Коли новини намагаються мімікрувати під розслідування — це погано. І навіть дуже погано.
Заголовок новинного повідомлення: «Партнер Порошенка виграв тендер на поставку 40 тролейбусів». Ідеться в новині про те, що тендер на закупівлю нових тролейбусів, проведений у Кременчуці, виграла корпорація «Богдан Моторс». Розплатиться місто коштами, частково отриманими у кредит від ЄБРР, а частково — як грант від Фонду Східноєвропейського партнерства з енергоефективності та екології. А «компанія “Богдан Моторс”... належить партнеру президента України Петра Порошенка Олегу Свинарчуку-Гладковському».
Як мають зрозуміти цю новину читачі? Цілком однозначно — як тонкий натяк: мовляв, от вона, корупція, президентські поплічники дерибанять західні гроші. Бо «партнер президента», винесений до заголовку, — це і є, власне, головна інформація матеріалу, а не лише наживка для читачів, саме до того «партнера» матеріал і мав за мету привернути увагу. Сам факт виграшу тендеру, фінансовий бік справи й належність компанії «Богдан Моторс» — оце й усе, що в новині є, більше нічого. То як іще її можна розуміти, про що вона повідомляє?
Ніхто не стане сперечатися: коли йдеться про взаємодію влади й бізнесу в будь-якій комбінації, небезпека корупції завжди є. Якось прочитав чудову фразу: «Де є принаймні двоє людей та гроші — там завжди є небезпека корупції». І в таких ситуаціях завжди треба пильнувати.
От тільки чи є щось схоже на пильнування в даній новині? Анітрошечки: новина — вона і є новина, а не розслідування. Хіба що в даному разі новина є емоційно забарвленою, й дуже сильно забарвленою — в кольори підозри.
А от жодних деталей, які підтвердили або розвіяли би підозру, в новині немає. Немає даних про умови тендеру, про вимоги міста-замовника до постачальника. Немає згадок про те, хто брав участь у тендері. Немає інформації, які тролейбуси й за якою ціною учасники тендеру пропонували — навіть щодо «Богдан Моторс» згадано лише, що «пропозиція “Богдан Моторс” акцептована тендерним комітетом замовника... як найбільш вигідна за ціною», й так і не названо, за якою саме ціною. Немає й близько експертної оцінки якості пропозицій учасників тендеру, без якої читачі не в змозі оцінити, чи обґрунтовано саме ця компанія виграла тендер, а чи й справді щось там нечисто. Окрім «прозорого натяку», немає взагалі нічого.
А видання, що оприлюднило цей матеріал, до речі, зветься «НВ-бізнес»! Тобто його цільовій аудиторії всі ці подробиці, цілком може бути, були б цікавими й просто так, самі по собі!
Тепер про інше: що таке «партнер Порошенка», що означають ці два слова, поставлені поруч? У чому саме партнер? Нинішній партнер? А чи колишній? У матеріалі про все це немає ані згадки. А якщо колишній, то чи означає це, що всім, геть усім, хто коли-небудь стикався в бізнесових справах із Петром Порошенком, тепер треба негайно кидати все й іти по світах із торбинами, бо в іншому разі — страшна корупція?
А тепер уявімо собі матеріал під заголовком: «Білявка з потужним бюстом виграла тендер на закупівлю 40 тролейбусів». Вас це обурило б, чи не правда? Бо згадки про білявку й розмір бюсту в даному разі були б геть несуттєвими, типовою полуничкою були б. Але в даному контексті, виходячи зі змісту конкретного матеріалу, «партнер президента» має до суті справи такий самий стосунок, як і «білявка» — тобто ніякого. Це — та сама полуничка. Тільки от виглядає, ніби привернення уваги до «партнера президента» й було головною, а то і єдиною метою публікації цієї новини, а все інше в ній — наповнювач, причому абияк домішаний наповнювач, бо не може ж новина складатися з самого лише заголовку.
А тепер розгляньмо інші повідомлення про подібні ж події в різних медіаджерелах і зрозуміймо: йдеться про стійку тенденцію. Отакий заголовок: «Компанія партнера Порошенка виграла півмільярдний тендер на поставку тролейбусів». (Це вже новина про Київ.) Тут хоча б названо учасників тендеру й повідомлено, що «Богдан Моторс» під час аукціону знизив ціну, тоді як його головний конкурент «МАЗтранссервіс» — ні.
Але от останній абзац: «Співвласником “Богдан Моторс” раніше був чинний Президент України Петро Порошенко, а тепер компанія належить його бізнес-партнеру Олегу Гладковському, першому заступнику секретаря РНБОУ. “Богдан” став найбільшим постачальником автобусів і тролейбусів в Україні після Революції гідності». Усе в ньому й так, і не так. Порошенко справді був співвласником, але припинив ним бути ще 2009 року. І в даному разі слово «раніше» без конкретизації дуже скидається на маніпулятивне. Після Революції гідності тролейбуси «Богдан» і справді з'явилися в кількох містах, де їх раніше не було. Але, скажімо, тролейбуси до Києва «Богдан» почав масово постачати ще напередодні Євро-2012. Ще раніше він доправив величезну партію тролейбусів до Сімферополя, Ялти й Алушти, що дозволило нарешті до значної міри оновити тролейбусний парк цих міст і гірської міжміської траси. Головне ж, саме після Революції гідності почалися регулярні поставки тролейбусів до різних міст України, тоді як за президентства Януковича їх не було (окрім згаданих уже Сімферополя, Ялти й Алушти, а ще Севастополя й, головним чином, поставок до міст — господарів того самого Євро-2012, та й то за винятком Львова). До Революції гідності міський електротранспорт занепадав, ледь животів, а після неї все ж таки почав розвиватися. А ще «Богдан Моторс» є відносно новим виробником міського транспорту великої місткості, нинішній модельний ряд з'явився 2010 року. В читачів же має складатися враження, що прихід Порошенка до Банкової став єдиною причиною успіху компанії.
Ще матеріал про Київ, уже з нейтральним заголовком: «“Богдан” поставит Киеву 80 троллейбусов за 500 миллионов». Але й тут завершення «прозоро натякає»: «Совладельцем "Богдан Моторс" ранее был Петр Порошенко, а теперь компания принадлежит его бизнес-партнеру Олегу Гладковскому (Свинарчуку), первому заместителю секретаря СНБОУ. Как сообщалось, Порошенко расстался со своей долей в "Богдане" в 2009 году. Его пакет перешел Гладковскому в обмен на долг в 100 млн долларов и миноритарную долю Гладковского в корпорации Roshen. Поводом для сделки стали финансовые проблемы "Богдана" во время кризиса 2009 года.
По словам Гладковского, он контролирует 100 % корпорации "Богдан". Напомним, "Богдан" стал крупнейшим поставщиком автобусов и троллейбусов в Украине после Революции достоинства». Це не сприймалося би як натяк, якби видання настільки ж детально інформувало про власників усіх згадуваних в усіх новинах фірм. Але ж не інформує.
Інше видання, новина: «Тролейбусний тендер на третину мільярда у Києві виграла компанія партнера Порошенка». Звернімо увагу на лід: «Тендер на 80 тролейбусів “Богдану” допомогла розіграти фірма, наближена до народного депутата з “Волі народу”». В чому допомогла, як допомогла? З тексту випливає одне-єдине: до депутата з «Волі народу» є нібито близьким інший учасник тендеру, тобто прямий конкурент «Богдан Моторс». Тут уже прозорий натяк на змову учасників тендеру — як і годиться, без жодних доказів. Побіжно заляпаною виявилася і згадана в новині система ProZorro, із сайту якої взято дані: вийшло, що вона потурає тендерному шулерству?
А отут не полінуйтеся, зайдіть і погляньте на ілюстрацію. Коментарі зайві.
Це далеко не повний перелік публікацій бодай на дану тему. Якщо раніше мейнстримом були звинувачення без доказів, то тепер — звинувачення без звинувачень, самі лише натяки, які, втім, аудиторія гарантовано зрозуміє саме так, як передбачено. І — в жодному матеріалі немає жодних даних про те, що ж являють собою тролейбуси «Богдан», які вони.
Розмови з понад десятьма випадковими київськими водіями тролейбусів дали напрочуд одностайні відгуки — лише позитивні. Кілька водіїв заявили навіть так: «Богдани» — найкращі тролейбуси, що надходили до Києва за останні чверть століття. Боюся бути звинуваченим у піарі, але немає куди подітися від факту: лише компанія «Богдан Моторс» змогла створити тролейбуси, придатні до експлуатації на гірській трасі у Криму. До того жоден інший український, російський і радянський виробник зробити цього не зміг. І ще на початку нинішнього десятиліття на гірській трасі працювали виключно чеські «Шкоди», постачання яких припинилося 1990 року, а найстаріші було виготовлено ще в першій половині 1970-х.
Тепер, коли до Сімферополя замість «Богданів» надходять російські «Мегаполіси», на сайті знавців та любителів міського електротранспорту http://transphoto.ru/ можна знайти в коментарях чимало порівнянь двох типів тролейбусів — усі на користь українського. І від кримчан, і від росіян. Сайт, до речі, російський. Не вивчав його весь, але серед того, що бачив, жодного негативного відгуку про тролейбуси «Богдан» не трапилося.
Знову ж таки, це не реклама, це — факт, без якого в подіях не розібратися. І цей факт свідчить: компанія «Богдан Моторс» — це не якісь «роги та копита», що виграють тендери лише завдяки близькості до влади, це, треба думати, фірма, що виготовляє цілком гідну продукцію. І, до речі, далеко не в усіх містах тендери виграє саме ця компанія. Але коли, скажімо, вже цього місяця до Сум надійшли зовсім інші тролейбуси, ніякого ажіотажу у ЗМІ це не викликало. А «партнер президента» у Кременчуці — викликав. То, виходить, кандидатуру «Богдан Моторс» треба завалювати й завалювати — бо саме в тому полягатиме справедливість?
Але ж наші ЗМІ чинять саме так. Вважається, що позитивні відгуки хоч про представників влади, хоч про представників бізнесу — це піар та джинса. А завдання вільних і незалежних ЗМІ — мочити й іще раз мочити. От просто так, заради принципу, з будь-якої нагоди. Вільні, чесні й незалежні ЗМІ — це негатив і ще раз негатив. Для якого згодиться будь-який привід — хай навіть притягнутий за вуха, а то й зовсім пересмикування.
Усе написане вище, звісно ж, можна вважати за порохоботство, дурнуватий оптимізм, погляд крізь рожеві окуляри тощо. Але, знову ж таки, ніхто не стане сперечатися: в Україні корупція становить одну з найбільших національних небезпек. І результатів боротьби з нею поки що не видно. Так само зрозуміло: обпікшись на Януковичі, українські ЗМІ тепер дмухають на всіх — тим паче, що це тепер і дозволено, й навіть модно. От тільки журналістика натяків від корупції не врятує. Й журналістика «мочіння в сортирі» теж не врятує. Є факти, є обґрунтовані підозри — давайте їх на розсуд аудиторії. Немає фактів, є лише тонкі натяки? Тоді подавайте їх як власні припущення. Бо довкола — натяки й натяки, здебільшого лише вони самісінькі, а українці переконані: нині — така корупція, що на її тлі навіть Янукович був святим. І що взагалі все довкола — безнадійно, безпросвітно й безрадісно.
І це, до речі, проблема, яку варто бодай озвучити. Нині для багатьох медіаджерел чи не головним у поданні новин є швидкість, оперативність — і дуже часто на шкоду точності, а то й здоровому глузду. А брати експертні оцінки — це втрачати дорогоцінний час. До того ж, такі оцінки роблять тексти новин більшими за обсягом, і чимало хто оцінює їх як перевантаження.
Інший аспект: існує межа, що відділяє позитивну інформацію від джинси та піару. І далеко не будь-яка позитивна інформація є джинсою. Чи не настав час, попри всю швидкість, вівдрізняти одне від одного?
Ще один аспект: журналістика натяків є дуже зручною для різноманітних «третіх сторін» — для тих, хто намагається маніпулювати засобами масової інформації та їхньою аудиторією, домагаючись потрібного собі тлумачення подій, ситуації в Україні й потрібних собі суспільних настроїв. До того ж, натяки неможливо спростувати, це немов бій із тінню — а навіяні ними переконання в аудиторії залишаються.
А ще... Як відомо, кожна дія викликає протидію. І якщо в нас панує, перш за все в новинах, журналістика натяків — то, можливо, даремно сподіватися, що влада стане відкритою й приязною до медіа?
