Пятниця, 19 Квітня
Головна Медіапростір Травмонебезпечна професія

Травмонебезпечна професія

9334

Як допомагають журналістам, які висвітлюють теми травми, закордоном, і що із цього стане у пригоді українським медійникам. 

Надання психологічної підтримки журналістам ще тільки стає одним із стратегічних напрямків медійної діяльності в Україні. Окремі організації та об’єднання потроху впроваджують ініціативи, спрямовані на покращення психоемоційного стану журналістів, які висвітлюють складні теми, стикаються із емоційним вигоранням, хейтом та тиском у зв’язку із професійною діяльністю. 

Так, наприклад, минулого року ГО «Жінки в медіа» організовувала групу самопідтримки для українських медійниць — безкоштовні психологічні консультації для журналісток від психологині Марії Фабричевої. В зв’язку з карантином і локдауном ГО «Львівський медіафорум» створила програму психологічної підтримки для медійників.

А цього року «Фундація Суспільність» у співпраці з ГО «Відкритий простір» оголосили набір на програму «12 місяців стійкості», де журналісти-початківці та досвідчені представники професії зможуть протягом трьох місяців обмінюватися досвідом, підтримувати та консультувати одні одних. До речі, зареєструватися на цю програму ще можна — реєстрація відкрита до 28 лютого 2021 року

Проте описані пропозиції не відповідають навіть і на частину попиту. Адже насправді в Україні є багато журналістів, які регулярно, щодня висвітлюють складні теми — починаючи від війни на Донбасі та закінчуючи темами паліативної допомоги, невиліковних захворювань та смерті. Чимало із них змушені самотужки справлятися зі своїм психологічними проблемами, вигоранням, депресіями, порушеннями сну та хронічною втомою. 

Якщо поглянути на міжнародний досвід, стає зрозуміло, що масштаби боротьби із цими явищами в медіасфері глобальні. Одна з найбільш відомих структур, що займається допомогою журналістам, які працюють із травмою — американський The Dart Center for Journalism and Trauma. Це ресурсний центр, а також — глобальна мережа журналістів, викладачів журналістики та медичних працівників, діяльність яких сфокусована на темах травми, конфліктів і трагедій.

Dart Center — це проект Вищої школи журналістики Колумбійського університету в Нью-Йорку з міжнародними офісами в Лондоні та Мельбурні. Він був заснований Фондом Дарта у 1999 році та спершу існував при Департаменті комунікацій Вашингтонського університету як міждисциплінарний інформаційний центр. Серед перших проектів, ініційованих Dart Center, була щорічна програма стипендій, розрахована на невелику групу журналістів у розквіті кар’єри. Мета програми — покращити можливості журналістів щодо висвітлення тем насильства і травм в усьому світі. Ця програма продовжується і досі як програма стипендій The Ochberg Fellowship. Щоправда, у 2021-му її поставили на паузу через пандемію коронавірусу. 

У відповідь на теракти в США 11 вересня 2001 року центр також заснував Dart Center Ground Zero — шестимісячну програму освіти та підтримки для журналістів у Нью-Йорку. Центр також розширився на міжнародному рівні, створивши штатні вузли в Європі (базується в Лондоні) та Австралії, де згодом розробили новаторські навчальні програми для журналістів та новинних організацій.

З самого початку своєї діяльності Dart Center досліджує вплив повідомлень про травматичні події на психоемоційний стан людей. У період з 1999 по 2002 рік експерти провели перше рецензоване дослідження з питань професійного психічного здоров’я репортерів та фотографів у редакціях США. Згодом, у 2004 році Dart Center створив постійний дослідницький вузол на факультеті психології Університету Талси в Оклахомі, США, залучивши старших науковців та аспірантів до різноманітних поточних проєктів. 

Нині Dart Center продовжує підтримувати та заохочувати новаторські дослідження щодо психічного здоров’я журналістів, які висвітлюють теми, пов’язані зі збройними конфліктами тощо. Dart Center позиціонує себе як світового лідера у сфері дослідження журналістської етики та інноваційних практиках із впровадження тренінгів з психологічної безпеки та покращення психоемоційного стану медійників. 

Ще одна організація, яка займається темою журналістики травми зокрема — це Інститут Пойнтера у Флориді, США. Кожен охочий може пройти безкоштовний онлайн-курс «Журналістика і травма» на сайті Пойнтера. 

Цікаво, що обидві ці організації включають у поняття травми не тільки насильство, нещасні випадки, війни, збройні конфлікти, але і природні катаклізми на кшталт землетрусів, лісових пожеж, цунамі, що, очевидно, зумовлене географічним розташуванням. Для України ж подібні питання видаються не актуальними, адже ми живемо у зоні, де немає підвищеної сейсмічної активності, діючих вулканів тощо. 

Проте такий міжнародний досвід — яскрава демонстрація того, що робота із подібними темами у світі визнається як потенційно небезпечна для психоемоційного стану самих журналістів. Тож подібні організації допомагають медійникам у стабілізації стану та подоланні ймовірних наслідків.

В Україні такі ініціативи потрібні не лише на рівні точкових, локальних проєктів, а розраховані на широке коло людей. Проте, на мою думку, почати слід із роз’яснень, чому психологічна допомога такого роду справді є необхідною для багатьох працівників ЗМІ. Адже дуже часто самі журналісти не розуміють, що їм потрібна психологічна допомога, звикають до свого стану хронічної втоми та розцінюють його як належне — мовляв, у складні часи живемо, а як же іще має бути? Тож почати слід із пояснення доцільності допомоги. 

Інституція, подібна до Dart Center, могла би врятувати журналістів, які висвітлюють теми, пов’язані з війною на Донбасі, стикаються із переслідуваннями та хейтом у зв’язку зі своєю професійною діяльністю, розчаровуються у професії з тих чи інших причин, та просто втомилися від роботи. І хочеться вірити, що поява такої структури в Україні — це лише питання часу.

Media lab

Наживо

Ефір

  • 00:40 Марафон «Єдині новини»
  • 06:45 Вісті
  • 07:15 Global 3000
  • 07:45 Телемагазин
  • 08:00 Молитва за Україну

Персони

“Все в моїх руках тому їх не можна опускати! Усмішка та хороший настрій - найкращі супутники в житті людини!”
Любомир Белей