Неділя, 19 Серпня
Головна Медіапростір Соцмережі як основний ресурс поширення фейків

Соцмережі як основний ресурс поширення фейків

280

Якщо ще зовсім недавно ЗМІ породжували фейки, а соцмережі це активно обговорювали, то нині Facebook та інші майданчики самі перетворилися на ЗМІ. Продукуючи неправдиві новини вже для преси й телебачення

У боротьбі з ворожою, передусім російською пропагандою маленька Естонія нарешті вирішила діяти на випередження. Для реалізації цього збільшено бюджет у 13 разів. До 2021 року борці з пропагандою матимуть 3,26 мільйона євро. Президент Франції Макрон заявив, що влада буде розвивати «юридичний механізм для захисту демократичного життя від фейкових новин». Будемо сподіватися, що й цьому законопроекті будуть запропоновані дії на випередження. Адже раніше практично в усьому світі боротьба зводилася до реакції на повідомлення, які завдають державі шкоди. Наприклад, Росія вкинула фейк — а естонська чи будь яка інша держава брехню спростовує. Проте неправда вже прозвучала, що в сучасному інформаційному суспільстві значно дієвіше за її аргументоване заперечення. Причина на поверхні: люди схильні більше вірити вигадкам та казкам — вони цікавіші.

Тож коли 11 січня в ефірі «UA: Першого» показали документальний фільм «Нічого, крім брехні: боротьба з фейками», ваш автор зацікавився. Бо про такі речі давно пора говорити, і не один день, а щодня. Важливо, що стрічку демонстрував державний канал з найбільшим покриттям. Якби Україна брала приклад з Естонії, майданчик «UA: Першого» став би дієвим інструментом контрпропаганди й захисту від російської інформаційної агресії.

Фільм не новий. Ще в березні 2017 року його показали в кінотеатрі «Жовтень». До того ж створена українськими журналістами зі StopFake та командою британського журналіста Тіма Вайта. Протягом тридцяти хвилин екранного часу британці домінують, текст дається з перекладом. І хоча українські борці з фейками в кадрі з'являються та щось коментують, їхня присутність мінімальна. Через те складається враження: дивимося іноземну стрічку, яка українських проблем торкається дуже опосередковано. Наші громадяни мають змогу вставити не більш ніж п'ять своїх копійок. Це в ситуації, коли український інформаційний простір потребує захисту від фейкових новин у рази більше, ніж естонський.

Тим, хто в матеріалі, «Нічого, крім брехні…» жодної нової землі не відкриє. Новиною не є ані російське втручання в американські виборі, ані те, що Володимир Путін систематично й публічно бреше, не червоніючи. Давно відомо й про «розіп'ятого хлопчика», «зґвалтованих бабусь», «розстріляних снігурів». Згадані зразки фейків стали своєрідною класикою пропагандистських новин. За великим рахунком, автори стрічки дали набір відомих фактів, закликавши глядачів більше думати самостійно. І перегляд, поза сумнівом, потрібного, правильного, але місцями необов'язкового й сухого, мов розділ шкільного підручника, фільму залишав байдужим. Якби вашого автора не зачепила одна теза: порятунком від фейків є соціальні мережі.

Сайт StopFake виник через бажання його творців спростовувати фейкові новини. Так чи інакше, автори фільму свято переконані: громадяни не довіряють офіційним ЗМІ, передусім газетам, радіо й телебаченню, бо великі ресурси так чи інакше лобіюють чиїсь інтереси. Натомість інтернет, а особливо соціальні мережі є справою людей незалежних. Тому обдурений поширеними в ЗМІ фейками народ шукатиме правду, всю правду й нічого, крім правди в інтернет-виданнях та дописах із Facebook.

Ніби навмисне через три дні після показу «Нічого, крім брехні…» в Україні спалахнув медійний скандал довкола вкидання в інформаційний простір розписок Порошенка для російської ФСБ. Першоджерелом публікації називають популярне інтернет-видання «Українська правда». Дуже скоро з її боку прозвучало офіційне вибачення. «На момент появи новини у нас не було жодного підтвердження, що оприлюднені грузинським телеканалом фотоскани є достовірними документами», — зазначається в поясненні. Отже, фейк, про що раніше встигла офіційно заявити Адміністрація Президента. А визнання помилки — крок гідний, чесний та сміливий. Проте ані в цьому, ані в інших схожих випадках це не означає її виправлення. Бо соцмережі, котрі, на переконання авторів згаданого фільму, є фільтром для фейків та панацеєю від їхньої появи, насправді всі ці фейки активно розганяють. А часом навіть створюють.

Я можу назвати десятки українських видань, які спершу публікували інформацію, що не відповідала дійсності, а потім спростовували її окремими замітками. Чого там, сам за журналістську практику поров кілька «косяків», після чого визнавав помилку в подібний спосіб. Це нормальна редакційна практика, яка, до речі, існувала навіть у СРСР. Тому вибачитися — не подвиг, а лише ознака професійності.

Тепер знайдімо бодай один прецедент, коли користувач Facebook щось недостовірне поширив, потім узявши свої слова назад. Мова не про видалення стрьомного допису, через який потім маєш проблеми. Наприклад, зробив селфі з котримось із бойовиків на Донбасі, Олегом Царьовим, Михайлом Пореченковим, Дмитром Медведєвим чи навіть самим Путіним. Тут уже питання особистих вавок у голові. Стало розуму зробити таке фото — тримай у своєму архіві, а не виставляй для загального огляду. Йдеться про безапеляційні твердження користувачів соцмереж, передусім — відомих у різних колах громадян, журналістів, митців, політиків, силовиків, політологів тощо. Вільний доступ до мережі, можливість писати, що Бог на душу покладе, заявляти цим самим своє монопольне право на істину й, головне, тотальна безкарність того ж Facebook призводить до результату, протилежного сказаному в «Нічого, крім брехні…».

А саме: якщо ще зовсім недавно ЗМІ породжували фейки, а соцмережі це активно обговорювали, тепер Facebook та інші майданчики самі перетворилися на ЗМІ. Продукуючи неправдиві новини вже для преси й телебачення. Саме звідти журналісти дедалі активніше черпають інформацію, яку перевірити нереально. Бо вище згадувалося: соціальні мережі мають імідж незалежних, тож правда лише там. Дописувачі пишуть те, чого, вважається, ніколи не скажуть офіційні ЗМІ. Результат — громадськість часто дезінформують із соцмереж, що дорівнює створенню та поширенню фейку.

Різниця хіба в намірах. Фейкові в ЗМІ новини є складовою інформаційної війни та елементом ворожої пропаганди. Пости Facebook стають фейками через намір авторів донести до суспільства справжню, як вони вважають, правду. Хіба ЗМІ народили сотні фейкових експертів із усього на світі? Навпаки, це ЗМІ поширюють взяту з соцмереж інформацію, котра є нічим іншим, як оцінне судження й не підкріплене жодними фактами.

Свіжа ілюстрація — вбивство Ірини Ноздровської та медійний гармидер довкола. Про те, що соцмережі знали ім'я вбивці раніше за правоохоронців, можна навіть не згадувати. Це очевидний факт. За клавіатурами комп'ютерів сидять майстрові сищики, прокурори, судді й навіть кати. Проблема в іншому, і її побачила журналістка Мар'яна П'єцух, окресливши так: «Журналісти зробили надто поспішні висновки щодо того, що відбулось, керуючись переважно різноманітними дописами у фейсбуку та емоціями людей». Ось вам наочний приклад фейкової сутності соціальних мереж. Спершу дописувачі вимагають арешту родичів Дмитра Россошанського, яким мав конфлікт із Ноздровською. Поки цього не сталося, строчать кілометрові пости, в яких аргументовано доводять, чому нікого з Россошанських не посадять. Усе це старанно передруковується різними виданнями, звісно ж, із посиланням на авторів. Та варто було поліції арештувати Юрія Россошанського, батька Дмитра, як соцмережі це не влаштувало! І пішли такої ж довжини дописи про те, чому підозрюваний не міг скоїти даний злочин. Що, завважимо, теж вливалося в ЗМІ й активно коментувалося в різних ефірах.

Отже, борці з фейками своїм фільмом зробили ставку не на ту конячку. Завдання перед ними має постати інше: робити все можливе, аби в державі з'явилася й закріпилася довіра до офіційних інституцій. Звісно, рядові громадяни зробити цього не в силах, адже самі нікому не вірять. Проте зі свого боку активісти можуть безкоштовно робити справу, яка так сама важлива, як збільшення бюджету на контрпропаганду. Треба просто не поширювати фейкову інформацію ніде. І не підміняти собою реальних експертів. Почніть з цього — і брехні стане менше.

Фото: CNBC.com

Детектор медіа

Наживо

Ефір

  • 16:30 Вісті. Підсумки тижня
  • 17:00 Від щирого серця
  • 18:00 Народна служба порятунку
  • 18:15 За філіжанкою кави
  • 19:00 Знаки часу

Персони

«Ніколи не здавайся»
Оксана Гуменяк