Пятниця, 9 Грудня
Головна Медіапростір Журналісти на війні: нові виклики

Журналісти на війні: нові виклики

2927

Правила роботи та досвід колег. 

Робота в укритті чи в гарячих точках, відсутність сну через сирени повітряної тривоги та обстріли — це не опис фільму, а нові реалії в роботі журналістів. 

 У березні цього року Збройні Сили України ввели акредитацію для ЗМІ, яка інформує про воєнні дії в Україні. Однак наявність акредитації не є гарантією, що можна потрапити куди завгодно.

Журналістським правилом «не нашкодь» треба користуватися. Наказ Головнокомандувача ЗСУ №73 від 3 березня 2022 року забороняє допускати журналістів на військові та інші об’єкти, розкриття яких несе загрозу для виконання бойових завдань військових. 

На сайті Міністерства оборони України є пояснення, що акредитацію представників ЗМІ в районі проведення операції здійснює пресслужба Об’єднаних сил. Аби потрапити в райони проведення бойових дій, українські та іноземні журналісти мають надіслати перелік документів до пресслужби. Для українських журналістів  акредитація займе до 7 днів, а от для іноземних — до 30 днів, адже всі медійники проходять перевірку СБУ.

Прес-карта від Збройних сил України дозволяє виконувати редакційні завдання у зоні проведення бойових дій та у комендантський час. За порушення правил  чи передачу своєї карти комусь іншому, ЗСУ має право позбавити акредитації представників ЗМІ. Також Збройні Сили України не відповідають за здоров’я та життя журналістів, які перебувають у зоні бойових дій. Про це має подбати сам журналіст. 

Правила фото- та відеозйомки у воєнний час 

Під час війни важливо дотримуватись правил щодо фотографування. Служба безпеки України розробила рекомендації для медійників, щоб вони випадково не стали коригувальниками вогню.

СБУ радить не фотографувати та не знімати: блокпости, аеропорти, залізничні вокзали, нафтобази, об’єкти нафтогазопроводів, електростанції, українських військових, українську бойову техніку, перебувати в місті під час комендантської години.

Юрист ГО «Платформа прав людини» Євген Воробйов пояснює, що законом не заборонено знімати, наприклад, вокзали. За таку зйомку не передбачено відповідальності. Але якщо військові рекомендують не знімати вокзали під час війни, слід дотримуватись таких порад задля спільної безпеки.

А от будь-які зйомки військових чи стратегічних об’єктів можуть проводитись виключно з дозволу уповноважених представників військового командування. Вони можуть заздалегідь визначити місця, об’єкти для зйомок.  

«Якщо журналіст планує поїздку в гарячу точку, то йому краще погодити все з військовими, отримати направлення від редакції (редакційне завдання) на висвітлення подій та надалі узгоджувати все з військовими.

Фотографувати людину на вокзалі можна, але якщо вас просять видалити фото, то така вимога вважається правомірною. У такій ситуації вже треба дивитись, чи є суспільний інтерес у вашому фото, який би переважав над приватністю особи», — зазначив Євген Воробйов.

Коли журналісту потрібні бронежилет та каска 

У додатку 4 до наказу №73 є правила роботи для ЗМІ у районі бойових дій. Зокрема, журналіст повинен мати при собі шолом, бронежилет з маркуванням «PRESS» та аптечку, якою він вміє користуватись.

«Якщо вас направляють на блокпост, то власник ЗМІ повинен забезпечити вас засобами індивідуального захисту, оскільки там існує потенційна небезпека. Прямих обов’язків одягати чи не одягати бронежилет в місцях, де немає активних бойових дій, законодавство не передбачає», — пояснює Євген Воробйов.  

Журналісти можуть орендувати бронежилети та каски в Інституті масової інформації. Для цього треба звернутися до ІМІ та заповнити анкету

Поради від воєнного репортера 

Стас Козлюк має досвід роботи у зоні бойових дій. Він каже, що до війни неможливо бути готовим, адже кожен реагує по-різному.

«Відрядження може минути так, що ти будеш бачити лише розбиті будинки. А можна потрапити під обстріл. Ти можеш натрапити на масові поховання (як це було під Києвом) чи на гори вбитих цивільних, які лежать просто неба.

Якщо їхати на Донбас, де зараз найбільша заруба, то, певно, треба бути готовим, що може прилетіти в будь-який момент. І треба знати, що при цьому робити: коли вистрибувати з авто й ховатися у канаві, коли тікати, коли не їхати взагалі. Щодо останнього все дуже ситуативно. І вирішується на ходу», —  каже Стас. 

Він додає, що раніше перед роботою треба було подати маршрутний лист командуванню Операції об’єднаних сил, потім його погоджували, опісля — передавали в бригади, а вже після цього «давали добро» на роботу. 

«Зараз все відбувається швидше. Зазвичай ми домовляємося з пресофіцером бригади ввечері. Якщо вранці позиції ще на місці, ми їдемо знімати. Але за 2 години дороги все може змінитися, тому треба постійно бути на зв’язку з військовими. Якщо у точці, де ви мали зустрітися, йде чорний дим і звідти їдуть медичні авто — можливо, не варто туди їхати саме зараз. Але, повторюся, все залежить від ситуації і кожен ухвалює рішення сам. Тому що це його відповідальність. Тут немає універсальної поради» — розповідає Стас.

За місяць-півтора до 24 лютого Стас обговорював із головним редактором можливе вторгнення росії та можливість отримання фінансування на відрядження. Потім треба було зрозуміти, на яку частину фронту їхати. Броня й аптечка, які є у репортера — це якраз те, що він взяв в оренду в Інституті масової інформації ще у грудні. 

Також Стас розповів, що бере у відрядження. В першу чергу збирає апаратуру: камеру, об’єктиви, батарейки, зарядки, ганчірки, повербанки для телефона. 

Потім каремат і спальний мішок. Далі бронежилет, каску, аптечку. Це все треба спакувати в рюкзак і сумку. Брати із собою багато торб — погана ідея. 

У журналіста має бути людина, яка буде знатиме все про його переміщення. Раніше Стасу з цим допомагали близькі друзі, а зараз — його наречена.

«Зазвичай я розповідаю їм про чорновий план роботи: де і приблизно коли я маю бути, з ким і коли заїжджаю в умовно червону зону, коли із неї виїду. Якщо план змінюється — одразу про це повідомляю. Зазвичай в людини, яка мені допомагає, є інформація, з якою бригадою я мав працювати, контакти пресофіцера. Також я попереджаю, що можу не бути зв’язку. Тому у нас є певні дати й час, у які я маю вийти на зв’язок. Скажімо, якщо їду у поле на три дні і там нема інтернету, то мені про це каже пресофіцер. А я про це кажу людині, яка зі мною на зв’язку. І попереджаю, що я заїжджаю на три дні, вийду на зв’язок, наприклад, до 15:00 четвертого дня», — зазначає репортер. 

Стас каже, що зараз без досвіду краще не їхати до лінії фронту. 

«Ризики значно вищі, війна інша. З купою артилерії, авіацією, ракетами. Лінія фронту динамічна, швидко міняється. Можна в якийсь момент заїхати у сіру зону, або туди, де йде бій (у колег таке було). Вистачає тем для роботи й поза фронтом. Гадаю, варто почати з них. Але перед тим треба почитати, як працювати з людьми, які отримали психологічні травми, аби не нашкодити ще більше. Пройти курси домедичної допомоги. Знайти собі або надійну машину, або водія з машиною, який у разі чого не буде істерити і панікувати. Ми з колегами так лишилися без водія 24 лютого зранку, бо він просто поїхав без нас в Дніпро», — пояснює він.

Як (не)працювати на територіях, де раніше були росіяни 

Журналістка ІА «Волинські новини» Вікторія Семенюк наприкінці квітня їздила в Бучу.

Історія її знайомства з Бучею розпочалась із інтерв’ю з переселенцями, які знайшли прихисток у Луцьку. Вони розповіли, що після звільнення окупованих територій впізнали на одному фото свого родича, якого вбили російські військові.

Фото вбитого чоловіка із велосипедом облетіло весь світ, а рідні не знали, де шукати тіло, аби належно його поховати. Тож журналістка вирішила їм допомогти.

4 березня Вікторія надіслала заявку на акредитацію в ЗСУ, а вже 8 березня отримала прес-карту.   

Підготовка до поїздки у Бучу розпочалася з пошуків засобів індивідуального захисту — шолома та бронежилета. Вікторія сама сформувала аптечку «на всі випадки життя», адже професійної аптечки на той час не мала. 

За день до поїздки їй вдалось знайти бронежилет. Його вона позичила у бійців-добровольців. Це був дуже важкий, штурмовий бронежилет, однак на той час обирати з чого не було. Шолома не знайшла, тому поїхала без нього. Всі каски бійців виявились на журналістку завеликими і бовтались на голові, наче каструля.

Згодом вона отримала висококласні засоби захисту від ІМІ, що ідеально підходять для роботи журналіста під час воєнного стану.

Вікторія наголошує, що при підготовці до поїздок у зону бойових дій або на звільнені території дуже важливо мати чіткий план дій.

Рідним вона сказала, що їде у відрядження як волонтер. Оскільки в зону бойових дій або на звільнені території вона їздила з 2015 року, то реакція рідних була очікуваною — заперечення і протест.

Вікторія зауважує, що журналіст має бути готовим до форс-мажорів: можна втрапити під обстріл, випадково наїхати чи наступити на міну, розтяжку… Окрім цього, треба морально себе підготувати до вигляду мертвих тіл і до запаху смерті. 

«Якщо навіть від вигляду крові ви можете втратити свідомість, а від запаху сміттєвоза чи зіпсованих продуктів хочеться блювати — не їдьте. Також не варто їхати, не пройшовши курсів тактичної медицини. Якщо не впевнені, що зможете надати невідкладну допомогу самому собі, накласти турнікет при пораненні — не їдьте», — застерігає журналістка. 

Також не варто їхати у гордій самотності. На звільнених територіях все ще можуть трапитись ворожі диверсійно-розвідувальні групи.

Крім того, варто бути готовими до того, що місцеві мешканці можуть по-різному реагувати на бажання взяти коментар чи сфотографувати. Комусь хочеться виговоритись, а у когось після пережитого об’єктив не викликає бажання говорити або провокує агресію. 

«До поїздки у Бучу я готувалась ретельно, але до запаху тіл, що розкладаються, важко було звикнути. Я знала, що цей запах є, але не усвідомлювала, що три дні після приїзду я не зможу його з себе змити», — каже Вікторія.

Також її вразила робота окремих іноземних журналістів біля моргу. Зокрема, їх безтактний підхід до роботи з родичами загиблих, що травмувало їх ще більше.

Вікторія поділилась власним досвідом, щоб інші зробили висновки: 

«У Ірпені я зробила дві серйозні помилки. Пам’ятаєте, я розповідала про те, що у зоні бойових дій чи на звільнених територіях журналіст має мати чіткий план дій і мету? Що це означає? Ви повинні оцінювати ризики. Я ризикую для того, щоб… що?

Мене зацікавила територія військового шпиталю у місті Ірпінь, хоча це не входило у план поїздки. Тому я попросила водія дещо відхилитися від маршруту і зупинитися, аби я мала змогу зафіксувати масштаби руйнувань. То було 19 квітня. Уже наступного дня міський голова Ірпеня Олександр Маркушин повідомив, що на території шпиталю знаходиться потужна авіабомба, яку неможливо вивезти, а тільки підірвати. Мешканців попросили переміститися у центральну частину міста. Тобто я фактично ходила по цій авіабомбі, не помітивши її серед металу та уламків», — розповідає журналістка.

Окрім цього, Вікторія після приїзду в Ірпінь взяла в руки фотоапарат, одягнула броник і відійшла від екіпажу, аби поспілкуватися з місцевими мешканцями.

«Так я “гуляла” добру годину. Виявилось, що станом на 19 квітня у місті працювали диверсійні групи окупантів, метою яких було викрадення людей. Двох окупантів із цих ДРГ затримали тільки 21 квітня. Я могла потрапити їм до рук.

Добре все, що добре закінчується, але про ризики забувати не варто», — зазначила Вікторія. 

Цифрова безпека в часи війни 

Консультантка Лабораторії Цифрової Безпеки Мар’яна Яцишин радить журналістам перед поїздкою у відрядження оцінити ризики. Наприклад, наскільки великий ризик стикнутися з російськими військовими? Чи є зв’язок там, куди збирається їхати журналіст?

Перед відрядженням у зону бойових дій Мар’яна рекомендує:

  • Завчасно видаліть чутливу інформацію з пристроїв, яка може вплинути на вашу фізичну безпеку, або на безпеку інших (контакти, соцмережі, канали в у телеграмі тощо)
  • Почистіть чутливі переписки та налаштуйте автовидалення у месенджерах. 
  • Перевірте галереї на пристроях — чи нема там фото/відео, які провокуватимуть ворога. 


Якщо є можливість, одразу завантажуйте зібрану інформацію у хмару, після чого видаляйте її з пристроїв. Крім того, час від часу видаляйте історії пошуків в телефоні та ноутбуці.

Також перегляньте поради про те, що робити якщо потрапив телефон у руки окупанта, які Лабораторія цифрової безпеки підготувала разом із Львівським медіафорумом.

Від авторки: Журналіст перед поїздкою на фронт має мати все необхідне, аби зберегти собі життя. Дотримання професійних стандартів має бути завжди, а у часи війни варто бути особливо уважними, щоб не наражати на небезпеку себе та інших.

Media lab

Головне зображення: Jonny Gios

Наживо

Ефір

  • 07:40 Мистецтво спротиву
  • 08:00 Молитва за Україну
  • 09:00 Хвилина мовчання
  • 09:01 Немаленькі люди
  • 09:05 Історія без міфів

Персони

"Немає нічого поганого, що б на добре не вийшло"
Оксана Лісовська