Хайп чи етика – ось у чому питання. І питання це постає перед українськими журналістами регулярно. Останній приклад – висвітлення катастрофи українського "боїнга" в Ірані. Зокрема, постало питання: чи припустимо писати про загиблих українців, використовуючи їхні зажиттєві фото, взяті із соціальних мереж?
Як то кажуть, “якщо не впевнений, як робити правильно, – роби за законом!”. За загальним правилом інформація про фізичну особу, зокрема фотозображення цієї особи, є інформацією з обмеженим доступом і може використовуватися лише за згодою цієї особи або в інших визначених законом випадках (наприклад, для висвітлення діяльності посадової особи органу влади). Якщо фізична особа розмістила своє зображення в соціальній мережі для необмеженого кола осіб – вона самостійно відкрила таку інформацію, і це фото не є конфіденційним.
Проте якщо людина помирає – правовий режим використання її фото змінюється. Відповідно до частини першої статті 308 Цивільного кодексу України, фотографії, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені в разі її смерті лише за згодою дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає, – батьків, братів та сестер. Навіть більше, згода, яку дала фізична особа, зображена на фотографії, іншому художньому творі, може бути після її смерті відкликана дітьми, вдовою (вдівцем) тощо.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування морального збитку, завданого внаслідок порушення її прав.
Тож у разі розміщення фотозображень загиблих без згоди зазначених вище родичів загиблого такі родичі мають право звернутися до суду з вимогою компенсації завданої моральної шкоди. І таке звернення до суду не буде перешкоджанням свободі слова, адже свобода слова, відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має певні обмеження, зокрема не припускається зазіхання на права і свободи людини. У тому числі – померлої людини.
