Наразі Верховна Рада України працює в закритому режимі, що аргументують питаннями безпеки. Принаймні в частині доступу журналістів та прямих трансляцій засідань. Але парламент надто велика за кількістю залучених людей структура, щоб його засідання проходили непомітно, у всякому разі для російської розвідки. А тут іще окремі депутати зривають конспірацію.
Обмеження виникли ніби самі собою, і в умовах постійних обстрілів 24 лютого 2022 року і наступних днів це видавалося природним й логічним. Але коли минуло майже два роки з моменту повномасштабного вторгнення, а Київ став значно захищеніший протиповітряною обороною, журналісти почали цікавитися формальним боком питання.
Журналіст Радіо Свобода Сергій Андрушко подав до Верховної Ради відповідний запит і отримав відповідь, у якій указано, що єдиного документа з повним переліком обмежень роботи журналістів у парламенті немає, тому надати його там не можуть. Щоправда, однозначного висновку про відсутність жодного документа, що обмежив доступ медійників до ВРУ після 24 лютого 2022 року, зробити не можна, оскільки у відповіді йдеться про документ із повним переліком обмежень. Це може бути недоліком як формулювання питань у запиті, так і формулювання відповіді на нього.
Якщо проглянути Регламент Верховної Ради, то його частина 6 статті 3 вже згадує про можливість обмеження прямої трансляції засідань у період дії воєнного стану в Україні. Але пряма трансляція й фізичний доступ журналістів до будівлі ВРУ – це все ж різні речі. До Положення про акредитацію журналістів при ВРУ від 2014 року зміни, як свідчить сайт парламенту, не вносилися. Щоправда, у вересні 2022 року Верховна Рада все ж ухвалила Постанову “Про деякі питання висвітлення роботи Верховної Ради України дев’ятого скликання в умовах дії воєнного стану”, щоб скоригувати висвітлення своєї діяльності, але про допуск і роботу зовнішніх журналістів (окрім каналу “Рада”) там не згадується. Це нагадує чорну діру, яку ми побачити не можемо (адже вона не відбиває світла), хоча за обрисами простору навколо неї можемо її ідентифікувати. Із загального змісту постанови зрозуміло, що, прямо не згадуючи обмеження на роботу зовнішніх медійників, вона була покликана хоч якось задовольнити їхній запит на висвітлення роботи парламенту.
Хоча журналісти порушили питання доступу, у вересні 2023 року заступник голови ВРУ Олександр Корнієнко пояснював заборону для журналістів специфікою розташування будівлі Верховної Ради. Проте святе місце порожнім не буває: інформування від журналістів і медіа частково замінили своїми сторінками в соціальних мережах окремі депутати, оперативніші за пресслужбу ВРУ. Голова парламенту Руслан Стефанчук навіть фактично вилаяв їх, прирівнявши до коригувальників російських ракет. Але про застосування санкцій до відповідних депутатів інформації так і не з’явилося. А було б логічно, адже питання безпеки ВРУ залишається одним із ключових – країна не може залишитися без парламенту в період війни (половину депутатів обрано за мажоритарною системою, тому для їхньої заміни необхідно буде проводити вибори).
Нічого не буває постійнішим, ніж щось тимчасове, але розгляньмо варіанти, як можна покращити ситуацію з висвітленням журналістами роботи ВРУ:
1. Найреалістичніший варіант – це допускати журналістів на підставі акредитації ЗСУ. Щоб отримати цю акредитацію, журналісти проходять глибинну перевірку СБУ. І якщо журналісти з такою акредитацією мають доступ до висвітлення бойових дій, то чому вони не можуть мати доступ до висвітлення роботи народних депутатів?
2. Радикальний варіант – повернути все як було до 24 лютого 2022 року. Очікувано виникне питання достовірності акредитованих журналістів (і тих, хто за таких себе видає). Але, з іншого боку, досі в парламенті лишаються і представники ОПЗЖ, і їхні помічники.
3. Третій варіант – провести оновлену позачергову акредитацію журналістів при ВРУ. Але акредитаційні норми Закону “Про інформацію” надто ліберальні й не сильно зважають на безпековий аспект. Вихід є – вносити зміни до регламенту, прописуючи там спеціальну норму зі спеціальними критеріями щодо допущення до акредитації при парламентові.
4. Четвертий варіант – переїзд ВРУ до безпечнішого приміщення, якщо вже будинок під куполом такий уразливий, що може постраждати через присутність журналістів. Можливо, підходяще приміщення знайдеться в Києві навіть під землею. Депутатам буде вже не так зручно, але це буде виграшним рішенням з погляду балансу між безпекою та обов'язком народних обранців бути підзвітними й прозорими перед тими, хто їх обрав. Для втілення цього рішення потрібно внести зміни до ч. 1 ст. 2 Регламенту ВРУ, але не думаємо, що це буде проблемою, адже парламент весь час тим і займається, що змінює якесь законодавство.
5. П'ятий варіант – допускати у Верховну Раду обмежене коло журналістів, яких професійна спільнота визначить сама з-поміж себе. Але, зважаючи на брак прикладів самоорганізації професійної спільноти в минулому, видається трохи фантастичним. Це зменшило б безпекові ризики, вимагаючи дуже адекватної роботи обраних спільнотою журналістів. У закордонних і вже й навіть українських журналістів є досвід, коли журналісти діляться з рештою своїми зібраними матеріалами.
Арифметичне збільшення кількості людей у приміщенні парламенту одразу порушує питання спроможності місцевого укриття на випадок повітряної тривоги. Варіант знаходження іншого приміщення (і з більшим укриттям) ми вже розглядали. Альтернатива – залучити укриття в сусідніх будівлях (нагадаємо, таким способом навіть розв'язується питання захисту дітей у багатьох школах, які не мають укриттів). Можна також зменшити в будівлі кількість технічних працівників, безпосередньо не пов’язаних з підтриманням перебігу засідання ВРУ, на час цього засідання плюс година до і після нього.
Теза про безпеку самих журналістів у ВРУ, в яку “може прилетіти”, дуже слабкий аргумент. У журналістів робота така, як і в депутатів. Чимало журналістів їздять щодня на ділянки фронту, де прилітає набагато частіше і сильніше.
Роман Головенко, медіаюрист Інституту масової інформації
