Вони боролися на фронті, а тепер ведуть нову битву — за своє відновлення. Тижні, а то й місяці в лікарняних палатах, болісна реабілітація та нескінченний час очікування… Фізичні травми – лише частина випробувань, адже тривале перебування у шпиталі впливає і на моральний стан військових.

Щоб підтримати захисників і захисниць, жителі Івано-Франківської громади організовують дозвілля, мотиваційні зустрічі та майстер-класи. Проте ініціативи охоплюють не всіх – активну участь беруть переважно одні й ті самі люди. Наскільки згуртованою є громада, хто став підтримкою для військових і як кожен може долучитися – у матеріалі ОТБ “Галичина”.

"Мрія Дія" – простір підтримки та натхнення

В Івано-Франківській обласній клінічній лікарні діє інклюзивний простір для захисників і захисниць – “Мрія Дія”. Тут для воїнів організовують творчі зустрічі, майстер-класи, настільні ігри, концерти та навіть уроки музики.

Вадим Сітарчук через поранення втратив обидві ноги, але не втрачає жаги до життя. Він прагне навчитися новому навіть під час лікування:

“Спортзал, навчання, трошки приходжу в простір. Діти приходили з виставою, є концерти. Весело, можна продовжувати лікування”.

Після одного з концертів Вадим вирішив опанувати гру на бандурі. Його викладачкою стала студентка-медик Світлана Шередько, яка з початку повномасштабного вторгнення відвідує поранених військових зі своїм музичним квартирником:

“Минулої зими ми почали ходити по палатах, бо тоді простору ще не було. Нам було важко, напевно, так само, як і військовим. Вони не очікували, що в палату зайдуть якісь люди з інструментами, почнуть співати. Але пізніше вони нас чекали, їм подобалася ця атмосфера”.

 Кирило Бабій з Кропивницького отримав важке поранення в серпні 2024 року, внаслідок чого втратив руку та ногу. Вже пів року він проходить лікування і знайшов віддушину у “Мрії Дія”:

“Щоб розвантажити нервову систему і відволіктися від лікарняної обстановки, я намагаюся змінити атмосферу. Тут часто приїжджають музиканти, недавно грали на скрипці – це було настільки емоційно, що я навіть заплакав”.

Кирило навіть навчився грати у теніс, попри ампутацію:

“Хлопці жартують: «З тебе вже ллється, як з кабана». Потію, бо стрибаю на одній нозі, треба ракеткою влучити по м'ячу. Але це азарт, і ти не зважаєш, що граєш однією рукою”.

Художниця Ірина Чмелик регулярно проводить у “Мрії Дія” арт-терапію для військових. Вона не лише малює портрети бійців, а й навчає їх працювати з пензлем та фарбами.

“Дехто каже, що не має коштів, щоб допомогти фінансово, але тут можна просто прийти і поспілкуватися. У мене є рідні, які служать, і ті, кого вже немає. Тому я особисто включена в ці проблеми. Якщо не можеш бути на передовій, допомагай реабілітацією”, – каже Ірина.

Комунікаційниця Івано-Франківської ОКЛ Надія Шегда ініціювала створення простору після численних інтерв’ю з військовими.

“Простір з’явився завдяки кооперації лікарні та ініціативної групи “Об’єднані захисниками”. Ми написали перший грант на обладнання. Допомогла програма “Urban Space 100”. Потім організували заходи, щоб наповнити простір життям”.

Синергія громади дозволяє проєкту розвиватися. Нещодавно до команди долучилася перекладачка іноземних мов Ярослава – вона дізналася про “Мрію Дію” через благодійний ярмарок.

Заступниця генерального директора Івано-Франківської ОКЛ Марія Бойко наголошує:

“Такі ініціативи мають бути скрізь. Це не лише питання лікарень чи громадських організацій – це має стати частиною суспільної політики. Влада повинна створювати умови для реабілітації військових, забезпечувати доступність”.

Однак наразі багато лікарень не відповідають сучасним стандартам інклюзії: бракує адаптованих санвузлів, пандусів, спеціалізованих просторів.

“Це наші реалії, з якими доведеться жити, і потрібно вкладати ресурси в їх покращення”, – підкреслює Марія Бойко.

 Досвід першого добровольчого хірургічного шпиталю

Питання мотивації та реабілітації поранених військових стоїть гостро і в Першому добровольчому хірургічному шпиталі, який працює з початку повномасштабного вторгнення. Його керівник Станіслав Онищук пригадує:

“Перші три місяці ми працювали без жодного фінансування. Медики оперували без зарплати, ліки знаходили волонтери, люди приносили гарячі обіди”.

 З часом у шпиталі почали організовувати заходи для пацієнтів:

“Спочатку ми самі возили хлопців у кіно, театр, музеї. Потім до нас почали звертатися організації – художники, музиканти, будівельні компанії, які проводять майстер-класи”.

Шпиталь активно співпрацює з міською владою, яка сприяє організації заходів та підтримує розвиток таких ініціатив.

"Дім Воїна" – простір допомоги та реабілітації

Улітку 2024 року в Івано-Франківську відкрили комунальний заклад "Дім Воїна". Тут ветерани та військовослужбовці можуть отримати психологічну, соціальну та юридичну допомогу. Крім того, у просторі організовують різноманітні заходи для поранених захисників, а також благодійні події.

Очолює заклад ветеран війни Микола Крошний. Він зазначає, що після 2022 року рівень залученості громадян до допомоги військовим значно знизився:

"Не можу сказати, що цивільні активно допомагають так, як би хотілося. Значна частина населення втомилася від війни і не хоче більше брати участь. Однак є й інша частина, яка проявляє ініціативу і бажання бути корисною. Ми активно співпрацюємо з вищими навчальними закладами, де студенти готові допомагати в організаційних питаннях. Їхня активність відчутна”.

На думку психологині Наталі Мельникової, сьогодні підтримка ветеранів формується у закритому середовищі – здебільшого серед їхніх родин, активістів та фахівців, які щоденно працюють із військовими.

"Я часто бачу одні й ті самі обличчя. Тому чим більше людей долучатиметься, тим сильніше ми відчуватимемо, що це не тільки проблема окремих осіб, а наша спільна біда, наш спільний біль. Тоді ми справді будемо відчувати, що нам небайдуже, що відбувається з цими людьми. Адже від цього залежить і стан самого бійця, і його розуміння, заради чого він воював".

Ветерани та цивільні: як налагодити взаємодію?

Один із майданчиків, що об’єднує ветеранів і цивільних, – простір "Ветераницивільні ПЕТРОС". Тут проводять ремісничі майстер-класи, спортивні заходи, лекції з історії, зустрічі з бойовими бригадами та інші активності. Усі події анонсують у соцмережах і запрошують до участі всіх охочих.

"Ми створили анкету, де люди вказують, чи є вони ветеранами, дружинами військових чи цивільними. І серед цивільних багато тих, хто хоче бути корисними: "Я хочу провести час із хлопцями, хочу допомогти, хочу взаємодіяти". Це важливо, бо не кожен поїде до лікарні, та й ви не можете просто так прийти до пацієнта й сказати: "Я хочу з тобою провести час". Тут, у такому просторі, люди можуть взаємодіяти і допомагати один одному", – розповідає співзасновниця "ПЕТРОС" Наталка Найда.

 Чи готові іванофранківці долучатися?

На вулицях Івано-Франківська ми провели опитування, щоб дізнатися, чи знають місцеві жителі про ветеранські простори та чи долучаються до їхньої діяльності. Більшість людей відмовилася відповідати. Деякі зізнавалися, що не беруть участі в таких ініціативах і одразу йшли.

Проте є й ті, хто проявляє інтерес:

"Я не дуже цікавилася різними ініціативами, але знаю, що є спілки ветеранів. У мене багато знайомих і друзів, які брали або беруть участь у війні. Це дуже важко морально. Я намагаюся знаходити баланс, щоб не втратити себе повністю", – розповідає Мар’яна.

"Бував у ветеранських просторах на відкриттях. У "ПЕТРОСІ" була стрільба з лука, робили прикраси для ялинок, малювали картини. Я теж трохи долучався. Насправді це дуже об’єднує – можна познайомитися, поспілкуватися. І це цікаво не лише для військових, але й для всіх", – каже Юрій.

"Активісти "ПЕТРОСУ" – молодці, вони багато допомагають військовим. Наша команда перукарів також долучається: раз на два тижні стрижемо військових у госпіталях. Кожен рух, кожна дія – це прояв уваги до ветеранів. Ми їм вдячні за їхню службу і захист", – говорить Анжеліка.

Психологиня Анна Галущак пояснює, що активність у громадських ініціативах залежить від особистих цінностей:

"Як у шкільному класі – хтось буде більш активним, хтось менш активним. Однак важливо, щоб люди долучалися хоча б у тому обсязі, в якому можуть”.

Вона зазначає, якщо в людини є внутрішнє бажання допомагати, вона буде це робити. Якщо ж цих цінностей немає, вона може відчувати себе відірваною від подій навколо. Це питання варто змінювати, адже війна в країні вимагає єдності.

“Як на мене, це питання виховання. Патріотичне виховання має бути частиною навчальних програм у школах, університетах і активно висвітлюватися в медіа. Саме через ці канали можна впливати на формування цінностей у суспільстві".

Висновки

Підтримка ветеранів – це не лише відповідальність держави чи волонтерів, а завдання всього суспільства. Кожен може зробити свій внесок:

✔Долучитися до подій у ветеранському просторі
✔Стати волонтером у лікарні
✔Організувати власні ініціативи для військових

Коли люди об’єднуються навколо спільної мети, вони не лише допомагають ветеранам, а й зміцнюють громаду, роблячи її стійкішою та згуртованішою.

Матеріал підготувала Тетяна Дадак