Станіслав Ясиневич, член ГО «Нова еліта нації», представляє своє бачення того, як у законопроєкті «Про медіа» повинен бути прописаний «Універсальний медіасервіс» – список обов’язкових для ретрансляції телеканалів у провайдерів платного телебачення.
Ця публікація є продовженням аналізу законопроєкту «Про медіа» у контексті «мовлення громад». Теми універсального медіасервісу (сьогодні – «Універсальна програмна послуга» ─ ред.) і «мовлення громад» між собою пов’язані, оскільки телеканали мовлення громад входять до складу універсального медіасервісу згідно з проєктом закону. У цій статті пропоную розглянути норми щодо універсального медіасервісу та визначити їх відповідність меті, яка покладена на медіасервіс.
Універсальний медіасервіс (далі – УМС), згідно з законопроєктом – це перелік телеканалів, «до яких визначені суб’єкти зобов’язані забезпечувати гарантований безперервний доступ своїм користувачам з метою забезпечення плюралізму інформації та доступу користувачів до суспільно важливої аудіовізуальної інформації». Саме так трактує поняття «УМС» законодавець. Положення про УМС стосується провайдерів аудіовізуальних сервісів, сервіси яких надаються без використання радіочастотного ресурсу (далі – провайдери) і саме на провайдера, згідно з законопроєктом, покладені зобов’язання забезпечувати гарантований безперервний доступ для своїх користувачів до телеканалів УМС.
Статтею 28 законопроєкту визначено перелік телеканалів, які мають бути у складі УМС:
– телеканали публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (далі ─ НСТУ);
– телеканали місцевої та регіональної категорій мовлення, що здійснюють мовлення з використанням радіочастотного ресурсу на території розташування відповідної багатоканальної електронної комунікаційної мережі за умови, що відповідний телемовник забезпечує не менше 15% від загального обсягу сповіщення програм новин та інших програм, що стосуються подій відповідної місцевості або регіону;
– телеканали мовлення громад, що здійснюють мовлення на території розташування відповідної багатоканальної електронної комунікаційної мережі;
– телеканали державного підприємства «Парламентський телеканал «Рада» або його правонаступника за умови наявності у нього ліцензії на мовлення;
– телеканали, що поширюються на підставі дозволу на тимчасове мовлення.
Також зазначено, що до переліку каналів, які входять до складу УМС, не можуть бути віднесені телеканали, що належать суб’єкту, до структури власності та контролю якого входить політична партія чи релігійна організація, або заснована ними прямо або опосередковано юридична особа. Цією ж статтею зазначається, що провайдер не зобов’язаний укладати договори на телеканали у складі УМС, вказані застереження щодо розповсюдження телеканалів УМС постачальниками електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного ресурсу. Також зазначено, що суб’єктом, який затверджує склад УМС та його оприлюднює, є Національна рада з питань телебачення і радіомовлення.
Закріплення у законопроєкті «Про медіа» поняття «універсального медіасервісу» та принципу його формування є виправданим з погляду концепції універсального обслуговування, що передбачає надання універсальних послуг населенню у різних сферах обслуговування. Але, запропонована цим проєктом закону концепція універсального медіасервісу має суттєві недоліки.
Перше, склад УМС, що пропонується документом, виходячи з реалій українського медіапростору, може мати достатньо велику кількість телеканалів у багатьох регіонах країни, що несе у собі загрози, у першу чергу, для тих провайдерів, які мають аналогові телекомунікаційні мережі через обмеженість ресурсу таких мереж.
"Склад УМС, що пропонується документом, виходячи з реалій українського медіапростору, може мати достатньо велику кількість телеканалів у багатьох регіонах країни, що несе у собі загрози, у першу чергу, для тих провайдерів, які мають аналогові телекомунікаційні мережі через обмеженість ресурсу таких мереж."
Друге, підпунктом 3 частини 1 ст. 28 законопроєкту однією зі складових УМС є телеканали мовлення громад. Згідно з розділом ІІІ передбачається, що мовлення громад може здійснюватися громадськими об’єднаннями із застереженнями, релігійними організаціями із застереженнями та саме громадами через засновані ними комунальні некомерційні підприємства. Але, частиною 2 ст. 28 забороняється внесення до складу УМС телеканалів, що належать суб’єкту, до структури власності та контролю якого входить політична партія чи релігійна організація, або заснована ними прямо чи опосередковано юридична особа. Отже, проєктом закону закладена суперечність, вирішити яку дозволяє внесення відповідних змін (що запропоновані моєю попередньою публікацією) у документ.
Третє, метою, яка покладена на УМС, згідно з законопроєктом, є забезпечення плюралізму інформації та доступу користувачів до суспільно важливої інформації. Для відповіді на питання, чи відповідає мета, що покладена на УМС, тому переліку телеканалів, які входять до складу універсального медіасервісу згідно з проєктом закону, проведемо аналіз складових УМС.
Щодо внесення до складу УМС телеканалів НСТУ та «Рада», заперечень немає. Що стосується телеканалів мовлення громад то, з огляду на наявні суперечності, згадані вище, та на необхідність внесення змін до розділу ІІІ, які запропоновані попередньою публікацією, потрібне уточнення, що мається на увазі під «мовленням громад». Тому пропонується наступне: підпункт 3 частини 1 ст. 28 викласти у такій редакції: «телеканали мовлення громад, що здійснюється лише комунальними некомерційними підприємствами, заснованими органами місцевого самоврядування, мають право представляти інтереси територіальних громад міст, сіл, селищ та об’єднаних територіальних громад, а також здійснювати мовлення на території розташування відповідної багатоканальної електронної комунікаційної мережі».
Телеканали місцевої та регіональної категорій мовлення слід внести до складу УМС лише з відповідними застереженнями. Потрібно акцентувати увагу на тому, що зазначені телеканали – це телеканали комерційного мовлення. Для вирішення доцільності внесення каналів комерційного мовлення до складу універсального медіасервісу та їх відповідності меті, яка покладена на УМС проєктом закону, зазначимо, що товари і послуги у медіасфері можуть бути надані через декілька типів інститутів: ринками, де діють комерційні мовники; урядом або державою; неурядовими некомерційними організаціями та суспільним і громадським мовленням або мовленням громад.
Розглянемо комерційне мовлення і суспільне та громадське мовлення або мовлення громад з погляду мети, яка покладена на універсальний медіасервіс.
Вище описані ринки забезпечують створення телеканалів, що виробляються з економічною ефективністю, використовують інновації та відповідають уподобанням споживачів. Однак комерційна продукція часто може відхиляється від забезпечення функцій суспільного мовлення.
Наступний аспект – це надходження від реклами. Коли телеканали фінансуються коштом реклами, вони не піклуються про вподобання глядачів, а керуються перевагами (інтересами) рекламної індустрії. Таким чином, комерційні мовники надають перевагу комерційному змісту своїх передач, які здебільшого не є плюралістичними.
Також, потрібно зазначити, що сьогодні в Україні олігополія постає як базова модель існування засобів масової інформації. Подібний перехідний характер моделі мас-медіа обумовлює особливості їх функціонування у сучасній ситуації. Утворення приватної власності поза правилами відкритої конкуренції і рівних умов приватизації призводить до високого ступеня залежності нового класу власників від влади та, у свою чергу, до залежності медіаринку від структури політичних інтересів. До того ж і кризовий стан економіки підриває купівельну спроможність населення (як аудиторії), звужує можливості рекламного ринку, не дозволяє розглядати масові комунікації як прибутковий бізнес.
Постає питання альтернативи, коли олігопольна схема функціонування ЗМІ зумовлює особливі риси сучасного медіаринку – орієнтацію не на збут інформаційного продукту, а на забезпечення інформаційного впливу на владу і політичний процес. Головним тут є поняття «свобода медіа» та синонімічні поняття «свобода засобів масової інформації», «свобода засобів масової комунікації», які ототожнюються з поняттям «свободи слова». Альтернативним джерелом інформації мають стати «громадські медіа», «суспільні медіа», «громадські телерадіокомпанії» тощо.
Джеймс Каррен у своєму розподілі медіа за типами визначає суспільні медіа (суспільне мовлення) як «ідеологію незацікавленого професіоналізму, обережного балансування протилежних поглядів, що вважаються одним з індикаторів демократичності медіасистеми в Європі». Деніс Мак-Квейл дає визначення суспільного мовлення як «фінансованої громадськістю неприбуткової системи телерадіомовлення, яка має на меті задовольняти потреби всіх громадян у громадському спілкуванні». Спочатку це були всі потреби (тобто і розваги також), а виправдання для суспільного мовлення полягало у природно монопольному характері мовлення. Проте це виправдання більше не чинне, і потребу у громадському мовленні пояснюють загальними суспільними інтересами і тим, що воно може задовольняти комунікативні потреби, якими через їхню неприбутковість нехтують комерційні мовники. Серед таких потреб – універсальне обслуговування, особливі потреби меншин, деякі види освітніх послуг, а також служіння демократичній політичній системі за допомогою відкритого доступу різних сил, підтримування загальних інформаційних цілей, задоволення особливих потреб політиків у виборчому та урядовому процесах.
Польський медіаексперт Кароль Якубович вважає що є елементи, які мають дуже важливе значення у дефініції публічного мовлення. Це «здійснення мовником публічної служби для розвитку демократії та в ім’я громадянського суспільства, перебування медіа під контролем цього суспільства і прагнення мовника до цілісної презентації суспільства у своїх програмах, а також репрезентація стосунків громадськості з владою». Також це спосіб визначення користувача через суспільного мовника, програмна незалежність медіа та здатність відрізнятись від комерційних мовників.
"Якщо розглянути фактичне наповнення універсальної програмної послуги (УМС) в країнах Європи, то аналіз покаже, що кількість національних телеканалів, які входять до складу УПП (УМС), становить від 2 до 5-7."
Аналіз європейського досвіду у застосуванні УМС засвідчує, що не існує єдиного рецепта. Базова проблема пов’язана із визначенням для телеканалів суспільного інтересу. Зрозуміло, що тут мають бути враховані насамперед соціально важливі аспекти, інтереси меншин, потреби дитячого контенту, людей з вадами слуху тощо. Зрозуміло, що розширення УМС зачіпає інтереси, насамперед, дрібних і середніх провайдерів програмної послуги, а також дистриб’юторів телеканалів, які мають право на розповсюдження в Україні телеканалів як вітчизняних, так й іноземних. Якщо розглянути фактичне наповнення універсальної програмної послуги (УМС) в країнах Європи, то аналіз покаже, що кількість національних телеканалів, які входять до складу УПП (УМС), становить від 2 до 5-7. І це здебільшого телеканали суспільного мовлення. Що стосується місцевих та регіональних телеканалів, то підхід щодо їхнього внесення до складу УМС різниться у кожній країні. Наприклад, у Великобританії, Греції, Латвії, Литві, Чехії та ін. місцеві та регіональні телеканали відсутні у складі УМС. У Данії, Естонії, Іспанії, Німеччині, Польщі та ін. вони присутні. Але, треба зауважити, що це у переважно телеканали громадського мовлення або мовлення громад.
Науковий та суспільний дискурси доводять, що одним із критеріїв внесення телеканалу до складу УМС повинен бути такий контент, який має суспільне значення. Суспільний інтерес становлять програми суспільного та громадського мовлення або мовлення громад, оскільки їх завдання, як зазначалось вище – інформувати суспільство (громаду), надавати освітні послуги, забезпечувати плюралізм інформації, прагнення мовника до цілісної презентації суспільства, служити розвитку демократії в ім’я громадянського суспільства і бути під контролем суспільства (громади). Серед критеріїв суспільного інтересу також слід вказати фінансування з державного або місцевого бюджетів, наявність програм, призначених для національних меншин, територіальних громад тощо.
Отже, з огляду на вищенаведене зазначимо, що телеканали комерційного мовлення не відповідають меті, яка покладена проєктом закону “Про медіа” на універсальний медіасервіс, а саме ─ забезпеченню плюралізму інформації та доступу користувачів до суспільно важливої аудіовізуальної інформації на відміну від каналів суспільного та громадського мовлення або мовлення громад. Тобто, внесення каналів комерційного мовлення до складу УМС є помилковим і призведе до лобіювання комерційних та політичних інтересів, а також до невідповідності меті, яка покладена на універсальний медіасервіс проєктом закону “Про медіа”.
Те ж саме стосується і телеканалів, що поширюються на підставі дозволу на тимчасове мовлення (зазначені підпунктом 5 частини 1 ст. 28). По-перше, це канали переважно комерційного мовлення. По-друге, дозвіл на мовлення телеканалу надається на короткий термін і їх включення до складу УМС призведе до постійних коригувань складу сервісу.
З огляду на вищенаведене пропонується наступна редакція ст. 28 проєкту закону «Про медіа»:
– з метою забезпечення плюралізму інформації та доступу користувачів до суспільно важливої аудіовізуальної інформації провайдер аудіовізуальних сервісів, сервіси якого надаються без використання радіочастотного ресурсу, зобов’язаний забезпечувати своїм користувачам можливість гарантованого безперервного доступу (універсальний медіасервіс) до телеканалів у такому складі:
1) телеканали публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (далі ─ НСТУ);
2) телеканали мовлення громад, що здійснюється лише комунальними некомерційними підприємствами, заснованими органами місцевого самоврядування, які мають право представляти інтереси територіальних громад міст, сіл, селищ та об’єднаних територіальних громад та здійснюють мовлення на території розташування відповідної багатоканальної електронної комунікаційної мережі;
3) телеканали державного підприємства «Парламентський телеканал «Рада» або його правонаступника за умови наявності у нього ліцензії на мовлення;
– у випадку, якщо телеканали, внесені до універсального медіасервісу, входять до пакетів, доступ до яких надається постачальником електронних комунікаційних послуг для потреб мовлення з використанням радіочастотного ресурсу, до них (телеканалів) не може бути застосована система умовного доступу;
– провайдер аудіовізуальних сервісів не зобов’язаний укладати договори з суб’єктами у сфері аудіовізуальних медіа, сервіси яких внесені до універсального медіасервісу, за умови поширення таких телеканалів у незмінному вигляді;
– Національна рада затверджує склад універсального медіасервісу для адміністративно-територіальної одиниці (села, селища, міста, району, області) або для всієї України, з урахуванням виду технології, що застосовується для провадження такої діяльності, та переглядає його один раз на 3 роки;
– Національна рада оприлюднює на своєму веб-сайті рішення про затвердження складу універсального медіасервісу для адміністративно-територіальної одиниці (села, селища, міста, району, області, всієї України) впродовж трьох робочих днів після прийняття такого рішення.
Фото: unsplash
