн, наприклад, із Сомалі також долають шлях по воді через територію Єгипту, використовуючи цю країну як переправний пункт.
Нерідко в дорогу вирушають на надувних човнах, що у відкритому морі означає небезпеку і, вірогідно, смерть.
Для українських медіа тема міграції — не така популярна через відсутність подібних масових прецедентів.
Українські ЗМІ багато пишуть про внутрішню міграцію, спричинену війною на Донбасі та анексією Криму, а саме про внутрішньо переміщених осіб (ВПО) та вимушених мігрантів.
Проте про мігрантів у ширшому контексті майже не згадують, за винятком таких гучних інфоприводів, як-от ситуація на білорусько-польському кордоні.
Міграційний словник
Отже, що важливо знати, висвітлюючи тему міграції? По-перше, це — термінологія. І в розмовній мові, й у ЗМІ часто можна зустріти термін «нелегальні мігранти», який вживають стосовно всіх мігрантів з країн Африки або Близького Сходу.
Мовляв, якщо ці люди належать до певної раси або мають певне етнічне походження, і намагаються перетнути кордон, значить, вони точно «нелегали».
Отже, мігранти — це особи, які свідомо та з власної волі перетинають кордони своєї держави, часто — з метою змінити місце проживання.
Відповідно, емігранти — це мігранти, які виїжджають з країни в інші, а іммігранти — мігранти, які в’їжджають до країни.
Біженці — це особи, які змушені покинути свою країну внаслідок певних подій, які загрожують їхньому життю, здоров’ю або безпеці, як-от природні катаклізми або війни.
Наприклад, ми говоримо про біженців, коли йдеться про вихідців з Сирії, які покидають країну через військовий конфлікт на її території.
Українське законодавство, а саме закон «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», дає таке визначення для поняття «біженець»:
«Особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань».
Ще один термін, який використовується зокрема в Німеччині — «люди з міграційним фоном».
Федеральне статистичне відомство Німеччини використовує такий термін щодо осіб, які або самі не є народженими під німецьким громадянством, або такими є хтось з їхніх батьків.
Тобто людина з міграційним фоном в цьому контексті — це не лише особа, яка емігрувала до Німеччини, а і її діти.
Детальний словник англійською мовою пропонують також і в International Organization For Migration — його можна звантажити тут.
По-друге, слід відрізняти біженців від шукачів притулку, або осіб, які потребують додаткового захисту.
Вже зазначений вище ЗУ визначає це поняття так:
«Особа, яка потребує додаткового захисту — особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань».
Захистом прав таких категорій опікуються і міжнародні структури, наприклад, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців.
За статистикою, яку надає ця структура, станом на середину 2020 року в Україні проживало 2218 визнаних біженців та осіб із додатковим захистом та близько 2300 шукачів притулку з 60-ти країн.
Відзначається непропорційно велика кількість одиноких чоловіків працездатного віку. 23% серед біженців та шукачів притулку становлять жінки та дівчата.
Трудова міграція як пастка
Важлива категорія, про яку обов’язково слід згадати в контексті розмови про міграцію загалом — це трудові мігранти.
ЗУ «Про зовнішню міграцію» дає таке визначення для цього терміну:
«Трудовий мігрант — громадянин України, який здійснював, здійснює або здійснюватиме оплачувану діяльність у державі перебування, не заборонену законодавством цієї держави».
Тобто простими словами — це люди, які їздять за кордон на заробітки, а потім повертаються на батьківщину.
У матеріалі на сайті Вокс Україна окреслено такий «портрет» середньостатистичного трудового мігранта з України станом на 2017 рік.
Трудові мігранти, які виїжджають до країн ЄС — це переважно чоловіки, більшість — з сільської місцевості заходу України. Виняток — Італія, де 71% трудових мігрантів становили жінки.
Люди з вищою освітою вдаються до трудової міграції рідше у порівнянні з тими, хто має професійно-технічну освіту. Фізична праця — наприклад, робота на будівництві або на складах — розповсюджене явище у Польщі та Росії.
Трудова міграція може стати справжньою пасткою для шукачів заробітку за кордоном. В пошуках «вигідних пропозицій» українці нерідко вирушають на роботу до інших країн, не перевіривши належним чином умови працевлаштування та легальність самої пропозиції. В результаті вони можуть потрапити в трудове рабство — в експлуатацію.
Україна є країною походження, транзиту та призначення у торгівлі чоловіками, жінками та дітьми. Також зростає проблема внутрішньої торгівлі людьми.
За даними дослідження, проведеного на замовлення Міжнародної організації з міграції, понад 260 000 українців постраждали від торгівлі людьми з 1991 року, що робить Україну однією з основних країн походження постраждалих від сучасного рабства в Європі.
За даними МОМ в Україні, найпоширенішими формами експлуатації є сексуальна експлуатація, примусова праця, змішані форми експлуатації, а також примусове жебрацтво.
При чому у 2019 році на примусову працю припадало 93,3% зафіксованих випадків. 68% постраждалих осіб за 2019 рік — чоловіки, 32% — жінки.
У 2019 році МОМ виявила та надала допомогу 1345 особам, які постраждали від торгівлі людьми та зазнали трудової та сексуальної експлуатації в 25-ти країнах світу. Зокрема, і в Україні.
Що ж до зрізу по країнах, у Міжнародній організації з міграції зазначають: є тенденція до збільшення випадків торгівлі людьми в таких країнах-членах ЄС як: Польща, Італія, Угорщина, Чехія, Швеція, Німеччина, а також у Російській Федерації.
Важливі контакти
І журналістам, які працюють з темою міграції й протидії торгівлі людьми, і пересічним громадянам України, які цікавляться цією темою, слід зберегти собі перелік основних контактів, де вам можуть надати кваліфіковану допомогу та/або підтримку:
- Національна безкоштовна гаряча лінія з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів — 527 та 0 800 505 501
- Регіональні гарячі лінії з міграційних питань — у розділі «Телефони гарячих ліній» на сайті Державної міграційної служби України
- Гаряча лінія організації Донбас SOS — 0 800 309 110
- Безкоштовна гаряча лінія емоційної підтримки — 0 800 211 444
- Урядова гаряча лінія — 1545
- Національна гаряча лінія з запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерної дискримінації Ла-Страда Україна — 0 800 500 335 (зі стаціонарних) або 116 123 (з мобільного)
