Згідно з даними останнього гендерного моніторингу регіональних медіа, гендерний розрив між експертками й експертами в журналістських матеріалах регіональних видань становить 38%. Тобто медіа залучають до коментарів або експертної оцінки удвічі більше чоловіків, аніж жінок (30% експерток і 70% експертів).
Така ж ситуація й щодо героїнь та героїв публікацій: у журналістських матеріалах 29% героїнь і 71% героїв, тож гендерний розрив становить 42% (2,4 раза).
У жовтні в Києві відбувся цикл тренінгів «Гендерно чуйна журналістика», покликаний навчити журналістів гендерно збалансованого, недискримінаційного висвітлення найрізноманітніших тем.
Тренери — правозахисниця та журналістка Ольга Веснянка й експерт із комунікацій Микола Ябченко — розповіли Повазі про ключові засади гендерно чутливої журналістики.
Що таке гендерно чутлива журналістика?
«За великим рахунком, ідеться про чоловіків та жінок. Це проявляється всюди. Тому тут питання не в тому, щоб журналісти писали про гендерну політику чи гендерні стереотипи. Мова йде про те, щоб вони, працюючи над своїми матеріалами, дивилися крізь так звані “гендерні окуляри” та враховували. Наприклад, дуже часто економічні теми коментують експерти-чоловіки при тому, що є жінки-фахівчині в цій сфері. Тобто ми не говоримо про те, що постійно треба вживати слово “гендер”. Ідеться про те, щоб журналістика не ображала чоловіків та жінок, не насаджувала ці стереотипи, не поглиблювала їх», — сказав у коментарі Повазі експерт із комунікації Микола Ябченко.
Водночас правозахисниця та журналістка Ольга Веснянка зауважує, що профільні тексти на гендерну тематику також є важливими.
«Гендерно чуйна журналістика — це, у принципі, журналістика. Тобто вона має бути етичною, коректною, гендерно чуйною, об’єктивною й так далі. Тобто це не якийсь окремий напрям журналістики. Оскільки жпояснити, чому варто бути гендерно чуйними, можна лише через інформацію про нерівність чоловіків та жінок, про дискримінацію щодо чоловіків і жінок за ознакою статі, цим темам, так само, як і темі гендерного насильства, ми намагаємося приділяти більше уваги», — пояснила Ольга Веснянка.
Яких помилок припускаються журналісти?
1. Гендерна сегрегація — це нерівномірне розподілення чоловіків і жінок в економіці, через що в окремих професіях чи окремих економічних галузях переважають чоловіки або жінки.
«Ідеться про те, що в тих чи інших сферах жінки присутні або повністю відсутні. Наприклад, економікута політику жінки-експертки коментують значно рідше», — пояснив експерт із комунікацій Микола Ябченко.
2. Сексизм — це упереджене ставлення до людини за ознакою статі чи гендерної ідентичності.
Автори/ки посібника з гендерно чутливої журналістики наводять такі приклади сексизму:
— «чоловік завжди сильніший за жінку, це зумовлено фізіологією»;
— «у чоловіка мозок набагато більший»;
— «жінці не можна працювати водійкою електрички, бо їй ще народжувати»;
— «білявки більше приваблюють чоловіків і є тупішими»;
— «жіноча логіка»;
— «чоловічий характер»;
— «вона — чоловік у спідниці»;
— «він — плаксива баба».
3. Об’єктивація — це опредметнення, перетворення на об’єкт.
Експерт Микола Ябченко привів такий приклад: «мер із дружиною» або «високопосадовець із дружиною».
«Тобто жінку не сприймають як окрему особистість, але натомість сприймають як додаток до якогось успішного чоловіка», — пояснив він.
«Рік тому траплялися календарі у стилі пін-ап на військову тематику з напівоголененими дівчатами. Тоді говорили про те, що це чудові календарі, які піднімають бойовий дух військових. Волонтери їх друкували та передавали на передову. На мою думку, це вже об’єктивація», — додав Микола Ябченко.
4. Стереотипи
За словами журналістки та правозахисниці Ольги Веснянки, журналістам треба відходити від стереотипного бачення й не робити виняток для жінок.
«Наприклад, у вас повідомлення про фільм, у якому йдеться про жінок на Майдані. Не треба говорити: “Ми знаємо, що і жінки також…” Це не “також”, жінки й чоловіки разом зробили свій внесок у громадянський протест», — пояснила Ольга Веснянка.
5. Лексика
За словами журналістки та правозахисниці Ольги Веснянки, такі словосполучення, як «представниці слабкої статі» чи «представниці прекрасної статі», є недоцільними. «Тобто треба позбутися цих синонімів та з повагою ставитися до співрозмовників і співрозмовниць», — зазначила вона.
Те саме, за словами експертки, стосується компліментів.
«Дуже часто припускають, що коли гості заходять до студії, то потрібно робити компліменти зовнішності. Це також буде недоречним. Недоречними будуть і репліки “нехай першою скаже жінка”», — зазначає Ольга Веснянка.
Ці помилки характерні тільки для українських ЗМІ?
Ні, не тільки. За словами експерта з комунікацій Миколи Ябченка, є сфери, які стереотипізовано, їх помилково вважають жіночими, але це віддзеркалення того, щоб відбувається в суспільстві.
«Ми аналізували провідні американські, британські та українські видання. Ця тенденція простежується в усіх ЗМІ. Тобто є сфери, які стереотипізовано, їх помилково вважають жіночими. Ці теми дуже часто коментують жінки або жінки стають героїнями таких матеріалів. Наприклад, ми аналізували одну з українських газет, де більшість статей про політику та економіку були написані здебільшого чоловіками та про чоловіків, коментували також чоловіки. Водночас теми побуту, виховання дітей та медицини, як правило, були про жінок, з коментарями жінок, і дуже часто писали їх журналісти-жінки. Але ця ситуація є не лише в українських газетах, а й у західних ЗМІ. Це віддзеркалення того, щоб відбуваєтьсяв суспільстві», — сказав Микола Ябченко.
Для чого використовувати фемінітиви?
Завдяки використанню фемінітивів у ЗМІ жінки стають видимими в тих сферах та професіях, у яких, можливо, їх не бачили раніше.
«Фемінітиви були притаманні українській мові ще до 1920-х років, коли почалася русифікація України. Тому говорити про те, що нині мову вигадують або штучно конструюють, — помилка. Це незнання історії і своєї мови», — зауважив експерт із комунікацій Микола Ябченко.
«Особисто я закликаю й заохочую всіх уживати фемінітиви, але це справа добровільна. Я думаю, що в цьому випадку потрібно починати з рішення на рівні редакції, а потім узгоджувати зі своїми героїнями, чи згодні вони, щоб щодо них уживали фемінітиви», — додав він.
Що можна зробити, аби зрозуміти, як створювати гендерно чутливий контент?
1. Ознайомитися з ключовими засадами гендерно чутливої журналістики.
Журналістка та правозахисниця Ольга Веснянка радить для ознайомлення онлайн-курси «Гендер для всіх» або відео-тренінги з гендерної журналістики.
2. Утримуватися від суджень «не по суті, а по статі».
За словами тренера Миколи Ябченка, треба передусім зважати на фаховість героїв.
«Якщо ми збираємося про щось писати або щось коментувати, треба насамперед оцінювати фаховість, а не стать. Стать героїв не повинна впливати на оціночні судження», — пояснив Микола Ябченко.
3. Уникати стереотипного мислення.
За словами Миколи Ябченка, кожна людина має право на власний вибір: якщо жінка вирішила бути солдатом, то вона повинна мати можливість реалізувати це своє бажання, якщо чоловік вирішив бути вихователем у дитячому садку, він повинен мати цю можливість, і суспільство повинно його в цьому підтримати, а не засуджувати.
«Звертайте увагу на особистість, на право вільного вибору й на фаховість, а не на стать», — радить експерт.
4. Стежити за лексикою
Щодо недискримінаційної лексики, то автори посібника з гендерно чутливої журналістики радять тестувати слова в так званому «дзеркалі».
«Наприклад, якщо хочеться вжити слово “жіноцтво” чи “жіночки”, уявіть на його місці слова “чоловічки” та “мужчинки”. Чи добре виглядатиме такий текст?», — сказано в посібнику.
5. Звертатися до експерток у тих сферах, які помилково та стереотипізовано вважаються «чоловічими».
Шукати експерток можна у спеціальних базах, наприклад, тут або тут.
Чи стають українські ЗМІ більш гендерно чутливими?
За словами журналістки та однієї з учасниць тренінгу з гендерно чутливої журналістики Світлани Вовк,не всі журналісти знають і розуміють, що таке «гендер».
«Наразі наша аудиторія ще не до кінця орієнтується в темі гендер. Тут перегукується перший аргумент з другим, оскільки це недостатня взаємодія ЗМІ та населення», — сказала Світлана в коментарі для Поваги.
На думку тренера та експерта з комунікацій Миколи Ябченка, у ЗМІ прогрес є, але цього не можна сказати про суспільство в цілому.
«Суспільство наше розвивається, і тому є цей прогрес. Але якщо у ЗМІ цей прогрес поступовий, то, на превеликий жаль, цього не можна сказати про суспільство в цілому. Про це свідчить і нератифікація Стамбульської конвенції. Ми бачимо, що навіть народні депутати мають таку кількість упереджень щодоролі й сенсу гендерної політики. Тому ще рано зупинятися й радіти якомусь прогресу», — зазначив Микола Ябченко.
«Я останні 9 років працюю у сфері гендерних питань. Дуже часто в нас буває так — “один крок вперед, два — назад”. Тому що все залежить, на жаль, не від системної політики, яка дуже часто відсутня, а від конкретних персоналій. Є люди, які розуміють, для чого це. З’являється якийсь прогрес. Потім змінюється влада, усе блокується та втрачається навіть той прогрес, який був. Тому тут було б добре, щоб був якийсь суспільний запит. А для того, щоб сформувати суспільний запит, суспільство має розуміти, що це. Тут роль ЗМІ є неоціненною. Тому що вони тепер можуть займатися просвітою. Хотілося б, щоб журналісти як мінімум утримувалися від цього перекосу, а як максимум — виконували якусь таку просвітницьку функцію», — додав він.
Водночас, на думку журналістки та правозахисниці Ольги Веснянки, розвиток солідарності українських журналістів та журналісток відбувається паралельно з розвитком неформальної освіти в суспільстві.
«Я помічаю, що останні 2 роки журналісти й журналістки, які беруть участь у тренінгах, стають більш активними у виступах проти сексизму в медіа. Скажімо, вони вже більш прицільно звертають увагу на сексистську рекламу, яку бачать у своєму місті. Часто вони запитують, куди можна поскаржитися, кому можна передати цю інформацію, аби таких сексистських візуальних меседжів в їхньому місті не було. Окрім цього, часто просять поради щодо того, як коректніше висвітлити ту чи іншу тему, або навітьзапитують, чи є певний матеріал колеги коректним, чи не є він сексистським. Те саме стосується висловів місцевих політиків. Я думаю, що це йде паралельно. Маю на увазі розвиток активізму чи солідарності українських журналістів і журналісток у медіа. Також розвивається й неформальна освіта», — сказала Ольга Веснянка.
Отже, для впровадження більш чутливого підходу існує кілька інструментів. Так, дотримання стандартів журналістики та використання порад експертів і експерток домоможе висвітлювати ті чи інші теми збалансовано та недискримінаційно, а це дозволить зробити жінок-фахівчинь більш видимими в медіа-просторі.
Яся Вольвач
Ілюстрація: financiallysavvywomen.com
