Четвер, 2 Лютого
Головна Медіапростір Про експертів. "Де брати експертів, хто такі експерти, чим вам не подобаються експерти?"

Про експертів. "Де брати експертів, хто такі експерти, чим вам не подобаються експерти?"

632

Наша пісня гарна й нова. Я вже писала про це в часи ковіду. Ковід зійшов з великих екранів (хоча нікуди й не дівся), але проблеми з експертами ті самі. Мене попросили написати про це статтю на англомовний ресурс для журналістів, але почну я оце тут з вами. Вибачте, тут буде багато прописних істин, відомих кожному медіапрофесіоналу, тому цей допис – для тих, хто досі запитує: "А де брати експертів?" Багато хто з колег по медіацеху, я певна, може написати те саме, що і я.

Отже. Хто такі експерти?

Це люди, які мають ЕКСПЕРТИЗУ (тобто знання) з певної проблеми. Ця експертиза має бути валідна. Тобто ці знання мають бути чимось підтверджені – дипломами про відповідну освіту, відповідним досвідом роботи у відповідних установах, публікаціями на відповідні теми. Не колись 100 років тому, а бажано зараз. Ну або це може бути "корифей на пенсії", але такий, що не втратив зв'язку з реальністю. (Грубо кажучи, якщо це заслужений лікар України, який пішов з роботи за часів Боткіна, то навряд чи він може коментувати сучасні досягнення електронної мікроскопії вірусів – просто тому, що в його часи основним знаряддям праці був оптичний мікроскоп, у який цих вірусів не було видно. Хоча цей корифей може дати прекрасне інтерв'ю про ті часи, а ви проведете аналогії. Приклади з інших галузей придумуйте самі.)  

Де їх брати?

Дивіться вище – у відповідних установах (think talks, дослідницькі установи, інститути тощо). Це мають бути установи з відповідним бекграундом, репутацією, зі зрозумілим розділом "про нас", якщо це NGO чи ГО – хто створив, хто фінансує, яка мета, місія тощо.  Якщо інститут – який його бекграунд (наприклад, за кордоном є багато фейкових "інститутів", які фінансує Росія, з відповідними публікаціями й експертами, з відповідною аджендою, створені саме для того, щоб їх потім цитували всякі помийки). 

Хто це має робити?

Ті, хто подають інформацію. Журналісти й редактори, які пишуть на відповідні теми. Так, це їхня відповідальність. Це ще відповідальніше за фактчек. Бо ви транслюєте не просто факт, а думку, аналіз, який впливатиме на широкі маси, бо слово "експерт" містить у собі поняття авторитету, а з авторитетом дуже легко маніпулювати масами. І, начепивши на будь-яку говорящу голову табличку "експерт", ви є відповідальними за все, що вона скаже широким масам. І ці маси ухвалюватимуть життєві рішення, спираючись на його / її думку (купувати гомеопатію, ковтати часник проти ковіду, класти в маску прокладку з прополісом, лягати / не лягати в лікарню, робити / не робити щеплення, творити ще якісь безумства, міняти / здавати долари, купувати / продавати житло, залишатися / евакуюватися тощо). Інколи ці рішення коштують людям життя (не тільки під час війни, а й у мирні часи теж). 

Ліньки перевіряти цих експертів на справжність? Тоді, вибачте, ви просто не виконуєте свою роботу. Список організацій, гідних довіри, не такий уже і великий, щоб його не запам'ятати. 

Ми це вже проходили із соціологічними конторами часів виборів Ющенка. Тоді їх було як собак нерізаних. У кожного були свої рейтинги, свої екзит-поли, всі малювали своїм замовникам те, що їм замовили. І що тоді сталося? Чотири соціологічні контори вийшли й сказали: ми працюємо ось за такими принципами, ми прозорі, ось наш бекграунд, ми об'єднуємось і робимо Національний екзит-пол. Це був прецедент, і він сформував довіру (звісно, у тих, хто її шукав). А потім стався водорозділ між нормальними соціологічними конторами / інститутами і кишеньковими одноденками. А потім ще "Тексти" зробили роз'яснювальний матеріал, хто є хто, і ситуація остаточно покращилася. 

Кожен журналіст, який професійно працює в темі, має свій пул експертів, яким довіряє, бо він постійно читає на цю тему, бачить коментарі, гуглить імена експертів, бачить їхній бекграунд і робить свої висновки. 

(Коли я починала працювати журналісткою у 2005-му, у мене були два основні джерела експертів – Центр Разумкова і МЦПД. І я розуміла, що, наприклад, Олексій Мельник і Микола Сунгуровський – це люди з військовою освітою, військовим бекграундом, вони працюють у прозорій організації і їхня експертиза валідна. І, коли мені були потрібні коментарі на військові теми, я йшла до них. А коли на економічні теми – то не до них. А до їхніх колег-економістів, наприклад.) 

Тут, сподіваюся, я не відкриваю Америки для більшості колег. 

Я читаю чудові матеріали фахових журналістів з України з фаховими експертами з теми. Їх є багато. (Наприклад, я прочитала перед війною, здається, на "Бабелі" інтерв'ю з реальним військовим, який брав участь у багатьох військових операціях за кордоном, бачив, що там робила російська армія, і розповів, що, якщо на нас нападуть, треба готуватися до того, що в захоплених містах це буде як у Грозному чи Алеппо. Це було жахливо. В це було важко повірити, але я перечитала, хто він і що він, і це дало мені якийсь шанс прийняти цю страшну експертизу. Саме його досвід і експертиза сформували довіру до цих страшних прогнозів. Далі ми все бачили багато разів – Маріуполь, Ізюм, Бахмут і ще багато-багато міст і окремих місць в інших, неокупованих  містах, як Кременчук, Вінниця і Дніпро.) 

Тобто вибрати фахового експерта насправді нескладно: треба лише знати, де шукати, і ознайомитися з його сферою експертизи. Захвичай усі публікації є на тих же сайтах інститутів або в гугл-пошуку. Це недовго шукати. Це робота журналіста або редактора. 

Але є одне але. Телебачення. Я не знаю, коли стався той момент, коли стало простіше подивитися, хто коментує в конкурентів, і запросити цього самого чувака у свій ефір. Але ми всі знаємо, як одні й ті самі експерти (або "експерти") мігрують з каналу на канал, з ефіру на ефір і коментують "усе, що рухається" (я цю характеристику почула вперше 2005 року про одного експолітика, а потім політолога, тож це явище не нове). Телебачення (та й інтернет дуже часто) у нас перетворилося на sausage factory, там немає часу заглибитися, почитати, подумати, пошукати правильного експерта. Аналіз – це час, а час – це розкіш. 

Тому простіше забити ефір тими, хто на слуху, на плаву, кого "хаває" аудиторія, а що вони там скажуть – то вже діло десяте, у нас тут ефір, марафон, рейтинги, конкуренти, гостьовий редактор у милі, усе горить. 

Який від цього результат? Дезорієнтована аудиторія, яка втрачає зв'язок з реальністю і споживає цю мильну оперу на всіх каналах зразу і в марафоні зокрема. 

Люди, яких розкрутило телебачення, мігрують у ютуб і стають популярними там уже незалежно від телебачення. А потім ми дивуємося, чому наш народ вірить у рожевих динозаврів, світову змову тощо. Одиниці професіоналів борються з фейками, які споживають мільйони. 

Або от ще першоджерела. Ну, здавалося б, це так просто: подивитися, хто поширює інформацію, і запитати себе, хто ця людина стосовно цієї інформації. Вона має прямий стосунок до цього? Чи як?

Чому в нас у медіа інформація про підльоти ракет так часто йде з посиланням на Віталія Кіма? За всієї поваги він губернатор Миколаївської області, його сфера відповідальності – все, що пов'язане з цим. Чому цю інформацію поширює саме він? Де він її бере? А хто мав би поширювати? А чому медіа посилаються саме на нього? (Ще раз: він мені особисто може бути дуже симпатичний, але у випадку з ракетами він просто не першоджерело – то чому?). 

Чому в нас усі прильоти з'являються в телеграм-каналі Антона Геращенка (радника)? Чому українські й закордонні журналісти зазнають обструкції за стендап біля заправки, яка палає, а Геращенко постить відео прильотів ледь не в прямому ефірі, і медіа розуміють, що, якщо він запостив, інформація вже публічна, а отже – можна? Може, воно й можна, але знов-таки, чому цей канал став ледь не основним з цієї теми?

Радники мають свою роботу – радити. От з цієї теми вони й можуть коментувати (напевно). Хоча радник – це фігура, на мою скромну думку, не для публічного дискурсу, а щоб радити комусь. Інакше це не радник, а рупор. Вибачте за такі прописні істини. 

Отже, де шукати експертів і як їх вибирати? Іти на "намолені" місця (сайти інститутів і think tanks) і читати публікації з теми. Причому це не має бути один і той самий експерт щодо всіх тем. Ба більше, нормальний експерт відмовиться коментувати не свою тему. Педіатр не коментуватиме антиретровірусну терапію. Епідеміолог не буде коментувати, як лікувати ту чи іншу хворобу (а буде – динаміку її поширення і способи запобігання переданню). Інженер не коментуватиме плану забудови міста, а урбаніст – особливостей матеріалів. Експерт з Ірану не  коментуватиме Північну Корею (якщо тільки це не є його сфера експертизи теж), а експерт із розширення НАТО – особливості танків "Абрамс" порівняно з "Леопард". Бо це коментуватиме експерт із важкого озброєння. 

Справжні експерти досить зайняті люди. Вони або лікують, або будують, або досліджують, або пишуть експертні статті (у яких є дедлайни). Але саме це і робить їх справжніми. А якщо є один експерт, готовий коментувати це все без розбору – це потрібно насамперед йому або тим, хто за ним стоїть. І за нерозбірливість щодо експертів медіа потім платять низькою довірою аудиторії, а вся країна – масовим психозом. 

Список міжнародних think tanks стосовно міжнародної політики, війни та озброєнь – у коментарях. Колеги, доповнюйте.

 

ІМІ

Наживо

Ефір

  • 00:50 Марафон «Єдині новини»
  • 06:45 Вісті
  • 07:10 Спецефір. Дайджест
  • 07:40 Найдорожчий скарб
  • 08:00 Молитва за Україну

Персони

"Вір в себе і поступово йди до мети"
Євгенія Шатохіна