Покоління Z — це ті люди, які ніколи не знали світу без інтернету. У 2019 році їх частка у глобальному населенні складатиме 32 %. Як покоління Z взаємодіє з новинами та як навчити його свідомого споживання інформації — пояснила в інтерв’ю «Детектору медіа» британська дослідниця Хлоя Комбі.
Британська журналістка, дослідниця та освітня консультантка Хлоя Комбі (Chloe Combi) під час лекції в Києві пояснила, як змінилися підлітки з 1950-х до сьогодення. Організаторами лекції виступили UNICEF Ukraine та Practicum.
Якщо підлітки 1950-х асоціювалися з бунтом, протистоянням молодого покоління зі старшим, сексуальною свободою, фестивалями «Вудсток» та потужною бінарністю («хороші» хлопці та дівчата проти поганих), то підлітки Z консервативніші, вони схильні залишатися у своїй соціальній бульбашці, зацікавлені в політиці й екологічному активізмі. Покоління Z менше п’є та менше вживає наркотики, стриманіше в сексуальних контактах. Водночас серед його представників більший рівень тривожності та проблем, пов’язаних із психічним здоров'ям.
Покоління Z також більше мислить зображеннями — звідси й інтерес до instagram-макіяжу й віртуального, футуристичного типу краси. Молодим людям Z також притаманна інша цікава риса: вони часто роблять якісь дії, якими можна потім поділитися з підписниками в соцмережах. Тобто це не веселощі заради веселощів, а заради їх демонстрації іншим. Найпопулярніша професія для Z — влогер, а YouTube замінив для них рок-н-рол, який був свого роду «пальним» для молоді з 1950-х.
Водночас підлітки Z є дітьми міленіалів, які були більш толерантними та розуміючими батьками. Тому покоління Z схильне обговорювати проблеми, підтримує ідеї рівності для меншин. Вони менше фіксуються на бінарних опозиціях, поняття гендеру для них розмитіше. Покоління Z більш політично активне та обізнане. «Чи довірили б ви набагато старшій людині обрати музику для вашого плейлісту? А фільм? Тож чому дивуватися, якщо покоління Z із недовірою ставиться до політиків старої школи, які будуть напряму впливати на їхнє майбутнє», — пояснює дослідниця. Такий же підхід пояснює і їхній активізм щодо захисту навколишнього середовища, адже людям Z жити далі на цій планеті.
Покоління Z шукає й фінансової захищеності та стабільності. Це молоді люди, які ставлять під сумнів необхідність університетської освіти, яка не гарантує для них високооплачувану роботу, але приносить велике боргове навантаження через студентські позики на оплату навчання.
Переважну більшість інформації покоління Z отримує в цифровому вигляді. Вони споживають її дуже швидко. Водночас середовище в інтернеті є досить токсичним і стресовим. Підлітки багато знають про відчуття #FOMO — «Fear of missing out», синдром втрачених можливостей, коли чуже життя через картинки в соцмережах здається в рази кращим та привабливішим. Тож серед молоді почав зароджуватися новий тренд до «цифрового детоксу», усвідомленого обмеження використання ґаджетів та #JOMO — «Joy of Missing Out», насолода від вимкнених соцмереж, інтернету.
В інтерв’ю «Детектору медіа» Хлоя Комбі детальніше пояснила, як покоління Z взаємодіє з новинами та як навчити його свідомого споживання інформації й зацікавити в медіаграмотності.
— Хлоє, розкажіть, будь ласка, як покоління Z споживає медіактонтент, новини.
— Це дуже швидкий, майже миттєвий процес. Значну частку новин вони отримують із соціальних мереж. Вони дізнаються про останні новини з Twitter, Facebook, меншою мірою — з Instagram. Значно рідше вони переходять за посиланнями із соцмереж на сайти самих медіа.
На мою думку, є дві речі, які мають значний вплив на цей процес. По-перше, це люди, на яких вони підписані та за якими вони стежать у соцмережах. Це вплив рольових моделей, які можуть направляти їх на конкретні джерела новин. Це той же трибалізм, який я згадувала в лекції. Світ втратив здатність іти на компроміс. Ми живемо в такий період часу, коли якщо хтось виглядає, думає, молиться інакше, нас заохочують бачити цю людину як ворога. Весь світ поділяється на чорне та біле. Якщо ти дотримуєшся правих поглядів, у тебе є набір конкретних джерел новин. Якщо лівих — теж є свій відмінний набір. Тож молоді люди дуже бінарні у своїх виборах.
По-друге, це смартфони. Люди можуть налаштовувати сповіщення та пуш-повідомлення для новин. Я теж так роблю — для тих видань, чиї новини я хочу читати. Й не роблю цього з тими, кого я читати не хочу. Таким чином ми живемо в ехо-камерах, у яких наші погляди підсилюються тими джерелами новин, які ми обираємо.
— Але чи усвідомлюють люди покоління Z, що вони перебувають у цих ехо-камерах?
— Ні. Я думаю, що в цьому й справа. Навіть наше покоління не усвідомлює цього. Ми не розуміємо, в якій частині політичного спектру ми перебуваємо.
Якщо ви виросли в середовищі старих медіа, коли ви слухали новини по радіо, дивилися їх по телебаченню, читали їх у газетах, то так чи інакше ви отримували більш-менш збалансований контент. Якщо ви брали в руки газету, то бачили в ній багато різних думок та позицій. Але якщо ви молода людина, яка мало взаємодіє зі старими медіа, ви повністю звикли жити у своїй усталеній системі думок.
Ще одне цікаве явище — це подкасти. Я не впевнена, чи вони настільки ж популярні в Україні, але вони стають дуже важливими у Західній Європі, особливо для міленіалів та покоління Z. Вони цікаві як джерело новин, але, знову ж таки, вони повністю упереджені. Дуже мало з них, наприклад Radio 4 чи World Service, можна назвати збалансованими. Подкасти мають конкретний політичний порядок денний.
Є способи, як донести до покоління Z, що вони живуть у «бульбашці» й треба виходити за її межі. Але не думаю, що в нас достатньо медіаграмотності, щоб донести це до всіх.
— Покоління Z також є політично активнішим. Чи означає це те, що вони також більш усвідомлено та відповідально читають новини?
— Я би сказала, що вони радше споживають їх, а не читають. Ми живемо у світі звукових фрагментів та заголовків. Ми читаємо заголовок і думаємо, що зрозуміли весь матеріал. І я думаю, що це набагато небезпечніше для молодих людей. Вони клацають на заголовки, які емоційні, захопливі, гіперболізовані. Є безліч досліджень, які доводять, що люди читають лише заголовки й не читають весь текст і думають, що зрозуміли все. Й ми все більше так робимо. The Guardian у своїх матеріалах доводиться вказувати на початку — це лонгрид, тут буде багато-багато слів. Більшість людей цього уникають. Я думаю, що частково популярність такий сайтів як BuzzFeed полягає в тому, що вони роблять із новин невеликі звукові чи текстові фрагменти.
Я думаю, що в людей є здатність читати новини, але ми все більше дивимося на них. І ми живемо в отакій культурі.
— Покоління міленіалів менше довіряє ЗМІ. Така ж тенденція є й у покоління Z. Як медіа завоювати їхню довіру?
— Одна річ, до якої нам усім треба повернутися, — це слухати й довіряти експертам. Останні 3-4 роки ми бачили цикл дуже гучних голосів, які утримували увагу. Це також дуже «крайні» голоси: це видно з Brexit, із обрання Дональда Трампа. У Європі теж з’являються яскраві політичні постаті, які жадають уваги.
Яскраві люди потрібні й медіа, але треба чітко конструювати меседж, який вони поширюють, завжди залучати до цього експертів. Розповідати ті історії, які суголосні з меседжем. Наприклад, останні два роки був дуже поширеним хештег #cleaneating та однойменний спосіб харчування. В YouTube та Instagram з’являлися люди, які називали себе гуру в цьому. Вони давали поради щодо їжі та харчування, які були не просто неправильними, але й небезпечними для здоров’я. Вони казали, що хліб спричиняє рак, а паста може вас вбити. Суцільна маячня.
У певний момент наукова спільнота мобілізувалася й почала казати: «Хвилиночку, але ці ідеї небезпечні». Вони звернулися до медіа й пояснили, що треба припинити поширювати ці ідеї. Звісно ж, спершу до них ніхто не дослухався. Але поволі ЗМІ стали все менше й менше писати про це. Люди почали знову більше звертатися за порадами до лікарів та професійних дієтологів. Я думаю, це хороший приклад того, як експертів знову починають слухати. На це просто потрібен час та спільні зусилля. Медіа потрібно працювати разом та просувати ті історії, які правдиві, й зупинити трибалізм.
— І запрошувати когось із популярних блогерів чи влогерів для просування?
— Так! Я думаю, що це теж може спрацювати. Але треба бути обережними, кого ви для цього обираєте, адже такі люди можуть бути зі своїм «багажем». Наприклад, відомий блогер Пол Логан свого часу зняв відео в японському лісі, відомому як «ліс самогубців». Це був гучний скандал.
— Такі ж підходи можна використовувати й для просування медіаграмотності в покоління Z?
— У першу чергу це має бути освіта. Я думаю, якщо ми принесемо назад такі речі, як політика, соціологія, медійні науки (я маю на увазі серйозні медійні науки, наприклад, аналіз новин), це буде важливим кроком. Я думаю, що молоді люди, підлітки, діти, були б зацікавлені в цьому. Вони зацікавлені у навколишньому світі. Медіа є в усьому цьому — й соціології, політиці, економіці. Я думаю, що ми маємо вчити, що таке новини, меседжі в них, семіотика. Подібні речі відкладають зазвичай до університету, але варто було би вчити цього маленьких дітей, викладати медіаграмотність змалечку. У деяких країнах так і роблять. Так посіяти зерна поганої політики набагато складніше. Наприклад, Франція доволі успішна в цьому, й цій країні вдається утримати доволі центристський уряд.
Мені також здається, що в цьому питанні важлива сім’я. Це старомодне уявлення про родину, яка збирається разом і читає газету чи дивиться телевізор. Це здається справді старою ідеєю, але її було б непогано відродити. Якщо в мене будуть діти, я точно буду так робити: я читатиму з ними новини та обговорюватиму їх. Це, знову ж таки, повертає нас до відчуття, що ми перестали розмовляти, спілкуватися одне з одними. Ми більше проводимо часу за екранами. Нам треба почати знову говорити, обговорювати новини. Це більш раціональний шлях до медіаграмотності.
Фото надані організаторами лекції
