…і коли варто з ними закінчувати.
«Я ж не буду лізти в розслідування!» — не червоніючи брехала я собі та своїй родині напередодні вступу на журфак. А зі старту третього курсу наступні три роки вже представлялася як журналістка центру журналістських розслідувань. Це автоматично переконувало всіх у моїй крутості.
Але не мене. Бо насправді мені було важко.
І річ не в тому, що я була поганою журналісткою. Річ у тому, що розслідування були моїм стартом. І на ньому я була одна. Цей текст — засвідчення того, що варто ставити недосяжні цілі. І того, що варто цінувати кожне зі своїх зусиль.
Шматочок пристойного тексту і кілька застережень
Кожен пристойний текст про розслідування має починатися тим, що реальність геть не така, якою її змальовують пригодницькі фільми та книги. Але правда в тому, що у це все одно ніхто не вірить. Особливо ті, хто збирається у розслідування і вирішує читнути про це текст на Медіалабі, щоб прийняти буцімто досі не прийняте рішення.
Можливо, я дивилась неправильні фільми про журналістів, але саме до тижневих засідок в реєстрах посеред купи документів я була цілком готова. Про це багато говорять. Але не говорять про деякі підготовчі етапи.
- Документація — це складна уніфікована (для кожної галузі по-своєму) однотипна штука. І порушення в ній можна побачити лише тоді, коли ти знаєш, якою має бути норма. А коли ти початківець — ти цього, як правило, не знаєш. Через це ти постійно все перероблюєш і не вкладаєшся у жоден дедлайн. Це боляче.
- Коли людина довгий час чимось займається, більшість неочевидних речей здаються їй очевидними. Коли така людина дає тобі тему і каже «роби», то дійсно думає, що ти знаєш як…
- …а коли ти початківець, ти не знаєш як! І соромишся ставити забагато запитань, аби не здатися непрофесійним. Виходить замкнуте коло, вийти з якого легко. За умови, що ти навчишся просити про допомогу.
Розділ, у якому ніхто не агітує за додаткові дисципліни для студентів
…але агітує за те, аби наявні дисципліни були більш вичерпними, ніж вони є зараз.
Якщо запитати у студентів, за які кошти існують центри журналістських розслідувань та що саме вони розслідують, більшість не знатиме. У частини студентів-журналістів взагалі немає такого предмета як інвестигативна журналістика. У мене не було. Тим паче на другому курсі, після якого мене й понесло у цю галузь.
Дуже круто, коли університети запрошують читати відповідну дисципліну практиків. Тоді за умови красномовності лектора будуть і епічні історії, що закохають в журналістику, і покрокові інструкції опанування реєстрів (це основний інструмент роботи в розслідуваннях), і окремий екскурс в журналістську етику.
Але якщо студентів навчатиме теоретик, буде не так. Дуже часто викладачі, які від початку пішли в теорію журналістики і там лишились, не можуть передати студентам потрібну іскру. І не можуть пояснити, як відфільтрувати у судреєстрі справи за конкретною статтею. Звісно, так стається далеко не завжди. Але все одно часто.
А от до чого точно не готують в університетах, це до того, як реагувати, коли вам ночами телефонують з невідомих номерів, в обличчя викрикують, що ви продались і всіх оббрехали, а також, коли розповідають складні історії зі сльозами на очах, просячи про допомогу, якої ви дати не можете.
Час від часу це виснажує. Досвідчені журналісти (тут вже не тільки про розслідувачів) вміють давати цьому раду. Вони знають, що працює саме для них — відпустка, пляшка вина чи вихідні без ґаджетів. А от вам як початківцю слід ще дізнатися, що підійде вам. До цього буде трохи важко.
Розслідування — один з найскладніших жанрів. У технічному та емоційному сенсах. Тому туди, як правило, йдуть журналісти, які вже мають певний досвід і принаймні знають, як говорити з різними людьми й перевіряти інформацію. І це правильне рішення, яке зробить процес опанування розслідувального ремесла менш болісним.
Те, заради чого ми всі тут зібралися: чи варто йти в розслідування
Починати кар’єру з розслідувань — не найкраща ідея, якщо слово «стресостійкість» у своєму резюме ви написали з ноткою сумніву. Не через те, що вам погрожуватимуть (взагалі не факт, що з вами так станеться), а через те, що перший час ви не знатимете, за що братися і як робити це правильно. Це нормально. Але якщо мати досвід до розслідувань, буде втричі простіше.
Я почала з розслідувань. І абзацом вище написала, що ідея так собі. Однак я ну шкодую про неї. Зі свого (виключно зі свого!) досвіду розповім, що ви отримуєте, підписавшись на с̶к̶а̶н̶д̶а̶л̶и̶,̶ ̶і̶н̶т̶р̶и̶г̶и̶, розслідування у юному віці.
- Портфоліо і резюме, з якими не позмагаються ваші колеги-однолітки, що переважно починають з новин;
- Дуже хорошу прокачку у знанні законів, яка знадобиться й у приватному житті;
- Круте ком’юніті, в якому вам допомагатимуть, щойно ви про це попросите і в якому ви будете максимально надихатись тим, що роблять інші;
- Трохи сивого волосся вже у 20 років (знаєте, як воно буває… вибори, стреси, чотиригодинний сон. Про цей досвід я детальніше розповідала тут);
- Тиск від того, що вас оточуватиме купа професіоналів і ви не матимете змоги порівнювати свої досягнення з рівними вам у плані досвіду журналістами;
- Шалений кайф від того, що після ваших текстів бодай когось штрафують, звільняють чи навіть судять.
І коли з розслідувань варто таки йти
Спробувати себе в журналістських розслідуваннях було моєю мрією з першого курсу. Я здійснила її та просто вирішила рухатися далі. Мені хотілося і хочеться спробувати щось ще. Тепер я працюю в журналістиці рішень, поєднуючи її з правозахисною. Але без розслідувального досвіду я робила б все геть не так, як роблю зараз.
Розслідування — це важко і часом боляче. Розслідувачі вигоряють, коли бачать, що корупціонери й після розслідувань лишаються на посадах, що люди й далі толерують порушення закону і що зміни відбуваються не так швидко. Але вони відбуваються. А без чесних журналістів, готових за однією ниточкою дійти до краю світу, не було б і цього.
Гадаю, з розслідувань варто йти, коли ти втомлюєшся. Але більшість туди повертається. Бо розслідувальна журналістика цього варта. Однозначно варта.
