Злочини проти журналістів зазіхають не просто на життя, здоров’я, майно, право вести діяльність. Особливий статус журналіста і виділення таких злочинів в окрему категорію пов’язані передусім із захистом усього суспільства. Тому що злочини проти журналістів спрямовані на перешкоджання поширенню важливої для суспільства інформації, на приховування від суспільства різних дій, зокрема протиправних. Саме тому в усіх цивілізованих країнах світу злочинам проти журналістів і стану розслідування таких злочинів приділяється особлива увага.
За повідомленням Офісу генерального прокурора, у 2020 році до судів передано 16 обвинувальних актів за кримінальними правопорушеннями проти журналістів – із 249 зареєстрованих. Варто нагадати, що передання обвинувального акта до суду є лише початком судового розгляду справи. Рішення суду у вигляді обвинувального або виправдувального вироку може бути ухвалене значно пізніше. Зокрема, реєстр судових рішень не містить нових вироків щодо справ за статтею 171 Кримінального кодексу України, ухвалених після аналізу, проведеного юристами ІМІ наприкінці жовтня 2020 року
Натомість реєстр судових рішень свідчить, що не всі заяви журналістів про порушення їхніх прав доводяться навіть до початку кримінального провадження, не кажучи вже про обвинувальний акт. Наприклад 28.12.2020 слідча суддя Заводського районного суду м. Миколаєва Боброва І. В. винесла ухвалу в справі № 487/7786/20, у якій ухвалила відмовити в задоволенні скарги журналіста на бездіяльність ТУ ДБР, розташованого в м. Миколаєві, щодо невнесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення. В ухвалі суддя зазначає:
"Законодавством передбачено, що бездіяльність слідчого, яка виразилась у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, заявник може оскаржити слідчому судді.
Разом з тим ч. 1 ст. 214 КПК України передбачає надходження заяви (повідомлення) саме про кримінальне правопорушення, а не про діяння, яке містить ознаки чи елементи злочину (об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона).
Підставами вважати заяву чи повідомлення саме заявою про злочин є наявність в ній об`єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину. Такими даними є фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину). Якщо в заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які повинні бути обов`язково внесені до ЄРДР".
Далі за текстом ухвали не наводиться і не аналізується текст заяви журналіста, не наводиться жодної інформації про те, яких же ж саме даних у заяві журналіста про злочин не зазначено. Однак суддя доходить висновку, що заява про перешкоджання законній професійній діяльності журналіста з боку судді Овідіопольського районного суду Одеської області не була заявою про злочин:
"Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення.
Також, враховуючи положення статей 2 ч. 1, 11 КК України, слідчий суддя вважає, що підставами вважати заяву чи повідомлення саме про злочин є наявність в таких заявах або повідомленнях об`єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину.
Зі скарги та доданих до неї матеріалів, випливає, що ОСОБА_1 вбачає склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК України, в діях судді Овідіопольського районного суду Одеської області ОСОБА_2.
Частиною 1 статті 171 КК України передбачено покарання за незаконне вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених журналістом матеріалів і технічних засобів, якими він користується у зв`язку зі своєю професійною діяльністю, незаконну відмову в доступі журналіста до інформації, незаконну заборону висвітлення окремих тем, показу окремих осіб, критику суб`єкта владних повноважень, а так само будь-яке інше умисне перешкоджання здійсненню журналістом законної професійної діяльності.
Відтак скаржник лише посилається на вчинення суддею Овідіопольського районного суду Одеської області ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК України, при цьому не зазначаючи на підтвердження жодних обґрунтованих, достатніх та допустимих доказів.
Таким чином, слідчий суддя вважає, що відсутні підстави для задоволення скарги".
Ми не знаємо всіх обставин цієї справи, адже не були учасниками процесу. Окрім того, у журналіста є право на оскарження зазначеного рішення суду. Тож ми можемо щиро сподіватися, що рішення суду дійсно законне й обґрунтоване, що заява дійсно складена журналістом так, що з неї неможливо встановити, які ж саме дії вчинив суддя Овідіопольського районного суду Одеської області. Що слідчий ДБР дійсно закрив справу саме на цій підставі, а не тому, що підозрюваним у справі мав проходити суддя. Ми маємо щиро сподіватися, що суди не вважатимуть надалі, що заява про скаргу має дорівнювати обвинувальному акту і містити докази злочину – адже стаття 214 Кримінального процесуального кодексу прямо забороняє проводити будь-які слідчі дії до внесення заяви в ЄРДР і прямо передбачає відповідальність посадових осіб за вчинення дій до моменту такого внесення:
"Стаття 214. Початок досудового розслідування
1. Слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач – керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання – керівником органу досудового розслідування.
2. Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Офісом Генерального прокурора за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, Державним бюро розслідувань, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
3. Здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду). Для з’ясування обставин вчинення кримінального проступку до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути:
1) відібрано пояснення;
2) проведено медичне освідування;
3) отримано висновок спеціаліста і знято показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису;
4) вилучено знаряддя і засоби вчинення кримінального проступку, речі і документи, що є безпосереднім предметом кримінального проступку або які виявлені під час затримання особи, особистого огляду або огляду речей.
У разі виявлення ознак кримінального правопорушення на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, досудове розслідування розпочинається негайно, відомості про нього вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань за першої можливості.
4. Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова в прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається".
Узагалі стаття 214 Кримінального процесуального кодексу доволі імперативна і досить чітко вимагає від слідчого зареєструвати заяву про злочин у ЄРДР, а вже потім проводити слідчі дії, зокрема перевірку наявності складу злочину. Тож ми маємо щиро сподіватися, що рішення судді Бобрової не означає, що відтепер ця норма почала діяти в якомусь іншому форматі й що обов’язок доказування складу злочину покладається саме на потерпілого, а не на слідчі органи.
Як уже неодноразово згадувалося в наших матеріалах, саме належна робота правоохоронних органів є запорукою дотримання законів у суспільстві. Коли правоохоронні органи перестають охороняти право і замість цього починають охороняти, наприклад, посадових осіб та їхній статус – вони перестають бути правоохоронними органами. Коли ж у суспільстві зникають правоохоронні органи – настає або хаос, або суспільство виробляє альтернативні способи захисту порушеного права. Однак це не притаманне правовій європейській державі. Тож ми щиро сподіваємося, що наші правоохоронні органи належно виконують свої функції, а поодинокі випадки, коли справедливість не встановлено належним чином, виправляються в порядку оскарження та в інший передбачений законом спосіб.
